Економіка підприємства

Гололобова Т.В.

Одеська національна академія харчових технологій

ПРОБЛЕМИ ЦІНОУТВОРЕННЯ В ЗЕРНОПРОДОВОЛЬЧОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

В умовах ринкової економіки ціноутворення є досить складною проблемою, що зумовлено багатофакторністю та невизначеністю залежності між попитом і пропозицією товарів на ринку, складністю відносин між товарами і ринками. Важливими чинниками також є жорстка конкуренція між виробниками продукції, обмеженість інформації. Тому вдосконалення методів ціноутворення для підприємств – важливе і актуальне завдання.

Як відомо, ціна – це грошове вираження цінності товару, послуги в процесі обміну. Вона впливає на величину виручки, прибутку підприємства, його положення на ринку. Підприємство постійно мусить формувати та підтримувати оптимальний рівень і структуру цін з метою досягнення максимального ефекту в кожній ринковій ситуації. При цьому можуть бути поставлені різні цілі: досягнути максимуму виручки, отримати замовлення, середню норму прибутку, надприбуток, проникнути на ринок, усунути з ринку конкурентів, зберегти або збільшити свою частку на ринку тощо. В кожному з цих випадків необхідно приймати окреме рішення, застосовувати відповідні методи і прийоми.

Можлива активна і пасивна політика цін.

За умов активної політики цін підприємство намагається використвувати всі ринкові можливості у боротьбі з конкурентами. На це направлені маркетингові зусілля для розширення своєї присутності на ринку.

При пасивній політиці цін підприємство готово слідувати за підприємствами-лідерами в питаннях ціни, для нього важливо зберегти ті позиції на ринку, які було досягнуто раніше.

Досягнути одночасно і збільшення прибутку, і зростання виручки, тобто зростанняня частки ринку, практично неможливо. Реальною є ситуація, коли максимізується один з цих показників.

На політику цін підприємств впливають різні фактори: тип ринку товару, еластичність попиту, рівень витрат, тощо. Тому необхідно оцінити всі ці чииники і обрати відповідний алгоритм формування ціни.

Ціноутворення має суттєві відмінності залежно від сфери застосування. Зокрема, воно ускладнюється, якщо продукт для кінцевого споживання створюється в ланцюгу або мережі взаємопов’язаних структур. Для продуктів агропромислового комплексу формування ціни повинно розглядатися з позицій накопичення вартості.

Поняття “value chain” – ланцюг вартості вперше задіяв М. Портер [1]. Він запропонував розглядати ланцюг створення вартості у вигляді послідовності етапів (процесів). В основній діяльності – це такі етапи: постачання→ виробництво → просування на ринок → продаж і маркетинг → післяпродажне обслуговування. До підтримуючих видів діяльності він відносить: інфраструктуру (планування, фінанси, інформаційне і юридичне обслуговування); технологію (дослідження, розвиток продукту, проектування); розвиток людського ресурсу. Отже, за концепцією М. Портера, ланцюг створення вартості – це сукупність робіт, які підвищують споживну вартість послуг або продукту, який згоден придбати кінцевий споживач.

Концепція процесно-вартісного управління бізнесом дуже продуктивна при розгляді проблем агропромислового комплексу, в якому для формування кінцевого продукту, зокрема продуктів харчування, необхідно здійснити низку технологічних процесів у сільському господарстві, сфері обігу і харчовій промисловості. Організація міжфірмових зв’язків стає одним з основних факторів успіху в бізнесі і одночасно предметом жорсткої конкурентної боротьби.

Ця теза важлива у питаннях формування відносин як на міжнародних, так і внутрішньому ринках. Надзвичайно важливим у забезпеченні населення продуктами харчування є зернопродовольчий комплекс АПК. За оцінками експертів, Україна може щороку виробляти до 80 млн. т. зерна і зайняти одне з провідних місць у його експорті на світовий ринок. Але, як відмитив М Портер, будуючи свій ромб міжнародної конкурентоздатності, її важливим елементом повинна бути наявність достатнього і конкурентного внутрішнього ринку і його забезпеченість факторами виробництва [2]. Отже, конкурентною перевагою стає спроможність партнерів у сільському господарстві і підприємств зернопродовольчого комплексу об’єднати свої зусилля в ефективному ланцюгу створення цінності для кінцевого споживача. Виокремленні види діяльності є ланками стандартного ланцюга утворення цінності. Межі ланок знаходяться там, де вони додають вартість продукту. Це дає можливість кожному з учасників формування вартості продукту створити свої конкурентні переваги. Концепція ланцюга створення вартості дозволяє визначити структуру цього ланцюга, встановити роль кожного виду діяльності, виявити найбільш вагомий з них, який може стати основою унікальної конкурентної переваги.

Ланцюг накопичення вартості товарного зерна можна представити у вигляді моделі, рис. 1.

Згідно з концепцією процесно-вартісного управління на кожній стадії накопичення вартості необхідно забезпечити отримання прибутку, який формується за рахунок ціни. При зростанні ціни на зерно відповідно ростуть ціни на борошно, хліб, хлібобулочні вироби, а також на м’ясо, молочні продукти, тобто основні продукти харчування. За останні три роки ціни зросли більш ніж 1,5 – 2 рази. Але для виробників, зокрема хлібопекарських підприємств, умови господарювання не покращилися. За останні 15 років рентабельність виробництва хлібопекарських підприємств зменшилася приблизно з 13 % до 0,54 %. [3]. Як визначають виробники, значною мірою це зумовлено зростанням цін на борошно. Так, за даними Держкомстату [ 4 ], вартість борошна за період 2007…2009 рр. зросла майже в 1,5 разу. Також значно подорожчали енергоресурси, валютні кредити, зросла мінімальна заробітна плата, транспортні витрати.

. . . ...

Рис. 1. Модель архітектури загального ланцюга накопичення вартості продуктів харчування

Але найбільш вагомим чинником зниження рентабельності є неринкове ціноутворення на продукцію під впливом суто адміністративних рішень по штучному стриманню цін, особливо на так звані соціальні сорти хліба.

Проблему ціноутворення на хлібопекарських підприємствах треба вирішувати шляхом моделювання цього процесу на основі застосування економіко-математичних методів і ЕОМ. Модель оптимізації повинна забезпечувати максимізацію прибутку за умов виконання обмежень на ресурси сировини, потужності технологічних ліній, на випуск продукції в асортименті згідно з замовленнями, а також обмеження на середньозважений рівень рентабельності продукції, який саме і лімитується.

Оптимальне ціноутворення, справедливий розподіл рівня рентабельності на всіх етапах накопичення вартості продуктів харчування для населення – актуальна і надзвичайно важлива задача. Вона потребує подальших досліджень, зокрема визначення основних чинників формування собівартості продукції, рівня її прибутковості, розробки методичних підходів до розв’язання цих проблем, способів управління в ланцюгу накопичення вартості.

Список літератури

1. Porter M.E.Competitive advantage: Creating and Sustaining Superior Perfomance. – New York: Free Press. – 1985. - 715 p.

2. Портер М. Международная конкуренция. М.: Прогресс, 1993. -415 с.

3. Обідіна Я. Рентабельність і конкурентоспроможність. Про стан та перспективи розвитку хлібопекарської галузі України //Харчова і переробна промисловість, 2008. - № 4. С. 4-6

4. htpp://www.ukrstat.gov.ua – Офіційний сайт Держкомстату України