Биологические науки. 8. Физиология человека и животных

Павлюченко О.В., Никодюк М.В.

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Вікові особливості і профілактика захворювань щитовидної залози

Зв’язок та злагоджену роботу усіх органів та систем людини поряд з нервовою системою здійснює й ендокринна система. Вона забезпечує ріст, статевий розвиток, обмін речовин, пристосування організму до дії зовнішнього середовища. Залози внутрішньої секреції не мають вивідних протоків і вироблений ними секрет виділяється прямо в кров. Проте їх гормони хоч і виділяються у дуже незначній кількості, проте мають високу активність. Однією з найважливіших залоз ендокринної системи є щитовидна.

Щитоподібна залоза у людини складається з двох долей, з’єднаних перешийком. Іноді зустрічається пірамідальна доля. Вона лежить на передній поверхні щитовидного хряща гортані – звідки й назва. Має фолікулярну будову, в ній багато кровоносних і лімфатичних судин.

Щитовидна залоза з’являється на третьому тижні ембріонального розвитку; формується з ектодерми глотки. Функціонувати ця залоза починає з 14 тижня внутрішньоутробного розвитку (Леонтьева, Маринова, 1976). У немовляти її маса 1 г, під кінець другого року життя – 1-2, в 2 роки – 3 г. З 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10г, оскільки спостерігається збільшення кількості фолікулів внаслідок їх брунькування. У період статевого дозрівання маса залози продовжує збільшуватися і уже до 15 років її структура така ж, як і в дорослих. У чоловіків щитоподібна залоза важить до 25, а в жінок – до 30 г (Маруненко, Неведомська, Бобрицька, 2006).

Щитоподібна залоза виділяє два гормони: тироксин і трийодтиронін, до складу якого входить 65% йоду. На добу вона поглинає приблизно 120 мкг йоду. Поступаючи в кров ці гормони зв’язуються білками крові за допомогою спеціальних ферментів. Гормони щитовидної залози значно впливають на функціонування організму. Тироксин – сильний стимулятор обміну речовин в організмі; він прискорює обмін білків, жирів і вуглеводів, активізує окисні процеси, що зумовлює посилення енергетичного обміну. Особливо важлива роль гормону в розвитку плода, в процесах росту і диференціювання тканин (Сапин, Сивоглазов, 1999).

Щитовидна залоза легко піддається дії несприятливих екологічних факторів, як завдяки поверхневої локалізації, так і в зв’язку з кумуляцією йоду і інших мікроелементів. Важливу роль грає висока чутливість залози до імуностимуляції та іонізуючого випромінювання. Як наслідок, 6 % населення мають ті чи інші порушення функції щитовидної залози.

Одним з найбільш поширених порушень функцій щитоподібної залози є її гіперплазія. При значному збільшенні розмірів залози виникає Базедова хвороба, котру вперше описав у 1840 р. німецький лікар Карл Базедов. Характерними ознаками захворювання є збільшення щитовидної залози (зоб), витрішкуватість (очні яблука виступають з орбіт), підвищується обмін речовин, який супроводжується значним схудненням. Пульс нерідко досягає 180–200 уд./хв. Хворі дратівливі, у них швидко настає втома, спостерігається розлади сну, діти стають плаксивими.

Нестача гормонів щитовидної залози (гіпофункція) веде до неможливості підтримувати нормальний рівень обміну речовин, тканини стають пухкі, слизисті, розвивається захворювання мікседема, або слизистий набряк. Людина при цьому стає кволою, втрачає апетит, температура тіла знижується. У таких хворих різко порушуються психічні функції.

Недостатність функції щитовидної залози в дитячому віці приводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, затримується статевий розвиток, відстає психічний розвиток.

Порушення функцій щитовидної залози можуть виникати в деяких районах через нестачу йоду, необхідного для синтезу гормонів щитовидної залози. У людей, які живуть у цих місцевостях, відбувається збільшення щитовидної залози до значних розмірів, а функція її, як правило, знижена. Це ендемічний зоб (Єфімов та ін., 1979).

Розвиток вродженого гіпотиреозу і кретинізму попереджається корекцією йодної недостатності у вагітних жінок. Тяжкість враження їх нервової системи залежить від ступеня йодної недостатності. Єдина можливість уникнути народження дітей із йододефіцитними захворюваннями – вживання до вагітності, в крайньому випадку з перших тижнів вагітності, адекватної кількості йоду.

Йододефіцитні захворювання можна легко і ефективно попередити. Щоб зменшити недостатність йоду в харчуванні, застосовують методи індивідуальної, групової і масової йодної профілактики.

Індивідуальна йодна профілактика полягає у вживанні продуктів з підвищеним рівнем йоду, а також лікарських препаратів, які забезпечують надходження фізіологічної кількості йоду в організм.

Групова йодна профілактика полягає в призначенні препаратів йоду під контролем спеціалістів в групах найбільшого ризику. Профілактика забезпечується шляхом регулярного тривалого приймання препаратів, які містять фізіологічну дозу йоду: для дітей до 12 р. – 50–100 мкг за добу, для підлітків і дорослих – 100–200, при вагітності і в період годування груддю – більше 200 мкг на добу.

Масова йодна профілактика вважається найбільш ефективним і екомічно вигідним методом і досягається шляхом додавання солей йоду до найбільш розповсюджених продуктів харчування (кухонна сіль, вода, хліб).