К.е.н. Овсієнко О. В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Дестабілізація внутрішньої пропозиції продуктів харчування як загроза продовольчій безпеці

Незважаючи на суттєве поліпшення показників продовольчої безпеки протягом 2002 – І півріччя 2008 рр. [1, с. 27], її стан залишається далеким від оптимального: медично обґрунтовані раціональні норми споживання по найбільш поживним групам продуктів досягнути так і не вдалося, раціон харчування відрізняється незбалансованістю, у структурі сукупних витрат домогосподарств більше половини їх припадає на закупівлі продовольства [2]. Приховане недоїдання не вдається усунути навіть в умовах зростаючих реальних доходів населення, які протягом 2002-2008 рр. збільшилися у 2,7 рази.

Все це дає підстави зробити припущення про існуючу недостатність внутрішньої пропозиції продовольства, дефіцит якої у вітчизняній економіці усувається по-перше, за рахунок зростання імпорту, а по-друге, завдяки дії природних ринкових механізмів у вигляді підвищення цін. Темпи збільшення продовольчих цін залишили далеко позаду темпи підвищення цін на непродовольчі споживчі товари, перетворивши продуктову інфляцію на вагомий фактор загального інфляційного процесу.

Враховуючи, що в основному потреби населення у продовольстві задовольнялися за рахунок продукції вітчизняного виробництва (критичною є імпортозалежність по рибопродуктам, плодам, ягодам та винограду, рослинній олії, високою – по м’ясопродуктам), доцільно звернутися до аналізу факторів, які формуються у внутрішньому економічному середовищі та деструктивно впливають на стан пропозиції продуктів харчування. Серед них виділимо наступні:

- деградація сільськогосподарських угідь та незбалансованість землекористування (лише третина земель щорічно удобрюється мінеральними добривами, збільшується площа земель, вражених ерозією, зростає питома вага посівних площ під технічними культурами, що виснажують ґрунти);

- деіндустріалізація сільського господарства, перехід на спрощені технології. Розмір основного капіталу галузі знаходиться на рівні 1990 р. Забезпеченість тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 45-50% від потреби, понад 90% технічних засобів потребують заміни внаслідок фізичної зношеності [3]. Хоча закупівлі техніки зростають останніми роками, вони недостатні для повноцінного оновлення основного капіталу;

- деструктивні зміни у ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію, пов’язані з низьким рівнем платоспроможного попиту: забезпечення прибутковості досягається за рахунок заниженої оплати праці, недостатніх амортизаційних відрахувань, «економії» на технологічно необхідних ресурсах. Порушення у відтворювальній функції ціни ускладнюють залучення в АПК якісних ресурсів, зумовлюють низьку конкурентоспроможність сектору, сприяють перерозподілу ресурсів із сільського господарства до інших галузей;

- зростаючий диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію. Значна різниця в динаміці цін (за 2001-2007 рр. ціни виробників промислової продукції зросли на 219%, сільськогосподарської на 188,4%, споживчі ціни збільшилися на 185%) сприяє накопиченню інфляційного потенціалу у сільському господарстві (за І півріччя 2008 р. ціни на рослинницьку продукцію зросли в 1,66 рази, тваринницьку 1,6 рази);

- перетворення дрібнотоварного виробництва на домінуючу форму господарювання у сільському господарстві (у ході розпаювання земель), яка забезпечує до 60% продукції. Організаційні зміни – одна з причин низької ефективності АПК. Особисті господарства технологічно не можуть забезпечити дотримання фітосанітарних стандартів, скористатися перевагами спеціалізації та концентрації виробництва. Низька ефективність у сполученні з неконкурентоспроможністю на світовому ринку орієнтують їх переважно на внутрішній ринок, підсилюючи дорожнечу та фізичну недостатність пропозиції;

- незавершеність інституційних перетворень в аграрному секторі (попри утвердженню приватної власності на землю, земля так і не стала об’єктом купівлі-продажу). Це закріплює відсталі дрібнотоварні форми господарювання, гальмує процес концентрації виробництва, блокує механізми ринкової санації і селекції, які покликані позбавити аграрний сектор від неефективних, збиткових господарських одиниць, змушує використовувати тіньові схеми купівлі-продажу земель, обмежує інвестиційну активність. Товарність землі необхідна також для нормалізації рентних відносин: ринкова оцінка земель сприяє визначенню справжнього розміру земельної ренти;

- тінізація та монополізація каналів збуту сільськогосподарської продукції, олігопольна структура регіональних ринків послуг з переробки сільськогосподарської продукції, що призводить до заниження закупівельних цін при одночасному збільшенні кінцевих цін;

- низька ефективність державної підтримки аграрного виробництва. Обмежені бюджетні можливості не дають змоги фінансувати АПК навіть у дозволених СОТ обсягах (3,43 млрд. плюс 5% вартості валової продукції сільського господарства). У структурі державної підтримки переважає фінансування «жовтої скриньки», тоді як частка «зеленої скриньки», яку можна фінансувати в будь-яких обсягах, становить лише третину загальних витрат;

- відсутність розвиненої інфраструктури доведення продукції до споживача. Зумовлюють низьку товарність виробництва в особистих господарствах населення значні втрати врожаю, заниження закупівельних цін. Неможливість тривалого зберігання продукції значно ускладнює процес державного регулювання цін під час здійснення товарних інтервенцій;

- неефективність системи державних закупівель: продовольчі запаси створюються у недостатніх обсягах, закупівлі відбуваються несвоєчасно, що звужує вплив на цінову ситуацію (замість ринкових методів регулювання доводиться адміністративно втручатися у процеси ціноутворення). Це значно ускладнює продовольче забезпечення, призводячи до структурних продовольчих криз, появи чорних ринків. Наприклад, упродовж 2007 р., незважаючи на достатність зернових ресурсів, не вдалося забезпечити формування продовольчого резерву зерна у повному обсязі, що негативно вплинуло на динаміку цін як самого зерна (збільшення цін у 1,7 рази), так і продуктів його переробки [2, с. 3].

Все це призводить до зниження загальної ефективності АПК, недостатнього використання його потенціалу. Попри зростання інвестицій, державну підтримку, відтворення виробництва відбувається у таких умовах, які не дають змоги досягти помітних зрушень в обсягах внутрішньої пропозиції. Незважаючи на високу рентабельність окремих секторів, аграрне виробництво залишається зоною бідності та досить часто програє конкурентну боротьбу імпорту.

У зв’язку з цим пріоритетним завданням економічної політики у сфері продовольчого забезпечення є розширення внутрішньої пропозиції продуктів харчування, що потребує створення сприятливих для розвитку АПК інституціональних умов. Серед пріоритетних заходів можна виділити наступні: завершення процесу капіталізації земельної власності, законодавче оформлення вже існуючих економічних відносин з купівлі-продажу сільськогосподарської землі (що сприяло б залученню капіталу та зняло з держави тягар фінансової відповідальності за стимулювання організаційних змін); підвищення цінової доступності продуктів харчування за рахунок удосконалення системи управління державними продовольчими запасами; реструктуризація державної фінансової підтримки АПК, насамперед, зростання частки заходів «зеленої скриньки» у структурі бюджетних асигнувань; підтримка конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника не забороненими СОТ методами.

Література:

1. Стан економічної безпеки України в І півріччі 2008 року / Міністерство економіки України. Департамент макроекономіки. – Вип. 10. – К. : Мінекономіки, 2008. – 30 с.

2. Оцінка стану продовольчої безпеки України у 2007 році / Міністерство економіки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: me.kmu.gov.ua/file/link/120720/file/Zvit_2007.doc.

3. Постанова КМУ «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19.09.2007 №1158 // Офіційний вісник України. – 2007. - №73. – С. 7.