Економічні науки/9.Економіка промисловості

Коваль О. (студентка 3 курсу)

Науковий керівник - к.е.н. Богацька Н.М.

Вінницький торговельно - економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Основні методи калькулювання

собівартості продукції підприємства

Останнім часом застосування традиційних систем калькуляції собівартості продукції почали піддаватися наполегливій критиці. Ці системи були розроблені багато десятиліть назад, коли більшість підприємств випускало вузький асортимент продукції. Протягом останніх років значно збільшилась кількість підприємств, а асортимент їхньої продукції зріз більше як у два рази. Підвищення конкуренції вимагає автоматизованих систем обробки інформації, тому створення нових систем калькуляції є дуже важливим сьогодні.

Дослідження з приводу калькулювання собівартості продукції розглядаються в працях таких науковців як: Друрі К., Костенко В., Терещенко О., Яругової А. та багато інших.

Калькулювання – один із способів групування витрат для обчислення собівартості продукції, виконаних робіт і наданих послуг, який дає змогу визначити ціну продукції.

Собівартість виробничої продукції – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. У собівартості продукції як у синтетичному показнику відображуються всі сторони виробничої і фінансово-господарської діяльності організації.

Розрахунок собівартості одиниці окремих видів продукції дає змогу оцінити рентабельність їх виробництва і збуту, ступінь вигідності для підприємства. Калькуляцію собівартості використовують для обґрунтування рішень про обсяг і структуру випуску, про вибір між власним виготовленням і придбанням на стороні, про визначення нижньої межі цін та ін..

Деякі вчені процес калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг поділяють на три етапи. На першому етапі розраховують собівартість випущеної продукції загалом, на другому – фактичну собівартість кожного виду продукції, на третьому – собівартість одиниці продукції.

Відомий фахівець з виробничого обліку в США професор Р.Ентоні ще в 1965 році писав: «Для більшості компаній необхідними є три види собівартості:

1) собівартість по центрах відповідальності, що використовується для планування і контролю діяльності відповідального виконавця;

2) повна «програмована» собівартість, що використовується для ціноутворення та інших оперативних рішень за нормальних обставин;

3) пряма виробнича собівартість, що використовується для ціноутворення та інших оперативних рішень у разі специфічних обставин, наприклад, коли керування має намір використовувати не завантажені потужності.

Нині можна впевнено сказати, що кожному підприємству потрібні всі три види собівартості.

На думку С.Голова, калькулювання собівартості спільних продуктів передбачає дві стадії: вимірювання витрат на виробництво кожного спільного продукту після точки розділення; розподіл спільних витрат між спільними продуктами. Спільні витрати – витрати одного процесу, внаслідок якого одночасно виробляють кілька продуктів. Методами розподілу цих спільних витрат автор називає такі: натуральних одиниць, вартості продажу, чистої вартості реалізації, валового прибутку [6].

В.Івашкевич зводить способи розрахунку собівартості продукції до попередільного і позамовного методів калькулювання, які мають різновиди. При цьому він виділяє три основні методи калькулювання собівартості супутньої продукції комплексних виробництв: метод виключення, коефіцієнтний, комбінований, залишкової вартості, метод розподілу [10].

За В.Швецом, методом калькулювання є сукупність прийомів аналітичного обліку витратна виробництво й розрахункових процедур визначення собівартості продукту. До способів калькулювання він відносить: прямого розрахунку, підсумовування витрат, виключення витрат, розподілу витрат, нормативний [9].

Слід розрізняти два методи калькулювання собівартості:

- метод послідовного підсумовування витрат;

- метод прямого накопичення витрат.

Суть першого методу полягає у тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на основі послідовного підсумовування витрат, які враховують на окремих аналітичних рахунках. Він використовується для розрахунку собівартості продукції тих виробництв і галузей, де витрати враховують за окремими технологічними процесами і переділами. За методу прямого накопичення витрат собівартість продукції визначається усіма витратами, які обліковують на одному аналітичному рахунку.

Основним призначенням калькуляції є отримання достовірної і докладної інформації про собівартість виготовленої та реалізованої продукції для організації і управління процесом виробництва й контролю за рівнем витрат. До об’єктів витрат відносяться сегменти діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з ними витрат. Об’єктами витрат можуть виступати : певні вироби, послуги; виробничі підрозділи підприємства; проекти; замовники продукції; регіони реалізації та інші.

Інформація про собівартість об’єктів витрат дає можливість визначити оптимальну ціну виробу чи послуги, самого економічного процесу виробництва, а також який підрозділ використовує матеріальні й трудові ресурси ефективніше, який замовник забезпечує порівняно найсуттєвіший вклад в прибуток підприємства.

Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці – основна й кінцева мета виробничого обліку. Собівартість об’єктів калькулювання може визначатися залежно від особливостей організації діяльності підприємства, а також методів калькулювання з урахуванням різних систем виробничого обліку.

Отже, запропонована класифікація методів калькулювання собівартості продукції дасть можливість, враховуючи структуру управління і технологію виробництва, обрати для підприємства найбільш прийнятний спосіб обліку фактичної собівартості. Тому варто рекомендувати підприємствам розширити коло використовуваних методів калькулювання, а також варто обов’язково здійснювати калькулювання собівартості продукції для всіх підприємств. Це стане об’єктивною основою для визначення рентабельності, ціноутворення, прийняття управлінських рішень.

Література:

1. Ивашкевич В.Б. Бухгалтерский управленческий учет: Учебник. – М.: Экономика, 2003. – 618с.

2. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посібник. – К., 2003. – 444 с.

3. Ієрархічна структура функціональної системи калькулювання та обліку витрат//Економіка, фінанси і право. – 2006. – №10. – ст. 3-6

4. Калькулювання собівартості готової продукції в малих підприємствах//Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. – №12.- ст.19-21

5. Методи калькулювання виробничих витрат//Баланс. – 2007. – №18. –

ст. 26-29

6. Методи обліку та калькулювання собівартості готової продукції//Головбух. – 2008. – №38. - ст.24-26

7. Калькулювання: аналіз на основі калькулювання повних та змінних витрат // Справочник экономиста. – 2005. – №9. – ст.16-21