История/2.Общая история

д.і.н., проф. Бодрухин В.М.

Східноукраїнський національний університет

ім. Володимира Даля, м. Луганськ, Україна

Київська Русь: спільні риси феодальних відносин з європейськими країнами

Щодо особливостей процесу поглиблення феодальних відносин у Київській Русі, то можна проводити аналогію з політичним і державним розвитком німецьких земель.

Вчені намагаються знайти загальні риси і особливості феодального розвитку Київської Русі та сусідніх держав. Так, порівнюють політичний устрій Русі і Польщі (система принципату), вказують на периферійно-європейську систему влади у Галицько-Волинському князівстві, навіть проводять аналогії з балканськими країнами та Єгиптом. Однак державність періоду феодальної роздрібненості до цього часу часто розглядається з точки зору боротьби за єдність держави, якої з розвитком центробіжних процесів вже не існувало.

Стверджувалося, що з розвитком феодальної роздрібненості був поліцентризм, тобто поряд з центральною владою існували напівдержави. Ми дотримуємося точки зору, що державність Київської Русі після її розпаду надалі існувала у межах князівств-земель, які були повністю суверенними державами із закріпленими за ними місцевими династіями.

Хоча князі й походили з одного дуже розгалуженого роду, однак всі вони насамперед відстоювали інтереси своїх земель. Між усіма землями-князівствами існували суттєві відмінності як в економічному, так і в політичному розвитку, що було значною мірою наслідком різних умов формування цих територій.

Країна розпадалася на князівства-землі, яких було не так вже й багато, і які відрізнялися від князівств-уділів лише їм притаманними державними рисами. По-перше, володар князівства-землі (або "великого княжіння") був "господарем землі". Це означало, що він був найстаршим представником пануючої династії, і головні земельні володіння тримали у своїх руках представники його сім’ї. Одночасно він був сюзереном для більшості власників феодальних володінь князівства. Територіальний князь розпоряджався податками і митами, керував зовнішньою політикою, збирав військо під час особливої небезпеки, а в інших випадках використовував власну дружину, тобто землі-князівства були суверенними державами. Економічно і політично автономна земля (або "земля-князівство") стає державою в мініатюрі. Кожна земля має свою систему уділів, складних васально-ленних відносин, але зверхню владу над всією територією здійснює місцевий династ, маючи права територіального зверхника, поєднані з його доменіальними правами.

Звісно, що процес розвитку феодальних відносин у всіх європейських країнах мав багато спільних рис, однак існували й регіональні відмінності. Тому розглянемо засоби, за допомогою яких представники місцевих династій формували свої суверенні князівства-землі, тобто стверджували територіальну владу. Чинники, що посилювали домінуюче становище князів в своїх землях, в цілому були спільними у різних регіонах держави, однак існували суттєві відмінності їх застосування. Останнє залежало в першу чергу від процесу складання феодальних відносин у регіоні, а також від діяльності місцевих династій в попередню добу.

Процес формування територіальної влади в українських землях має багато спільного з подібним процесом у Німеччині. Зазначимо, що німецька історична наука багато зробила для вирішення проблеми формування територіальної влади в різних регіонах країни. До середини XX ст. в історіографії панували так звані монокаузальні концепції, що зводили походження територіальної влади до якогось одного чинника. Такими були: вотчинна влада (вотчинна теорія), наділення королем князів державними повноваженнями (публічно-правова концепція), "округ банна", вища карна юрисдикція, колонізація земель.

Сучасна німецька історична наука відмовилась від пошуку монокаузальних концепцій і зосереджує увагу на дослідженні конкретних шляхів становлення і розвитку окремих територіальних князівств. Вчені дійшли висновку, що треба розглядати не стільки юридичні дефініції, скільки аналізувати конкретну ситуацію. Таким чином, дослідники головними претендентами на територіальну зверхність в західних країнах вважають насамперед князів і герцогів, а також вищих церковних ієрархів. За думкою М.П. Павлова-Сільванського, такими на Заході були королівські урядовці, які шляхом феодалізації державних посад зібрали до своїх рук королівські регалії, судову владу, поєднавши їх з вотчинним правом. Дослідник підкреслював, що на Русі на відміну від західних країн не відбувалося узурпації влади, оскільки князі її і так мали в повному обсязі. З цим не можна погодитись, оскільки володарі окремих князівств-земель привласнили собі прерогативи великокнязівської влади, які раніше мав лише київський князь. Інша справа, що давньоруським князям зробити це було набагато легше, ніж їхнім європейським колегам.

М.П. Павлов-Сільванський зазначав, що процес розвитку феодальних відносин у землях Русі мав багато спільного з Францією. На нашу думку, скоріше можна проводити аналогію з політичним і державним розвитком німецьких земель, ніж французьких. Також суттєву відмінність в розвитку давньоруських земель удільного періоду ми вбачаємо в ролі церкви в державному житті, в процесі формування територіальної влади.

Таким чином, процес розвитку феодальних відносин у всіх європейських країнах мав багато спільного, однак існували й регіональні відмінності, розгляд яких – тема окремої праці. Політичні, юридичні та інші чинники, які використовувалися князями в період феодальної роздробленості для посилення свого домінуючого положення в окремих землях, у цілому були єдиними для різних регіонів країни, однак умови щодо їх уживання суттєво відрізнялися.

Література:

1. Бодрухин В.Н. Украинская государственность и культура ХІІІ – XIV вв. Конспект лекций. – Луганск: Изд-во СУДУ, 1999. – 26с.

2. Бодрухин В.М., Довжук І.В., Литвиненко В.Ф., Смілянський Ю.Ф., Броднікова Н.Д. Державотворчі процеси у кочовиків східноєвропейського степу / Східноукраїнський держ. ун-т. – Луганськ: СУДУ, 2000. – 96с.

3. Бодрухин В.М., Романцов В.М., Єрьоменко О.М., Нікольченко Ю.М., Манько В.О. Історичні постаті України: проблеми і пошуки / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2003. – 159с.

4. Бодрухин В.М. Українська державність удільної доби (XII-XIV ст.) / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. – Луганськ: Видавництво СНУ ім. В.Даля, 2002. – 304с.

5. Бодрухин В.М. Чернігівська земля-князівство / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. – Луганськ: Видавництво СНУ ім. Володимира Даля, 2002. – 131с.

6. Николай Павлов-Сильванский. Феодализм в Древней Руси. – Петроград: Прибой, 1924. – 124с.