Історія /2. всесвітня історія

Шилова Світлана Олександрівна

Донецький інститут міського господарства Державної академії житлово-комунального господарства

Особливості нормативно-правової бази російсько-німецького партнерства 1990-х роках.

Російсько-німецьке партнерство припускає: наявність прагматичних, необтяжених великими невирішеними проблемами відносин, здатність політичного керівництва обох країн мислити перспективно. Ще на початку 1990-х років між РФ й ФРН створено міцний правовий фундамент творчої і активної взаємодії, що витримав випробування часом. Його наріжним каменем є так званий "Великий" Договір від 1990 року про добросусідство, партнерство й співробітництво - унікальний документ спільних дій із забезпечення міжнародного миру і об’єднання у боротьбі з тероризмом, до кооперації в економічній і гуманітарно-культурній сферах [1, с. 20-21].

Зазначимо, що нормативно-правова база партнерства охоплює значний масив довгострокових угод - від "Договору про розвиток широкомасштабного співробітництва в галузі економіки, промисловості, науки й техніки", що діє до 2010 року, до таких специфічних документів, як угоди про обмін конфіденційною інформацією й про лінії прямого шифрованого зв'язку між Кремлем і відомством федерального канцлера. Нарешті, досить важливою складовою частиною новостворюваного механізму стратегічного партнерства, стала організація діалогу громадянських суспільств двох країн, створеного в 2001 році президентом РФ В. В. Путіним і канцлером ФРН Г. Шредером дискусійного форуму громадськості "Петербурзький діалог" [2, с.20-21], а також нових упереджень і негативних штампів.

Основними ж угодами, що формують систему стратегічної стабільності російської зовнішньої політики, слід вважати договори по "ПРО", СНО-1 й "СНО-2", а також інші домовленості в галузі стратегічних наступальних й оборонних озброєнь. Можна констатувати, що дані документи, які відбивали застарілі реалії, сьогодні вже переглянуті в бік збереження опозиції Росія - НАТО. За своєю сутністю російсько-американська договірна база є загальною конструктивною системою в постановці питання європейської безпеки й стабільності [3, с.108-109]. Дослідники зазначають, що, загалом позиційне налаштування Росії щодо проблем еволюції стратегічної стабільності відносно Німеччини й усього світу.

Слід зазначити також, що Росія була в 1990-ті роки і є на початку ХХІ століття одним з головних партнерів у виконанні існуючих і розробці майбутніх угод з ЄС і НАТО про контроль над озброєннями й роззброєнням ("ОСО-1", "ОСО-2", „Партнерство заради миру”, участі в Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ), Програмах „Хімічна зброя”, "Відкрите небо", нерозповсюдження й подальшого скорочення ядерної зброї) [4, с. 111].

Правову базу Концепції (1993р., 2000р.). становлять Конституція РФ, федеральні закони, нормативні правові акти РФ, що регулюють діяльність федеральних органів державної влади в сфері зовнішньої політики й норми міжнародного права що поширюються в європейському просторі.

Політична єдність інтеграційного процесу передбачала зміцнення підходів у вирішенні основних політичних проблем держав-членів перерахованих вище організацій, зокрема Росії й Німеччини [5, с. 125–126]. Основними нормативно-правовими документами, що їх пов'язують і фактично визначають стратегію російсько-німецьких відносин у 90-ті роки ХХ століття, можна вважати наступні:

· Спільна заява про консультації між МЗС РСФСР і МЗС ФРН (1991). У ній закладено основи консультаційного співробітництва МЗС Росії й ФРН в 90-ті роки ХХ ст.;

· Спільна заява президента РРФСР і канцлера ФРН (1991), яка закріпила між Росією й Німеччиною зобов’язання всебічно розвивати відносини добросусідства й співробітництва;

· Маастрихтський договір (1992), що розвинув ідею єдиної Європи і передбачив створення політичного, економічного й валютного союзу (так званої "Європи без кордонів");

· Угода про партнерство й співробітництво між РФ й ЄС (1994), у зв'язку з яким визначалися й зміцнювалися політичні й економічні волі партнерства з державами-членами співтовариства;

· Амстердамський договір (1997) являє собою розвиток і почасти перегляд Маастрихтського договору: у його текст включено принципи волі, демократичного розвитку, інкорпоровано систему Шенгенських угод (1996), зберігається можливість розширення ЄС у майбутньому;

· Основний акт про взаємні відносини, співробітництво й безпеку між РФ й Організацією Північноатлантичного договору (1997), що визначається загальною метою подолання колишньої конфронтаційної політики й зміцнення взаємного співробітництва й довіри.

Таким чином, згідно нормативно-правової база відносини між Росією й Німеччиною в 90-ті роки ХХ ст. пройшли шлях досить складних трансформацій - від близького співробітництва, і фактичного представництва інтересів Росії в Євросоюзі, до певного охолодження відносин, обумовлених зміною керівництва в Російській Федерації. Разом з тим, можна констатувати, що від партнерства цих двох держав багато в чому залежав і залежить розвиток зовнішньополітичного курсу РФ як частини міжнародних відносин у системі багатополярного світу.

Література

1. Братчиков И. Россия и Германия / И. Братчиков, Д. Любинский // Международная жизнь. – 2002. – №3. – С. 19–26.

2. Там само.

3. Чернов О. Россия за укрепление стратегической стабильности / О. Чернов // Международная жизнь. – 2002. – № 3. – С. 106–115.

4. Орлов Б. Россия и Германия в Европе / Б. Орлов, X. Тиммерманн. – М: Памятники исторической мысли, 1998. – 288 с.

5. Куриленко С. А. Основные направления отношений между Россией и Объединенной Германией в 90–е годы ХХ века / С. А. Куриленко // Праці наукової конф. ДонНУ. – Донецьк, 2005. – С. 125–126.