Економіка/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

Ніколаєва А.М., Ліщук О.А.

Луцький національний технічний університет, Україна

Проблеми та перспективи здійснення ефективної депозитарної діяльності в Україні

Одним з основних елементів інфраструктури фондового ринку є депозитарна діяльність, що виступає складовою системи обліку прав на цінні папери. Нормативно-правова і технологічна база депозитаріїв в Україні перебуває в процесі становлення, багато питань не достатньо регламентовано діючим законодавством і потребують подальшого вдосконалення. Значна частина угод на вітчизняному ринку цінних паперів укладається поза системою організованої торгівлі. При цьому стан розвитку депозитарних технологій в Україні не дозволяє забезпечити уніфікований та високоякісний рівень депозитарного обслуговування інвесторів. Це знижує рівень довіри до інфраструктури фондового ринку в цілому і призводить, зрештою, до зменшення обсягу коштів, що залучаються в економіку країни.

У зв’язку з цим, важливим завданням розвитку ринку цінних паперів є удосконалення системи обліку прав на цінні папери через забезпечення їх надійного зберігання, оперативного доступу і перереєстрації прав власності з мінімальним ризиком для власників. Вирішення цього завдання повинно стати однією з умов забезпечення привабливості фондового ринку для усіх категорій національних і зарубіжних інвесторів.

В Україні надання послуг щодо ведення обліку та обслуговування обігу рахунків у цінних паперах, відповідального зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах є сферою діяльності Національної депозитарної системи. Згідно з Законом України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” основними учасниками цієї системи є зберігачі (нижній рівень) та Національний депозитарій України і депозитарії (верхній рівень) [1].

За Законом депозитарій цінних паперів – це юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Депозитарна діяльність трактується як надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів [1].

Враховуючи те, що підтвердження наявності і характеру правовідносин щодо цінних паперів є одним з наріжних каменів ринку цінних паперів, а також у зв’язку з тим, що неточне здійснення таких дій веде до значних ризиків для цього ринку і всієї економіки в цілому, діяльність депозитаріїв є предметом спеціального регулювання з боку держави, зокрема – ліцензування. Будь-які інші організації та особи, що не мають спеціальної ліцензії, не мають права виконувати жодної функції депозитарію.

Однією з основних цілей побудови ефективної депозитарної системи є створення умов для повної дематеріалізації обігу цінних паперів і знерухомлення випусків цінних паперів, емітованих раніше в документарній формі без обов’язкового централізованого зберігання. В першу чергу слід вживати заходів щодо знерухомлення іменних цінних паперів, оскільки іменні документарні цінні папери є нетехнологічним інструментом, з неефективними правилами обігу. Знерухомлення цінних паперів – це переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депонування сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів та/або депозитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облікових записів на рахунках зберігача цінних паперів та/або депозитарію [1].

В Україні в наш час діють три депозитарії, які мають ліцензію на розрахунково-клірингову діяльність: Національний депозитарій України (НДУ), Міжрегіональний фондовий союз (МФС) та Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП) [2]. Аналіз їх діяльності та законодавчо ‑ нормативних актів, що регулюють депозитарну діяльність в Україні дозволив визначити проблеми, які стримують розвиток депозитарних послуг. До таких проблем належать: відсутність повнофункціонального центрального депозитарію, низька якість обліку прав власності, організаційна та технологічна неузгодженість роботи учасників національної депозитарної системи, штучний розподіл функцій між депозитаріями; низькі обсяги біржової торгівлі, надмірна кількість та низька капіталізація організаторів торгівлі, відсутність належного технологічного забезпечення відповідно до світових стандартів з використанням широкого спектра фінансових інструментів; переважне укладення угод на основі аукціонних технологій, які не дають змоги визначити об’єктивну ціну фінансових активів; депозитарний облік при співробітництві з нерезидентами не забезпечує вільного розміщення українських цінних паперів на зарубіжних фондових ринках через встановлення кореспондентських відносин між національними і наднаціональними депозитаріями, що ускладнює повноцінний вихід вітчизняних емітентів на міжнародні ринки капіталу тощо.

Основне завдання реформування депозитарної системи України полягає у створенні надійної системи обліку прав власності на цінні папери та запровадженні сучасної моделі клірингу і розрахунків за угодами з цінними паперами. При розробці заходів з реформування доцільно враховувати кращий досвід світової практики, національні особливості розвитку фондового ринку та необхідність інтегрування в міжнародні ринки капіталу. При цьому слід виділити такі основні напрями розвитку депозитарної діяльності в Україні: створення єдиної системи обліку прав власності на цінні папери, що призведе до унеможливлення порушення прав власності інвесторів: створення єдиного центрального депозитарію цінних паперів та системи клірингу і розрахунків, здатних забезпечити мінімізацію ризиків при виконанні угод з цінними паперами; одночасне запровадження мораторію на створення нових депозитаріїв цінних паперів в Україні; удосконалення механізму розрахунків за договорами щодо цінних паперів; інтегрування вітчизняного ринку цінних паперів до міжнародного ринку капіталу.

В результаті проведеного дослідження ролі і функцій центрального депозитарію (ЦД) в інфраструктурі фондового ринку, можна зробити висновок, що створення і використання ЦД в Україні може мати усі переваги, що випливають зі знерухомлення та дематеріалізації цінних паперів, з надійного та одночасного здійснення грошового розрахунку і розрахунку за угодами з цінними паперами та з економії масштабів операцій, що призводить до суттєвого зниження витрат. Централізація даних про цінні папери в одному ЦД також підвищує ефективність виконання післяторговельних функцій для учасників і для всіх інвесторів (наприклад, через прискорення отримання дивідендів).

Таким чином, формування ефективної депозитарної системи є необхідною умовою для стимулювання накопичень і трансформації заощаджень в інвестиції, забезпечення всього комплексу прав інвесторів.

Література:

1. Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” [Електронний ресурс] / Верховна Рада України //Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=710%2F97-%E2%F0

2. Річні звіти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс] / Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку //Режим доступу: http://www.ssmsc.gov.ua/ShowPage.aspx?PageID=12