Сабадуха В.О., ст.викл. Луганск. держ. ин-т культ. і міст-в(Луганск)

НАРОДЖЕННЯ ДУХУ, ОСОБИСТОСТІ Й ЛОГОСУ В ПРОЦЕСІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ХАОСУ В КОСМОС

Дослідження природи духу, особистості, логосу, хаосу й космосу відбувається відокремлено одне від одного. На нашу думку, ці фундаментальні явища між собою діалектично пов‘язані. Отже, метою тез є аналіз діалектичного взаємозв‘язку між духом, особистістю й логосом в процесі трансформації суспільного хаосу в космос.

Намагаючись зрозуміти причини антропологічних негараздів, М.Бубер ставить філософське запитання про сутність людини, причини її сили-безсилля. Для розв‘язання цієї проблеми він вводить продуктивну ідею про потрійне життєве відношення людини: перше – людини до речей; друге – людини до людини й людності; третє – людини до таїни людського буття, яка у невіруючих отримала назву абсолюта, а у віруючих Бога [1, c.268-269].

М.Бубер надзвичайно близько підійшов до розуміння сутності духу як здібності, в основі якої лежить здатність людини відчувати свою причетність і єдність зі світом [1, с.291]. Дух розглядається філософом як особлива якість людини і виникає вона лише тоді, коли індивід, як суб‘єкт діяльності, докладає зусилля, щоб перетворити соціальний хаос в „єдність космосу” [1, c.291], тобто в органічні форми суспільного буття.

Із роздумів М.Бубера логічно випливає, що люди між собою різняться не своїм ставленням до речей, не своїми здібностями до виконання тих чи інших виробничих функцій, а своїм відношенням до вічної таїни людського буття, сутність якої з релігійної точки зору концентрується в понятті Бог, а з філософської – у суспільних формах буття. Отже, особистість народжується саме тоді, коли людина долає соціальний хаос й утворює більш справедливі суспільні форми буття. Саме в цьому процесі народжується і особистість, і дух. Виходить, що людина стає духовною, коли починає турбуватися про розвиток суспільних відносин. Отже, змістом філософських роздумів Бубера є пошук більш досконалих суспільних форм буття.

Пошуки справедливої суспільної форми у М.Бубера невід‘ємні від бажання, щоб її висловити в слові. Філософ зауважує: „Тяга до форми невід‘ємна від тяги до слова” [1, с.291]. Отже, людина спочатку пізнає сутність суспільної форми в слові, а потім відтворює її в реальності. Цю думку філософа ми пропонуємо розуміти таким чином, що попередні суспільні форми складалися стихійно, а нова форма життєдіяльності може утворитися лише як результат свідомих інтелектуальних та соціальних зусиль активної меншості суспільства (духовної аристократії).

Процес перетворення соціального хаосу в космос пов‘язаний із боротьбою зі сталими концептами. З погляду Ж.Дельоза та Ф.Гваттарі пріоритетна роль у процесі трансформації хаосу в космос має належати філософам, ученим та митцям. Філософ повинен запропонувати варіації виходу із хаосу. Учений мусить визначити змінні величини цього хаосу і сформулювати нові константи економічної діяльності. Митець має запропонувати переконливий концептуальний персонаж, який спроможний здійснити стрибок від хаосу в космос і започатковати новий спосіб життя [2, c.258-259].

Проаналізуємо роль філософа у трансформації хаосу в космос. На наш погляд, філософською умовою подолання хаосу як в індивідуальному, так і суспільному бутті є концепція чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил людини [3]. Утвердження у філософській, а потім і в суспільній думці зазначенної концепції – це боротьба із застарілим положенням, що кожна людина є особистість. На наш погляд, цей концепт увійшов в людську свідомість, став міфом і є філософською причиною внутрішнього та зовнішнього хаосу.

Наука за своїм призначенням має зменшувати рівень хаосу в життєдіяльності людини й суспільства, але сьогодні вона працює на задоволення потреб посередньої людини, а тому, навпаки, збільшує його. Свої відкриття науковці вимірюють практичною значущістю, у той час як їх необхідно оцінювати стосовно смислу буття людини. Відсутність морально-гуманістичних критеріїв призвело до того, що виробнича діяльність людини порушила екологічну рівновагу на планеті. Учені мають сформулювати на основі екологічних констант константи економічної діяльності людини.

Сучасні митці теж не виконують своєї ролі по зменшенню як внутрішнього, так і зовнішнього хаосу в суспільстві. Вони не пропонують суспільству героя, який би докладав певні зусилля, щоб перетворити власний внутрішній інтелектуально-психологічний хаос у космос особистісного буття. Головним героєм ХХст.- поч.ХХI ст. є посередня людина, яка не має смислу буття.

З позиції концепції чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил носієм хаосу є діяльність людини посереднього рівня розвитку, у якої переважає соціально-психологічна установка на вигоду в будь-якій сфері життєдіяльності: від економічної до світоглядної і навіть релігійної. Космос (соціальний порядок) може бути лише результатом діяльністі індивіда особистісного рівня розвиту. Отже, основна філософська проблема сучасності – це проблема нейтралізації негативних наслідків діяльності людини посереднього рівня розвитку.

Процес перетворення хаосу в космос, тобто трансфомації безособистісної парадигми буття людини в особистісну вимагає злагоджених зусиль філософів, науковців, митців по переорієнтації потреб пересічної людини з безособистісних на особистісні. Філософською умовою подолання внутрішнього та зовнішнього хаосу є концепція чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил людини.

Література

1. Бубер М. Два образа веры.– М.: ООО АСТ, 1990.– 592с.

2. Делез Ж., Ф.Гваттари Что такое философия?.– СПб: АЛЕТЕЙЯ, 1998.–288с.

3. Сабадуха В.О. Евристична значущість гіпотези ієрархії сутнісних сил людини для розробки української національної ідеї // Практична філософія.– 2008.– №2.– С.152-161.