Величко А.В.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Законодавство України в галузі державного регулювання трансферу технологій

Першим нормативним документом в цій галузі є Указ Президента України Про раду з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій № 1295/99 від 08.10.1999, згідно якому було створено консультативно-дорадчий орган при Президенті України, основними завданнями якого були оцінка стану реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій, розроблення пропозицій щодо створення цивілізованого ринку об'єктів інтелектуальної власності в Україні та недопущення недобросовісної конкуренції в цій сфері. [1]

Орган, створений за цим указом, ніяких регуляторних чи стимулюючих функцій не одержав і виконував більшою мірою консультативні та узагальнюючі функції.

Згідно Указу Президента України № 491/2000 вiд 22.03.2000 функції Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій перейшли до Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України. На неї були покладені завдання щодо здійснення оцінки стану реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій і розроблення пропозицій з цих питань.

Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президенті України була створена на основі Указу Президента України Про Раду з питань науки та науково-технічної політики №211/96 від 25.03.96 «з метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, удосконалення структури управління наукою та системи підготовки і атестації наукових кадрів»[2]

В сфері державного регулювання трансферу технологій цей орган повинен був проводити експертизу проектів законів України з питань науково-технічної діяльності, інтелектуальної власності та трансферу технологій; сприяти координації діяльності наукових і виробничих закладів; розробляти пропозиції щодо створення цивілізованого ринку інтелектуальноївласності України.

Основним законодавчим актом України у галузі державного регулювання трансферу технологій став Закон України про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій № 143-V від 14.09.06 (далі Закон).

Так трансфер технологій за Законом визначається як «передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових» [4].

Згідно цьому закону суб’єктами трансферу технологій в Україні можуть бути наукові установи, навчальні заклади, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи, які беруть участь у створенні, закупівлі, передачі, використанні технологій.

Взаємодія суб’єктів трансферу технологій повинна відбуватись у формі «обміну досвідом та інформацією щодо науково-технологічних досягнень; проведення консультацій з основних питань науково-технічної і технологічної політики стосовно застосування технологій та їх складових; виробництва та кооперації поставок складових технологій в межах договорів про їх трансфер; укладання інших цивільно-правових договорів відповідно до законодавства» [4]

«Головною метою державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій є забезпечення розвитку національного промислового і науково-технічного потенціалу, його ефективне використання для вирішення завдань соціально-економічного розвитку держави та забезпечення технологічності виробництва вітчизняної продукції з урахуванням світового досвіду, можливих соціально-економічних, технологічних і екологічних наслідків від застосування технологій та їх складових, сприяння розвитку виробництва, в якому використовуються новітні вітчизняні технології»[4].

Згідно Розділу III Закону формамии державного регулювання трансферу технологій в України є:

- державна експертиза технологій, яка повинна визначити корисність для держави і суспільства впровадження нової технології шляхом перевірки технічного рівня та новізни обладнання, визначення вартості та ціни технології, її конкурентоспроможності та патентної чистоти, а також відповідності вимогам техногенної та екологічної безпеки;

- державна реєстрація договорів про трансфер технологій, яка проводиться за результатами державної експертизи технологій і здійснюється уповноваженим органом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- патентно-кон'юнктурні дослідження у сфері трансферу технологій ;

- державна акредитація фізичних та юридичних осіб на право здійснення посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.

Законом обмежується укладання договорів на трансфер технологій у випадках здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології, встановлення зобов'язань щодо придбання в особи, яка передає технологію, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції, встановлення необґрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції, встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майнових прав на технології, заборони або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуванням технології.

Список використаної літератури:

1 Указ Президента України Про Раду з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій № 1295/99 вiд 08.10.1999

2. Указ Президента України Про Раду з питань науки та науково-технічної політики вiд 25.03.1996 № 211/96

3 Указ Президента України Про Раду з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України № 491/2000 вiд 22.03.2000

4 Закон України Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій  вiд 14.09.2006 № 143-V