Економічні науки / 14. Економічна теорія

Д. е. н. Фукс А. Е.

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Інноваційний розвиток економіки України

та напрями його прискорення

На відміну від розвинених країн, які 85-90 % приросту валового внутрішнього продукту (ВВП) забезпечують через виробництво та експорт високотехнологічної продукції, Україна, посідаючи за кількістю науковців одне із чільних місць у світі, продовжує розвиватися без суттєвого використання свого інноваційного потенціалу. Продовжує деградувати внутрішній ринок науково-технічної продукції внаслідок незначного попиту на інноваційні розробки через низьку платоспроможність вітчизняних споживачів, які мають потреби у високотехнологічній, наукоємній продукції. Внаслідок цього становище в інноваційній сфері України залишається незадовільним. Якщо в розвинених країнах питома вага інноваційно-активних підприємств знаходиться в межах 60-70 %, то в Україні цей показник скоротився майже удвічі: з 26 % у 1994 р. до 14, 2 % у 2007 р. Частка підприємств, що впроваджують інновації, у 2007 р. становила 11,5 % від їх загальної кількості, тоді як у 2000 р. цей показник складав 14,8 %, а у 2002 р. – 14,6 %. Питома вага реалізованої інноваційної продукції протягом 2000-2007 рр. не перевищує 6,7 %.

Не може не викликати занепокоєння той факт, що майже 95 % промислової продукції не має сучасного високотехнологічного забезпечення, зменшується чисельність висококваліфікованих працівників науково-технологічної сфери, зокрема в галузі технічних наук, спостерігається старіння наукових кадрів, що призводить до втрати наукових шкіл, наукового потенціалу держави. Протягом 1995-2007 рр. відбулось загальне скорочення чисельності працівників наукових організацій майже вдвічі (з 179,8 до 96,8 тис.), при цьому їх кількість у галузі суспільних наук збільшилась у 1,2 рази, а в галузі технічних наук у 2 рази зменшилася. Таке фактичне скорочення наукового потенціалу не супроводжується необхідною реорганізацією мережі наукових організацій, загальна кількість яких зменшується.

Сьогодні в Україні спостерігається різке скорочення фінансування науково-технічної діяльності з державного бюджету, яке протягом останніх років не перевищує 0,4 % ВВП при нормі – 1,7 %. Для порівняння в Японії витрати на здійснення науково-технічних робіт складають 2,98 % ВВП, в США – 2, 69 %, в Німеччині – 2, 52 %, у Франції – 2,13 %, Великобританії – 1,84 [1, с.7]. Щорічне фінансування науки фактично становить близько 5 % ВВП при нормі в 10 %. Законодавство України, на відміну від більшості країн, не сприяє залученню у науково-технічну та інноваційну сфери позабюджетних коштів, не стимулює витрати промисловості на наукові дослідження та інвестиції в інноваційну сферу з боку банків та інших інвесторів.

Старіє і морально, і фізично науково-дослідна база національної науки, сучасному рівню світових стандартів відповідає лише близько 2 % наукового обладнання.

Згідно з останньою інвентаризацією з 159,7 тис. од. машин та устаткування обстежених наукових організацій 80,1 % експлуатується понад 10 років і лише 6,4 % − до 5 років. Водночас за світовими стандартами термін використання наукового обладнання складає 5-7 років. Такий стан матеріально-технічної та лабораторної бази наукових установ і ВНЗ не забезпечує проведення наукових досліджень на світовому рівні, не сприяє впровадженню інноваційних освітніх технологій, знижує конкурентоспроможність випускників на ринку праці, перешкоджає інтеграції української освіти і науки до європейської і світової.

Робота науковця втрачає свій престиж. Причини прості – низька заробітна плата, тоді як законодавчо вона має дорівнювати подвійній оплаті праці у промисловості. Як наслідок, менше 1 % випускників вищих навчальних закладів йдуть працювати до наукових установ та організацій. «Відтік мізків» став значним, що не дивно, коли витрати на науку на одного науковця в Україні складають 2 тис. дол. при 195 тис. в США, 172 тис. у Франції, 142 тис. в Японії.

Інноваційна інфраструктура в Україні не розвинена, не охоплює всі ланки інноваційного процесу і не має системності. Сформовано лише окремі її елементи – зареєстровано 16 технопарків, з яких 8 створено останнім часом. Реально працюють лише 4, а дають віддачу 2: технопарк «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (Технопарк ІЕЗ) (Київ) і технопарк «Інститут монокристалів» (Харків). Технопарк ІЕЗ був створений у 2000 році. І всього за 6 років довів обсяг реалізованої інноваційної продукції, яка користується попитом як на внутрішньому, так і на світовому ринках, до 5,4 млрд. грн. Податкові пільги Технопарку ІЕЗ за 2000-2006 рр. становили 151 млн. грн. При цьому з бюджету безпосередньо Технопарк ІЕЗ не отримав жодної копійки. Навпаки, до державного бюджету Технопарком ІЕЗ було перераховано 454,4 млн. грн. Основні економічні показники роботи Технопарку ІЕЗ наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Економічні показники роботи Технопарку ІЕЗ за 2000-2006 рр. [2, с. 76]

Показники	2000- 2001	2002	2003	2004	2000- 2004	2005	2006	2000- 2006
Проекти Технопарку ІЕЗ прийняті всього зареєстровано, в т. ч. виконуються Реалізація інноваційної продукції, млн. грн., всього, в т. ч. експорт Обсяг імпорту, млн. грн. Нараховані податки і мито, млн. грн., всього, в т. ч. перераховано до бюджету податкові пільги Бюджетний баланс, млн. грн. Всього робочих місць, од., в т.ч. створено нові Обсяг інвестицій, млн. грн. Обсяг кредитів, млн. грн. Бюджетне фінансування	11 11 9 78,6 55,3 15,5 13,0 4,8 8,2 -3,4 1916 43 0 15,1 0,5	3 14 10 302,3 40,1 33,7 38,4 24,0 14,4 +9,6 2094 178 0 45,0 0	1 15 12 831,0 83,4 81,0 128,2 68,2 60,0 +8,2 2369 275 0 151,0 0	1 16 12 985,0 155,6 130,8 144,9 84,5 60,4 +24,1 2809 440 0 166,9 0	16 16 12 2179,4 334,1 261,0 312,0 165,2 146,8 +18,4 2809 936 0 378,0 0,5	0 11 9 1497,5 149,2 660,6 126,7 120,2 6,5 +113,7 3053 244 0,2 79,36 0	0 14 9 1686 174,2 55,6 154,2 152,6 1,6 +151 2638 118 2,7 230,7 0	20 20 12 5381,4 657,7 377 605,4 454,4 151,0 +303,4 3600 1298 2,9 688,1 0

В той же час, проекти Технопарку ІЕЗ становлять:

- за ступенем новизни: 40 % − піонерних, 30 % відповідають світовому рівню, 30 % − модернізованих;

- за технологічними укладами: 33 % належать до 3-го укладу, по 22 % − до 4-го, 5-го та 6-го (разом 66 %);

- за значимістю ринків: 40 % мають світовий рівень, 40 % − національний і 20 % − галузевий.

Для порівняння: в польських технопарках, які працюють під егідою ЄС, частка проектів світового рівня становить 1,9 %, національного – 14 % і галузевого – 84,1 %.

Досить ефективно працює і Технопарк «Інститут монокристалів» (Харків). Але така успішна робота характерна не для всіх технопарків. Решта практично або лише починають роботу, або ведуть досить обмежену інноваційну діяльність. Причому бізнес-інкубатори в Україні досі не мають чіткого юридичного статусу, для них не передбачено ніяких пільг, більшість з них досить далека від завдань «інкубації» бізнесу.

Отже, як бачимо, в країні існує низка проблем, які гальмують процес переходу до інноваційної моделі розвитку національної економіки. Серед цих проблем центральною є невикористання наявного в країні науково-технічного потенціалу, неадекватність технологічної структури економіки цілям і вимогам інноваційної моделі розвитку, що нині утверджується в державі. Технологічна структура економіки кожної країни досить об’єктивно характеризує ступінь прогресивності наявної технологічної бази країни.

За даними Інституту економіки та прогнозування сьогодні в Україні за таким показником, як випуск продукції, вищі технологічні уклади – 5-й і 6-й становлять близько 4 %, причому 6-й технологічний уклад, що визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн у майбутньому, у нашій країні майже відсутній (менше 0,1 %). Близько 58 % виробленої продукції припадає на найнижчий, 3-й технологічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38 % – на 4-й. За показником фінансування науково-технічних розробок склалася така ситуація: майже 70 % коштів сьогодні поглинає 4-й і лише 23 % – 5-й технологічні уклади. Інноваційні витрати розподіляються таким чином: 60 % – 4-й технологічний уклад і 30 % – 3-й (сумарно – 90 %), а 5-й становить лише 8,6 %. Стосовно інвестицій, які, власне, і визначають майбутнє на найближчі роки, маємо наступні пропорції: 75 % спрямовуються у 3-й технологічний уклад і лише 20 % та 4,5 % – у 4-й і 5-й технологічні уклади відповідно. У технологічній частині капітальних вкладень (технічне переозброєння та модернізація) 83 % припадає на 3-й технологічний уклад і лише 10 % – на 4-й [2, с. 351-352].

Наведені дані свідчать про надзвичайно загрозливу картину, що спостерігається в економіці України, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де домінуватиме 3-й технологічний уклад, а 5-й технологічний уклад існує лише у вигляді розрізнених сукупностей, які слабко пов’язані між собою. На виробничих потужностях переважної більшості вітчизняних підприємств виробництво сучасної високоякісної продукції є просто неможливим.

Водночас, в країнах – світових лідерах технологічного прогресу нині розвиваються:

- галузі 6-го технологічного укладу – біотехнології, зокрема клітинна біологія; аерокосмічна промисловість; нанотехнології; нові матеріали; оптоелектроніка; системи штучного інтелекту; мікроелектроніка; фотоніка; мікросистемна механіка; інформаційні супермагістралі; програмне забезпечення і засоби імітації; молекулярна електроніка; системи управління персоналом;

- галузі 5-го технологічного укладу – фармацевтична, автомобільна, хімічна, інструментальна промисловість.

Отже, пріоритети, які фактично сформувалися в Україні в останнє десятиліття, не відповідають тим, що поширені у світі.

Відставання України в модернізації своєї технологічної бази від провідних країн може призвести до перетворення вітчизняної економіки в їхній сировинний придаток і втрати конкурентоспроможності на освоєних ринках. Така загроза зростає в умовах переходу розвинених країн до найсучаснішого – 6-го технологічного укладу.

Щоб виправити ситуацію та забезпечити реалізацію інноваційної моделі розвитку України необхідно розробити Концепцію розвитку національної інноваційної системи, удосконалити законодавчу базу функціонування інноваційної сфери, забезпечити бюджетне фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності згідно із законодавством, визначити чіткі пріоритетні напрями інноваційного розвитку, сприяти розвитку інфраструктури інноваційного процесу та ін. Значну увагу слід приділити машинобудуванню, що має забезпечити переозброєння промисловості на основі нових технологічних принципів.

Література

1. Архієреєв С., Тарасенко Т. Державна підтримка випуску високотехнологічної та інноваційної продукції: зарубіжний досвід та висновки для України (www. niss. gov. ua).

2. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В. М. Гейця. – К.: Ін-т економічного прогнозування, Фенікс, 2003. – 1008 c.

3. Мазур А. А. Технопарк Института электросварки им. Е. О. Патона НАНУ: результаты и перспективы // Наука та інновації. – 2008. – Т. 4. - № 1. – С. 74-80.

4. Покришка Д. Основні чинники та ризики розвитку промисловості України на сучасному етапі (www.niss.gov.ua).