Школьний О.О., Уманський державний аграрний університет

УПРАВЛІННЯ МЕХАНІЗМАМИ ФІНАНСОВОЇ ПІДТРИМКИ АГРАРНИХ ФОРМУВАНЬ

Тиск глобальних конкурентних сил змушує вести пошук ефективних механізмів протекціонізму з урахуванням правил Світової організації торгівлі (СОТ). Це може бути передумовою збільшення обсягів стратегічних ресурсів та забезпечення прибутковості аграрних формувань. У зв’язку з вступом України до СОТ вітчизняна система підтримки аграрного сектора економіки вимагає кардинального перегляду. Економічні механізми повинні забезпечувати вимоги Парето-оптимального розподілу факторів виробництва, продукції та послуг. Термін “механізми” можна пристосувати до будь-якої взаємодії між економічними суб’єктами як стратегічної гри за умов узгодженості економічних стимулів.

Система дотування виробників сільськогосподарської продукції України підлягає критиці з боку науковців та виробничників. Серед її недоліків слід відзначити, перш за все, неспроможність забезпечити прибуткове виробництво продукції тваринництва та збільшення її обсягів. У сільськогосподарських підприємствах Івано-Франківської області, де обсяги субсидій незначні, виробництво продукції тваринництва є рентабельним. Поряд з цим, значні обсяги дотування у вказаній галузі в Автономній Республіці Крим, а також у Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Черкаській та інших областях не сприяли отриманню прибутків. Низькі витрати на виробництво продукції є передумовою здобуття абсолютних та відносних переваг на глобальному ринку, на що вказували економісти-класики. Нині сільське господарство підтримується за рахунок багатьох механізмів. В реальному житті необхідно вирішувати проблеми створення та збільшення робочих місць, захисту окремих галузей економіки від глобальних конкурентів, дотримання позитивного сальдо платіжного балансу, зменшення зовнішньої заборгованості.

Необхідність субсидування товаровиробників викликана тим, що на аграрному ринку не досягнуто умови досконалої конкуренції. Для останніх притаманні такі риси: велика кількість економічних агентів з незначною ринковою часткою і неспроможність їх впливу на кон’юнктуру, сталий ефект масштабу, уніфіковані характеристики продукції різних виробників, відсутність вхідних і вихідних ринкових бар’єрів та умов для інформаційної асиметрії та преференційної поведінки суб’єктів підприємництва. За таких обставин відсутня потреба в субсидуванні товаровиробників. Однак наразі характеристики ринків сільськогосподарської продукції та продовольства не відповідають умовам досконалої конкуренції, що визначає необхідність регуляторних механізмів. Прояви неспроможності ринкового механізму ефективно вирішувати економічні проблеми і забезпечувати оптимальний розподіл матеріальних благ вимагають урядового втручання.

Зростання обсягів дотацій країн Європейського Союзу (ЄС) та інших провідних учасників світового ринку, змушує вести пошук механізмів підтримки вітчизняних товаровиробників. Серед недоліків Спільної аграрної політики ЄС слід відзначити нерівномірність розподілу дотаційних платежів серед виробників та регіонів, неадекватність підтримки економічному розвитку сільських територій та різний рівень інтенсивності виробництва, недотримання вимог безпечності продовольства та охорони навколишнього середовища. Складність охоплення системою дотацій усього комплексу проблем та необхідність дотримання міжнародних домовленостей згідно вимог Світової організації торгівлі змусила здійснити заходи щодо реформування Спільної аграрної політики. Застосування механізмів субсидування є важливим засобом досягнення суспільних цілей: забезпечення економічного росту та зміцнення зовнішньоекономічного потенціалу агропромислового комплексу. Необхідність координації регуляторних заходів на внутрішньому та зовнішньо ринках визначається тим, що вивезена сільськогосподарська сировина може повернутися у вигляді продуктів переробки і не вирішує проблем забезпечення позитивного сальдо платіжного балансу. Нераціональна структура вітчизняного експорту вимагає підтримки стратегічних галузей агропромислового комплексу, спроможних виробляти продукцію з високою доданою вартістю і постачати на світовий ринок конкурентоспроможні товари. Незважаючи на збільшення обсягів експорту продовольчих товарів та сировини для їх виробництва в Україні, імпорт зростає такими ж темпами.

Просування аграрних підприємств на зовнішній ринок вимагає, перш за все, глобального позиціювання, що передбачає формування їх позитивного іміджу на цільових маркетингових сегментах. При цьому кращих результатів можуть досягати інтегровані структури, які спроможні забезпечити приведення технологічних характеристик виробництва та розподілу продукції у відповідність із запитами зарубіжних споживачів. Позитивний координаційний вплив регуляторних заходів є передумовою формування глобальних логістичних мереж. У цьому зв’язку виникає необхідність удосконалення системи дотацій. При цьому важливо сформулювати критерії ефективності системи субсидування в агропромисловому комплексі у контексті зміцнення зовнішньоекономічного потенціалу. Суспільні інтереси вимагають забезпечення вітчизняним аграрним підприємствам умов для розширеного відтворення та досягнення оптимального рівня маркетингової сили.

Таким чином, необхідність перегляду основних засад функціонування вітчизняних механізмів підтримки виробників у агропромисловому комплексі визначається низьким рівнем результативності регуляторних засобів. При цьому критеріями ефективності механізмів дотування можуть бути відображення суспільних інтересів, забезпечення вітчизняним аграрним підприємствам економічних умов для розширеного відтворення, нагромадження стратегічних ресурсів та гарантування науково-технічного прогресу, залучення до глобальних логістичних мереж, екологізація системи аграрного підприємництва, можливість створення ефективної маркетингової інфраструктури, розвиток експортоорієнтованого виробництва, досягнення оптимального рівня маркетингової сили вітчизняних товаровиробників, гарантування вимог економічної та продовольчої безпеки, підвищення рівня глобальної конкурентоспроможності.