К.е.н. Донець Л.І., Ходус В.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

МОНІТОРИНГ СТАНУ РИНКУ ПРАЦІ В КОНТЕКСТІ ВИСВІТЛЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ

 

Незважаючи на суттєві зміни в якості життя, характер і зміст відносин у сфері праці, проблема формування та удосконалення соціально-трудових відносин сьогодні не втрачає своєї актуальності. Насамперед потребують вирішення такі докорінні соціально-економічні проблеми, як забезпечення повної (продуктивної) зайнятості, збереження та розвиток трудового потенціалу, безпека умов праці, підвищення життєвого рівня зайнятих в економіці.

Наявні на сьогоднішній день у цій сфері недоліки негативно позначаються на макроекономічних показниках, й в цілому на соціально-економічній ситуації в нашій державі. Ефективність використання матеріального, технічного та інтелектуального потенціалу держави безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів, яка визначається професійно-кваліфікаційними та освітніми характеристиками робочої сили. Хоча трудові ресурси України завжди відзначалися досить високим кваліфікаційним рівнем, останнім часом професійність робочої сили почала втрачатися, й цей процес з часом може набути незворотного характеру, що значною мірою підсилюватиме вже існуючу невідповідність підготовлених кадрів потребам ринку праці. Крім того, в результаті вибуття спеціалістів старшого покоління й не заповнення молодою кваліфікованою робочою силою звільнених місць по багатьох професійних групах, потерпає розвиток провідних галузей господарства, особливо наукоємних.

Однією з причин погіршення якості трудових ресурсів є деформація професійної освіти.

Невідповідність кількості та професійної спрямованості кадрів, що готуються у навчальних закладах, потребами ринку праці, започаткувалася ще в 90-х роках, коли відбувся фактичний розподіл професій на престижні (юрист, економіст, менеджер тощо), які стали символом успіху у житті, та не престижні (інженер, науковець, вчитель, робітник тощо). Саме тоді професійно-технічні навчальні заклади, у зв’язку зі зменшенням попиту на робітничі спеціальності, провели переорієнтацію учбових установ на "модні" спеціальності, що зовсім не узгоджуються з потребами сучасного ринку праці. В результаті кількість професійно-технічних закладів скоротилося з 1251 у 1991 році до 1022 у 2007 році, а кількість учнів в них знизилася з 648,4 тис. до 454,4 тисяч. Наслідки скорочення обсягів та якості професійно-технічної підготовки вже відчуваються в українській промисловості, яка має значний попит на висококваліфікованих робітників, й який навчальні установи не можуть задовольнити (див. табл..1).

Таблиця 1

Потреба підприємств у працівниках за професійними групами у 1999‑2007 рр. [1]

(на кінець звітного періоду; тис. осіб)

 

2002

2003

2004

2005

2006

2007

законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)

6,7

8,0

10,3

12,7

10,6

11,1

професіонали

12,9

15,1

16,9

18,6

14,5

16,5

фахівці

12,2

13,8

15,3

17,4

15,4

15,6

технічні службовці

2,3

2,6

4,4

5,1

5,3

6,4

працівники сфери торгівлі та послуг

6,8

7,5

9,9

12,4

14,5

15,1

кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства

1,7

1,8

2,0

2,3

1,9

1,4

кваліфіковані робітники з інструментом

44,7

48,8

53,6

56,0

50,7

48,8

робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин

27,9

30,4

38,0

39,6

33,4

31,7

найпростіші професії

8,7

10,8

16,1

22,5

24,2

23,1

В Україні фактично зруйновано систему перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів відповідно до вимог часу, яку вони в середньому проходять лише раз на 5 років (для порівняння, в країнах з розвиненою економікою – раз на 3 роки). Брак моніторингу реального стану на ринку праці та його нагальних потреб, відсутність дієвого механізму прогнозування та державного замовлення при формуванні попиту на необхідні спеціальності, нестача інформації про рівень забезпеченості кадрами підприємств, зводить нанівець ефективність функціонування вищих та професійно-технічних учбових закладів.

Погіршення якості підготовки фахівців, падіння престижу науково-технічних професій, формування системи освіти без урахування структури вітчизняного виробництва, створює серйозну проблему невідповідності майбутнього попиту та пропозиції робочої сили. Зокрема, потреба у працівниках різних галузей господарства на кінець березня 2008 року в Україні становила 207,2 тис. осіб (за період 2000 р. ‑ березень 2008 р. ця величина зросла на 139 тис. осіб). Максимум потреби фіксувався у промисловості – 62,6 тис. осіб. Спостерігається значна диференціація попиту на робочу силу за видами економічної діяльності.

Загальне демографічне навантаження у розрахунку на 1000 осіб з числа населення працездатного віку зменшилося протягом 1989-2008 рр. з 791 до 585 непрацездатної особи. При цьому навантаження дітьми різко скоротилося (з 412 до 226), а особами пенсійного віку – помітно зросло (з 379 до 395) [1]. Інакше кажучи, поглиблюється процес старіння самої робочої сили, й частка осіб старшого працездатного віку (45 років і старіше) у складі населення реального працездатного віку поступово зростає (див.табл.2).

За період 2000-2008 років середній вік населення збільшився з 38,5 до 39,7 років. Постійно збільшується кількість осіб пенсійного віку, яка у 2008 році досягла 24 % всього населення країни (за міжнародними стандартами населення вважається старим, якщо частка осіб пенсійного віку перевищує 12 % всього населення країни). Відтак, за умов локалізації працездатного віку в межах 16-59 років, на 1000 осіб працездатного населення припадатиме 727 осіб у непрацездатному віці, що стане непосильним тягарем для економіки.

Таблиця 1

Динаміка змінювання демографічної ситуації на ринку праці [2]

 

 

Чисельність населення

У віці 15-24 років

25-44 років

45-64 років

Понад 65 років

Економічне активне населення

 

49429,8

7275,9

14092,2

12147,0

6818,9

22 830,8

2001

48923,2

7325,5

13992,0

12128,8

6844,0

22 426,5

2002

48457,1

7381,2

13851,5

12079,7

6978,6

22 231,9

2003

48003,5

7457,8

13726,8

11875,5

7193,5

22 171,3

2004

47622,4

7478,6

13590,9

11757,0

7369,3

22 202,4

2005

47280,8

7455,7

13460,6

11687,2

7507,2

22 280,8

2006

46929,5

7366,7

13342,8

11707,8

7567,2

22 245,4

2007

46646,0

7266,8

13249,5

11739,9

7603,1

22 322,3

2008

46372,7

7103,1

13206,6

11874,8

7506,7

 

 

Пропозиція  ж  робочої  сили  в  Україні  зменшилася  за  період  2000 р. ‑ червень 2007 року на 600,1 тис. осіб. Хоча у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили останнім часом спостерігається зменшення невідповідності між їхніми обсягами, але попит і пропозиція робочої сили не збалансовані за професійними групами.

Таким чином, аналізуючи чинники впливу на стан трудоресурсної ситуації в Україні, можна дійти висновку, що деформація структури трудових ресурсів поглиблювалася внаслідок відсутності дієвої державної політики в галузі управління трудоресурсним потенціалом.

Література

1.     http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2008/rp/sz_br/sz_br_u/pp_g_u2008.htm

2.     http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2007/rp/pres-reliz/dop2007.htm,

3.     http://ukrstat.gov.ua/control/uk/localfiles/display/operativ/operativ2007/ds/nas_rik/nas_u/nas_rik_u.html