Матусевич К.М., к.е.н., ст. викладач, Рівненський державний гуманітарний університет

Моральні чинники економічного відтворення суспільства

Економічні відносини завжди несуть певний моральний зміст. Векторна аморальність напрямків механізму дії існуючої ринкової економічної системи виникає як суперечність між випереджаючим розвитком знань порівняно з моральністю людства. Людство духовно ще не готове для управління тими силами природи, які воно має у своєму розпорядженні. Значна частина здобутків розвитку науки застосовується не на користь людству, а на розвиток ВПК, досконалих засобів знищення самої людини, на гонитву за виробництвом товарів та послуг, які не приносять дійсної користі самим людям. Незрілість інститутів духовності і моральності продукують дефіцит мудрості. Моральна незрілість поставила людство в становище дитини, яка грається з вибухівкою. Людство навчилося викликати значні сили природи, але з причин спотвореної моралі не розуміє, як правильно цими силами треба розпорядитися. Ця суперечність у будь-який час може привести людство до самознищення.

В економічній теорії вже тривалий час дискутуються питання про зміну критеріїв оцінки людського розвитку через духовну розвиненість, самодостатність і самовдосконалення, через розумні самообмеження у споживанні зайвих матеріальних благ, зближення із природою та її відновлення. Розв'язання цієї проблеми полягає у переосмисленні корисності матеріальних потреб з позиції духовного і екологічного імперативу, в усвідомленні суспільством нової шкали життєвих цінностей. Вона може бути розв’язана за допомогою подальшого розвитку економічних відносин людиноцентричної економічної системи через гармонізацію і вдосконалення інститутів моралі, які, у свою чергу, визначають вектори розвитку як сфери інтелектуально-духовного виробництва, так і економічної системи в цілому.

Кінцевою метою людиноцентричної моделі відтворення є сама людина. Людина – це складний багатовимірний феномен, сутність якого розкривається в різних площинах: матеріальній і духовній. Утилітарна частина функціонування економіки, що зорієнтована на задоволення матеріальних потреб людини – це лише матеріальна основа відтворення людини та суспільства. Але, тільки через розвиток духовних якостей і здібностей людини, можливе подальше зростання реального добробуту і дійсної цивілізованості суспільства.

Економічна поведінка людини – це сукупність усвідомлених дій, що здійснює індивід з приводу задоволення матеріальних і духовних потреб, тобто здійснення виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Економічна поведінка духовно примітивної людини визначається її прагматичними, плотськими інтересами і поглядами на підґрунті егоїстичних інстинктів. Економічна поведінка духовно розвиненої людини спирається на надбані суспільством і людиною інтелектуально-духовні, моральні норми і цінності [1, с.34]. Отже, модель економічної поведінки людей в середині суспільства, етика економічної діяльності визначаються рівнем розвитку і гармонійним сполученням духовних інститутів метасоціальної системи: моралі, культури, мистецтв тощо. Вони є важливими духовноутворюючими чинниками суспільної економічної свідомості і економічного мислення.

Якість і комфортність життя суспільства і в суспільстві, його дійсне процвітання залежить від духовності, гармонійності людських особистостей і суспільно-економічних відносин. Отже, подолання основної суперечності сучасного етапу розвитку постіндустріального суспільства (суперечність між матеріальноцентричною і людиноцентричною системами економічних відносин) пролягає у площині розвитку духовності людських якостей і суспільства, у гармонійному сполученні інтелектоутворюючих і інтелектоспрямовуючих чинників розвитку інтелектуально-духовного потенціалу суспільства.

Інтелектуально-духовний потенціал суспільства забезпечується розвитком духовних інститутів, світоглядоутворюючими з яких є інститути моралі, що визначають певний рівень етичної поведінки, етики суспільних відносин, як, наприклад, у трудовій етиці.

Мораль і етика суспільних відносин, суспільної діяльності людини тісно пов’язані із релігійними цінностями і переконаннями. Інститут релігії завжди давав людям відповіді на кардинальні питання світогляду і світосприйняття, значною мірою визначав порядок формування пріоритетів економічних цінностей і норм економічної поведінки. Отже, інститут релігії є важливим чинником, що визначає якість і спрямованість трудової діяльності людей, механізм впровадження інтелектуально-духовного потенціалу суспільства в економічне життя.

Релігійні погляди і переконання є вагомою складовою частиною моралі і етики, світогляду людини. М. Вебер стверджував, що визначені вірою і практикою релігійного життя певні психологічні стимули надають стійку спрямованість усьому життєвому ладу і примушують індивіда суворо дотримуватись поведінки, яка зумовлена специфікою релігійних уявлень [2, с.138]. Він вважав, що релігійний світогляд, який формує психологічні мотиви вчинків людини, визначає тип і модель її економічної поведінки. Християнські релігійні етичні цінності обумовлені специфікою біблійних релігійних уявлень. Релігійна етика виховує такі людські риси як чесність, добросовісність, сумлінність, скромність, відповідальність, порядність.

Сучасні економічно розвинені суспільства значною мірою сформувалися на базі етичних традицій провідних релігійних течій, які найбільш повно відповідають принципам пріоритету духовності в усіх сферах соціального життя. З огляду на це, релігійний інститут відносин в середині метасоціальної системи посідає велике значення у розвитку економіки, добробуту і якості життя населення.

На інтелектуально-духовний потенціал суспільства також суттєво впливають література, поезія, живопис, архітектура, музика, театр, інші сектори інститутів культури і мистецтва. Вони значною мірою визначають спрямованість економічних, юридичних, етичних та естетичних норм у системі суспільних відносин.

Інститут мистецтва – це сфера практичного духовного опанування світу шляхом використання художньо-образних форм сприйняття та відтворення дійсності. Мистецтво складає групу вищезгаданих різновидів творчо-художньої людської діяльності: театр, поезія, література, живопис тощо. Мистецтво тісно пов'язане з економічною діяльністю і впливає на економіку. До економічного втілення мистецтва можна віднести будь-яку практичну людську діяльність, коли вона здійснюється вправно, віртуозно у технічному, технологічному, естетичному змісті.

Інститут культури – це сфера організації і розвитку людської життєдіяльності в продуктах матеріальної і духовної праці, яка відбувається в умовах системи певних соціальних норм і духовних цінностей. Культура поділяється на матеріальну і духовну, які тісно пов'язані між собою. Духовна культура охоплює сферу свідомості і духовного виробництва. Вона є вектором доведення до людей інформації, наукових і моральних норм, що спрямовує розвиток інтелектуальних і духовних здібностей людини. Матеріальна культура є засобом втілення в економічне життя суспільства духовної культури. Інакше кажучи, впровадження духовного виробництва відбивається в економічній свідомості і в економічній культурі праці, розподілі, обміні, споживанні, в культурі виробництва, управління, відпочинку, в культурі інших видів способу життя.

В останні десятиліття в цивілізованому світі надзвичайно поширилися погляди на людину з огляду максимальної реалізації її економічної свободи. Ліберальні ідеї набули в провідних країнах значний світоглядний потенціал. Набув подальшого розвитку інститут економічної демократії [3, с.146-147].

Впродовж усього розвитку економіки людства сама духовна культура сприяла формуванню прогресивної економічної поведінки. Сучасний розвиток людства склався саме так, що досягти високого рівня економічного розвитку спромоглися ті країни і народи, де інститути духовної культури в складі духовного виробництва відповідають потребам і умовам економічного піднесення, сприяють реалізації індивідуальних економічних свобод і прав людини.

Становлення і розвиток соціальних інститутів викликає перетворення у системі економічних відносин через зміну ролі людини в економіці, яка соціалізується, через розвиток позаекономічних, соціальних імперативів економічного розвитку. Соціалізація має об’єктивний характер, вона пов’язана зі зміною ролі людини в економіці та зі зміною ролі економіки у житті кожної окремої людини, суспільства в цілому. Поза такими змінами подальший розвиток продуктивних сил та соціально-економічних відносин у сучасних умовах стає просто неможливим [4, с.125].

В умовах економіки постіндустріального типу домінуючим напрямком соціального розвитку є розбудова громадянського суспільства. В ньому прокладає собі шлях соціальний вектор розвитку, об’єктивно формуються елементи людиноцентричної економічної системи.

Людиноцентрична парадигма розвитку економіки інтелектуального типу вказує на актуальність пошуку оптимальної інституціональної структури щодо формування і використання економічного потенціалу з огляду визначення морально-економічного, інтелектоспрямовуючого вектора розвитку, а також його складових та засад дійсно суспільного використання. В людиноцентричній економічній системі інтелектуальний потенціал слід розглядати як інтегральну сукупність соціальних та економічних здібностей, властивостей і якостей, інтелектуально-духовних продуктивних сил, що сполучаються і визначаються рівнем розвиненості метасоціальної системи суспільства. Розвиток якісних властивостей економічного потенціалу відбувається лише у процесі його використання, причому у цьому процесі моральна компонента економічного відтворення інтелектуально-духовного потенціалу є найбільш актуальною для будь-якої країни [5, с.34].

Отже, минуле людства пов’язане з перевагою матеріальних цінностей у житті, з матеріальним виробництвом. Майбутнє людства має перспективу тільки у перевазі моральних цінностей у житті, з виробництвом духовно-інтелектуального продукту, вектором спрямованості розвитку якого є інститути моралі, які визначають не номінальний, а дійсний, реальний потенціал суспільства, щодо його здатності до подальшого економічного відтворення.

Література

1. Абрамов В. І. Духовність суспільства: методологія системного вивчення : моногр. / В. І. Абрамов. — К. : КНЕУ — 2004. — 236 с.

2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма : избр. произведения / М. Вебер. — М. : Прогресс, 1990. — 808 с.

3. Саух І. В. Аналіз феномену економічної свободи підприємницької діяльності / І. В. Саух // Вісн. Нац. ун-ту вод госп-ва та природокористування. Сер. Економіка : зб. наук. праць — Рівне, 2006. — Вип.4 (36). — С. 144—151.

4. Трансформаційна економіка : навч. посіб. / за ред. В. С. Савчука, Ю. К. Зайцева. — К. : КНЕУ, 2006. — 612 с.

5. Бутко М. П. Інституційні складові використання людського потенціалу в трансформаційний період України / М. П. Бутко, С. М. Задорожна // Регіон. економіка. — 2007. — № 2. — С. 33—40.