К.п.н., доцент Карпенко Н.В., Кобзар К.В.

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

Почуття страху у досвіді переживань дитини дошкільного віку

 

Емоційний розвиток дитини – це багатство її почуттів, їхня розмаїтність. Діти радіють, плачуть, відчувають страх, сум, тривогу. Однак у різних дітей різні глибина й інтенсивність емоцій. Ці характеристики залежать від фізіологічних, психологічних і соціальних факторів. Страх — це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологіч­ному чи соціальному існуванню індивідуума і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки (за С.Ю. Головіним)[4].

Взагалі страх у дітей дошкільного віку гальмує розвиток психічних процесів, блокує потреби особистості дитини та її здібності, стає хворобливим і неприємним переживанням, яке навіюється соціумом. Саме тому профілактика, виявлення та корекція страхів дошкільників являється актуальною проблемою для попередження почуття страху на сьогодні.

Так як сюжетно-рольова гра є провідним видом діяльності у дошкільників, тобто таким, який викликає психічні новоутворення і піднімає розвиток до наступного рівня. Нами було обрано методику «Гра-ситуація» за Карпенко Н.В. для виявлення навності досвіду переживання страху у дітьми старшого дошкільного віку. Дослідження проводилось з вересня 2008 року по березень 2009 року у м. Суми. Масив дослідження становили діти п’ятого та шостого року життя.

Результати дослідження за методикою Карпенко Н.В. «Гра-ситуація» нами були зафіксовані такі прояви вираження попереднього досвіду переживань страху у старших дощкільників: наприклад, під час дослідження за даною методикою на вияв страху самотності експериментатор пропонує дитині програти з ним таку ситуацію: «Давай будемо грати в сім’ю. Ти будеш татом (мамою), а я мамою (татом), а ця лялька – наша донька. Давай назвемо її Світланкою, добре? Тепер нам потрібно йти на роботу, адже ми з тобою дорослі люди, ніби то, і ми повинні заробляти гроші, а Світланка залишається вдома сама, гаразд? (Ідем в іншу кімнату). Тепер я – тато – телефоную тобі –  мамі з роботи і запитую: «Як ти гадаєш, що робить наша донечка сама вдома?». Діти обігрували гру-ситуацію так: «Вона плаче... Хоче, щоб тато скоріше повернувся... їй страш­но»; «Донька не хоче сама залишатися. Вона почне плакати, щоб вони не йшли, а татко її покарає за це»; «Я накажу їй, щоб Свєта нікому двері не відчиняла, бо є погані  люди, які можуть вкрасти її або ограбити квартиру»; «Батьки не повинні залишати дитину саму вдома, бо можуть прийти грабіжники, або може статися пожежа і тоді Світланка може померти»; «Наша донечка буде поводити себе гарно, помиє посуд і буде дивитись телевізор»; «Наша донечка не боїться залишатися сама вдома, вона буде гратися іграшками і чекатиме батьків з роботи»; «Світланка буде дивитися телевізор доки батьки не повернуться з роботи. А коли вона почує, що вони йдуть, вона почне прибирати в себе в кімнаті»; «Світланка нічим не буде займатися, може поспить»; «Тільки боягузи бояться залишатися самі вдома, а наша донечка не така, вона не боїться залишатися сама вдома. Світланка буде дивитися по телевізору мультики»; «Світланка буде кормити кицю і спокійно чекатиме, коли батьки прийдуть з роботи»; «Наша донечка буде гратися іграшками, бо вона вже не маленька і не боїться залишатися вдома сама»; «Світланка буде плакати і кричати, щоб батьки не залишали її саму вдома, бо вона боїться!»; «Наша донечка буде гратися іграшками»(2); «Донечка буде дивитися телевізор поки батьки не повернуться з роботи»; «Наша донечка не боїться залишатися сама вдома, вона буде гратися іграшками і чекатиме батьків з роботи»; «Світланка нічого не буде робити»; «Тільки боягузи бояться залишатися самі вдома, а наша донечка не боїться. Світланка буде дивитися по телевізору передачу «Народний суд»; «Світланка поїсть і ляже спать»; «А що їй робити вдома, як не гратися в комп’ютер!»; «Донечка буде плакати і ховатися від злодіїв»; «Світланка буде дивитися по телевізору мультики та передачу про котиків»; «Дівчинка буде прибирати в своїй кімнаті, щоб батьки зраділи і покаже, що вона слухняна дівчинка. А потім вони куплять їй на День народження велосипед»; «Дочка пішла вся в тата, тому вона не боятиметься залишатися сама вдома. Вона помиє посуд і буде гратися іграшками».

В ході дослідження за цією ж методикою було запропоновано дітям програти наступну ситуацію на вияв досвіду переживання страху перед тваринами. Експериментатор запитує в дитини: «Ти коли-небудь був в зоопарку?» Потім експериментатор пропонує їй таку ситуацію: «Давай пограємось з тобою. Уявимо, ніби ми прийшли в зоопарк у гості до тварин. До кого з тварин ти хочеш підійти першим? А до кого останнім? Чому?».  Діти обігрували ситуацію наступним чином: «Я підійшов до зайчика. Не хочу підходити до лева та тигра, вони злі»; «У зоопарку я завжди йду до мавп. Вони такі смішні. Я боюся підходити до крокодилів, хоч вони й у клітці, але все рівно дуже страшні. В них така паща! Вони мо­жуть людей їсти»; «Я б спочатку підійшла до зайчиків і покормила їх травичкою, а потім підійшла подивитися на жирафа, бо він красивий і в нього сама довга шия на світі. А до ведмедя взагалі не підійшла б я, тому що він великий, страшний і кричить сильно!»; «Мені страшно було б підійти до вовка і лева, бо в них великі зуби і злі очі»; «Я б нізащо не підійшла до вовка, бо він з’їв би мене, як козенят. До кого першого я підійшла б –  незнаю. Мені і мавпи подобаються, бо вони такі смішні, і верблюд подобається – в нього такий горб на спині незвичайний, ні в кого такого нема. Не знаю!»; «Мені подобаються лисиці, тому я до неї підійшов би спочатку, а потім поспостерігав би за мавпами і нагодував би їх бананами. Не підійшов би я до овчарки, бо колись мене вже вона вкусила»; «Я б спочатку підійшов до леопарда, бо в нього дуже красива шкіра. А взагалі не підходив би і близько до гієни, бо хоч вона і сміється, але вона дуже зла. Мені тато казав!»; «Мені дуже подобаються котики, тому я б їх обов’язково нагодувала. На вовків і левів подивилася лише здалеку, бо вони ричать і можуть з’їсти навіть людину»; «Не люблю левів»; «Мені подобається лев, тому що він король звірів і допомагає всім тваринам в лісі. А ось слон дуже великий, тому може затоптати»; «Я не підійшов би до акули, бо в неї зуби дуже гострі і великі»; «Я б не підійша б до носорога, а зате погралася б з мавпами. Мені вони так подобаються! Коли в мене немає настрою, я подивлюся передачу або кіно з ними і мені стає смішно. Я хочу попросити батьків подарувати мені маленьку мавпочку на Новий рік, бо я хороша дівчинка і завжди слухаюсь батьків та вихователів»; «До першого котика я підішла б, погладила його, накормила. Останнім я підійду до вовка, але годувати його не буду, тому що він їсть людей»; «До перших мавп підійду. До вовків взагалі підходить не буду»; «Мені подобаються всі звірі, окрім лисиці, тому що вона зла і хитра. Ось в казці «Колобок» вона його з’їла. І взагалі, вона завжди ганяється по лісу за зайцями, бо вони слабші за неї»; «Я до зоопарку ходив тільки раз і то, я був маленький і майже нічого не пам’ятаю. Але я люблю дивитись передачі по телевізору про тварин. Мені дуже подобаються коні. Коли я виросту, я обов’язково навчусь кататися на них»; «Я не хочу ні до кого підходити в зоопарку, особливо до лева»; «Я нікого не боюсь і люблю всіх тварин, бо кожна з них заслуговує гарна!»; «Мені не подобаються мавпи, бо вони пригають, скакають, немов навіжені. А до першого лева я б підійшов. Він такий важний, хоробрий»; «Обов’язково підійду одразу до жирафа, бо в нього красива довга шия і він не схожий ні на кого. Взагалі підходити не буду до крокодила, щоб він не відкусив мені руку або ногу. Я часто бачив по телевізору таке!»; «Нізащо не підійду до лева, зате обов’язково погодую кроликів і котиків. Коли я приїжджаю до своєї бабусі, то завжди їх кормлю»; «Спочатку я погодував би лева, бо він мабуть самий голодний, а потім – вовка, бо він напевно також голодний. Не знаю чому, але всі бояться їх, а мені навпаки – подобаються. Вони сильні»; «Підійду я до всіх, але до вовків і левів близько підходити не буду!»; «До папуги підходити не буду, до всіх інших підійду».

Аналізуючи обігрувані дітьми ситуації за методикою Карпенко Н.В. «Гра-ситуація» нами було виявлено, що всі діти у своєму досвіді переживання відчуття страху, але кожна дитина по-різному реагує і по-своєму це проявляє. Також було виявлено, що кількість видів страху дитини значна майже у кожного учасника обстеження, що потребує окремого поглибленого вивчення. Були обіграні з дітьми ігрові ситуації та вияв досвіду страху самотності, перед тваринами, перд вигаданими істотами, транспорту, нападу, висоти, крові, уколів, лікаря, засинати наодинці в залежності від характеру прояву та інтенсивності вираження  цього почуття дитини. В ході гри-ситуації в елементах, обігруваних і проговорених у грі з дитиною, нами проаналізовано наявність досвіду у переживаннях дитини почуття страху (див. Табл. 1).

Таблиця 1

Наявність досвіду переживання почуття страху в обіграних дітьми ігрових ситуаціях

 

 

№ п.п

 

 

Види обіграних дітьми переживань страху в «Грі-ситуації»

Всього

 

 

Само

тності

Перед

 тва­ри­нами

Перед

вигад.

істо

тами

Перед

 тран­

спор­том

Пока

рань

Ви­

соти

Кро­ві

Уко­

лів,

 лі­

каря

Засина

ти

наодинці

Нападу

1.

0

1

1

1

1

1

1

1

0

1

8

2.

0

1

1

0

1

0

1

1

0

1

6

3.

0

1

1

0

1

0

1

1

1

1

7

4.

1

1

1

1

1

0

1

1

1

1

9

5.

0

1

1

1

1

0

1

1

0

0

6

6.

1

1

1

0

1

0

1

1

1

1

8

7.

0

1

1

1

1

0

1

1

1

1

8

8.

0

1

1

0

1

0

1

1

1

1

7

9

1

1

1

0

1

1

1

1

0

1

8

10.

0

1

1

0

1

1

1

1

1

1

8

11.

0

1

1

1

1

0

1

1

1

1

8

12.

0

1

1

1

1

0

1

1

1

1

8

13.

1

1

1

1

1

0

1

1

0

1

8

14.

0

1

1

1

1

1

1

1

0

1

8

15.

0

1

1

0

1

0

1

1

0

1

6

16.

0

1

1

0

1

1

1

1

1

1

8

17.

0

1

1

0

1

1

1

1

1

1

8

18.

1

1

1

0

1

0

1

1

1

1

8

19.

0

1

1

1

1

1

1

1

1

1

9

20.

0

1

1

0

1

1

1

1

0

1

7

21.

0

1

1

0

1

0

1

1

0

0

5

22.

0

1

1

0

1

0

1

1

0

1

6

23.

0

1

1

1

1

1

1

1

1

1

9

24.

1

0

1

1

1

1

1

1

1

1

9

 

7

23

24

11

24

10

24

24

14

22

183

 

Умовні позначки: 1 - наявність досвіду переживання цього виду страху,

 0 - відсутність досвіду переживання цього виду страху

В цілому наше дослідження підтвердило висунуту гіпотезу і показало, що існують певні детермінанти страху і позитивні зміни в емоційній сфері дитини-дошкільника можуть бути досягнуті за умови спеціальної організації психолого-педагогічних впливів та використання системи психокорекційних прийомів з урахуванням причин виникнення страхів кожною дитиною, змісту цих переживань.

Результати дослідження дозволили зробити такі загальні висновки:

1.     Страх, як феномен емоційної сфери людини має складну різнопланову будову і може бути охарактеризований: а) кількісно – за інтенсивністю протікання (низький, середній, високий, надвисокий); б) якісно – за його детермінантами, тобто за тим, які сторони внутрішнього життя дитини фрустровані з боку соціального оточення (афективний, гностичний, психомоторний, вітальний компоненти); в) змістовно – за видами (ситуативні, особистісно-обумовлені, навіювані) в залежності від того, які соціальні ситуації та стосунки з оточуючими людьми деформуюче впливають на особистість дитини.

2.     Виходячи з данихї проведеного дослідження можна сверджувати, що вже у дітей дошкільного віку страх може набувати не тільки ситуативного, а й особистісного характеру.

3.     Методика за Карпенко Н.В. «Гра-ситуація» діагностики страхів у дошкільників в умовах дитячого садка має системний характер, що дозволяє своєчасно виявляти і попереджати дію негативних чинників як внутрішнього світу дитини, так і зовнішніх впливів соціального середовища. Вже на етапі діагностики, виявляючи детермінанти конкретного страху у дитини, ми можемо виводити ці стани з несвідомої сфери психіки, знижуючи руйнівний ефект на формування особистості.

4.     Апробована в дослідженні система роботи по психокорекції і психопрофілактиці страхів, що спрямована на досягнення позитивних змін в емоційній сфері набуває ефективності за умов використання методів і прийомів актуалізації переживань дитини в активній її діяльності та створеній дорослим ситуації безпеки, захищеності, допомоги, підтримки. В залежності від детермінант та виду страху, психокорекція включає широкий спектр заходів (імагокорекція, логокорекція, бібліокорекція, музикокорекція, арткорекція, афектокорекція, сенсомоторна корекція).

5.     Комплексний підхід до роботи з дитячими страхами набуває ефективності за умов дотримання принципів аналізу ролі страху в онтогенезі взагалі, його впливу на активність дитини, взаємозв’язку детермінант страху зі шляхами його психокорекції та психопрофілактики.

Література

1.           Карпенко Н.В. Дитячі страхи. Психологія їх подолання                       / Психологічний інструментарій. – К., «ГЛАВНИК», 2007. – 144 с.

2.           Карпенко Н.В. Діагностика психічного розвитку дитини в роботі педагога (вчителя, вихователя). – К., «Каравела», 2008. – 192 с.

3.           Словарь психолога-практика /Сост. С.Ю. Головин. 2-е изд., перераб. И доп.- Мн.: Харвест, 2003. – 976 с.

4.           Психологічні детермінанти страхів та шляхи їх подолання у дошкільників / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук Карпенко Н.В.; Київ, 1997.