Антіпова С.П.

к.е.н., доц. Донбаської Державної Машинобудівної Академії

Троцина Т.Є.

студентка Донбаської Державної Машинобудівної Академії

ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ПРАЦІ

Проблема безробіття та зайнятості актуальна не тільки в Україні, а й в усьому світі. Найважливішим показником стану ринку праці є рівень безробіття, який являє собою один із ключових макроекономічних показників і його правильне визначення необхідне для прогнозування результатів соціально–економічної політики. Сучасні економісти розглядають безробіття, як природну і невід’ємну частину ринкового господарства. Але воно заважає розвиватися суспільству, знижує темпи економічного росту, гальмує збільшення обсягів валового національного продукту (ВНП). Крім економічних витрат, не можна не враховувати і значні соціальні й моральні наслідки безробіття, його негативний вплив на суспільні цінності й життєві інтереси людей.

Найбільш істотний внесок у вирішенні проблеми безробіття та зайнятості внесли Т.А. Агапова, Д.П. Богиня, Л.А. Костін, З.А. Котшер, Р.М. Нурєєв, В.М. Петюх, А.А. Пристанева, Д.М. Стеченко, І.Н. Шуклін та інші.

Ринок праці – суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів (робочої сили), яка відповідає товарній економіці. Як економічна категорія, ринок праці являє собою систему виробничих відносин між працівниками (власниками робочої сили), підприємцями (роботодавцями) і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонди життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, і, по-друге, з приводу розміщення працівників у системі суспільного поділу праці відповідно до законів товарного виробництва та обігу [1].

Безробіття – це явище, яке органічно пов'язане з ринком праці. За визначенням Міжнародної організації праці – безробітним визнається кожний, хто на даний момент не має роботи, шукає роботу і готовий приступити до неї. За українським законодавством, безробітними визнаються працездатні громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості з метою пошуку належної роботи, шукають роботу і готові приступити до неї.

До економічних причин виникнення безробіття відносяться:

-висока ціна робочої сили (зарплата), що вимагають продавець чи профспілка.

Покупець (роботодавець) на ринку праці може віддати перевагу машині, яка замінить робочу силу і людина опиниться в ролі безробітного. Науково–технічних прогрес і покращення технічного обладнання виробництва є одною з причин росту безробіття в сучасних умовах.

-низька ціна робочої сили (зарплата), що встановлює покупець (роботодавець).

У цьому випадку продавець (найманий робітник) відмовляється продавати за безцінь свою робочу силу і шукає іншого покупця. Протягом визначеного часу він може залишатися без роботи і відноситися до категорії безробітних.

-відсутність вартості, а відповідно і ціни робочої сили [3].

В суспільстві завжди є люди, що не можуть бути залучені до процесу виробництва через відсутність у них робочої сили, чи наявності робочої сили настільки низької якості, що покупець (роботодавець) не бажає її купувати. Це волоцюги, декласовані елементи і т.п. Ця категорія громадян, як правило, назавжди втрачає роботу і надію її знайти і попадає в розряд застійних безробітних.

Таким чином, основною причиною виникнення безробіття є порушення рівноваги на ринку робочої сили. Це порушення особливо посилюється в періоди економічних спадів, воєн, стихійних лих і т.п.

Безробіття – це невід'ємний супутник ринкової економіки. Резерв робочої сили в межах природної норми є одним з факторів її ефективного функціонування [1].

Безробіття спричиняє серйозні економічні і соціальні витрати. Один з головних негативних наслідків безробіття – неробочий стан працездатних громадян і , відповідно, не виготовлена продукція. Якщо економіка не в змозі задовольнити потреби в робочих місцях для усіх, хто хоче і може працювати, шукає роботу і готовий приступити до неї, то губиться потенційна можливість виробництва товарів і послуг. Отже, безробіття заважає суспільству розвиватися і рухатися вперед у відповідності зі своїми потенційними можливостями. В остаточному підсумку це розглядається як зниження темпів економічного росту, гальмування в збільшення обсягів валового національного продукту. Невикористання в повній мірі виробничих можливостей суспільства піддається прогнозуванню. У відповідності до першого закону Оукена, перевищення на 1 відсоток незайнятості веде до відставання реального обсягу валового національного продукту на 2,5 відсотків від потенційного ВНП [4].

Крім чисто економічних витрат, не можна не враховувати і значні соціальні і моральні наслідки безробіття, її негативний вплив на суспільні цінності і життєві інтереси громадян.

Безробіття, якою б міркою воно не вимірювалося, це завжди трагедія для тих, хто не має роботи і не може одержати законне джерело існування. Більш того, його наслідки виходять далеко за рамки матеріального статку. Тривала бездіяльність веде до втрати кваліфікації, що остаточно вбиває надію знайти роботу за спеціальністю. Втрата джерела існування і жалюгідне існування призводять до занепаду моральних основ, втрати самоповаги, розпаду родини і т.п. Дослідники знаходять прямий зв'язок між зростанням самогубств, убивств, психічних захворювань, смертності від серцево–судинних захворювань і високим рівнем безробіття. Зрештою, історія переконливо показує, що масове безробіття призводить до швидких, іноді дуже бурхливих соціальних і політичних змін. Саме тому держава не повинна покладатися на саморегулюючу роль ринку в питаннях зайнятості, а активно втручатися в цей процес.

Реальне безробіття в Україні, згідно з методологією Міжнародної організації праці, збільшилося до 9,5% - за минулий рік роботи позбулися понад півмільйон людей. Економічно активне населення України за рік зменшилося на 192 тис. Людей – до 22,102 млн, а зайняте – на 711 тис., до 20,005 млн. Знизилася і кількість неактивного населення (пенсіонери, студенти, зайняті в особистому господарстві, що зневірилися знайти роботу) – на 204 тис., до 12,871 млн осіб. Найсильніше збільшення безробіття відзначене в Києві – до 102 тис. (+58,3 тис.), Донецькій – 223,6 тис. (+92,5 тис.), Дніпропетровській – 136,6 тис. (+49,4 тис.) і Вінницькій областях – 88,3 тис. (+33,5 тис.). Найменше безробітних з'явилося в Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях – середній приріст на 1,8 тис. У порівнянні з Євросоюзом рівень безробіття в Україні всього на 1% більший (у ЄС – 8,5%), а в шести країнах ЄС ситуація на ринку праці ще гірша, ніж в Україні. [5]

Перед державою стоїть задача створення здорового ринку праці, тобто такого ринку, на якому існують 7 основних форм захищеності економічно активного населення:

- наявність можливостей працевлаштування;

- наявність стабільної і вільної зайнятості;

- самостійність на роботі (наявність достатньої свободи для прийняття рішення);

- можливість відновлення професійної майстерності.

- безпека умов праці.

- можливість представництва в різного роду професійних союзах і організаціях.

- гарантія одержання визначеного мінімального доходу.

Враховуючи складність ситуації на ринку праці в Україні, великі масштаби прихованого безробіття, перевищення попиту над пропозиціями робочих місць, необхідно зосередити увагу на розв’язанні наступних першочергових задач:

- розробити чітку політику і програму реструктуризації економіки;

- визначити пріоритетні інвестиційні напрямки її розвитку і розробити на цій основі концепцію професійної зайнятості і професійної підготовки кадрів на тривалу перспективу.

Оскільки ця задача є основною, вона повинна бути визнана пріоритетною. Треба спробувати виправити положення, при якому підготовка фахівців і робочих кадрів високої кваліфікації мало узгоджена із ситуацією на ринку праці, і випускники навчальних закладів відразу виявляються в положенні безробітних. При цьому необхідно врахувати віковий і статевий склад працюючих фахівців окремих напрямків, щоб чіткіше проглядалися масштаби можливого заміщення і потреби в них в цілому.

Необхідно визначити проекти державної значимості, для якої в першочерговому плані варто готувати фахівців і кваліфікованих робітників, зважаючи на те, що процес їхньої підготовки тривалий і вимагає значних фінансових витрат. Такі проекти необхідно визначити і на регіональному (обласному), і місцевому рівнях.

Необхідно докорінно змінити відношення до Державної служби зайнятості, що склалося зараз. Служба зайнятості – це в першу чергу орган по наданню послуг на ринку праці, і її робота найчастіше зводиться до організації перерозподілу робочої сили на наявні вакантні робочі місця. Вимагати, щоб служба зайнятості створювала нові робочі місця нерозумно.

Стосовно перенавчання чи первинного навчання безробітних служба зайнятості повинна мати з боку роботодавців соціальний орієнтир – замовлення, і під нього підбирати з числа безробітних контингент для навчання.

Необхідно створити максимально сприятливі умови з боку держави для розвитку колективної й індивідуальної підприємницької діяльності. Це могло б у значній мірі розширити число робочих місць та знизити напруженість на ринку праці.

Варто спростити процедуру виїзду за кордон на тимчасове працевлаштування. Це дозволило б зменшити чисельність безробітних на ринку праці, поліпшити матеріальне становище як самих безробітних і членів їхніх родин, так і збільшити можливі надходження до держави валютних коштів.

Необхідно полегшити процес «виходу» молоді на ринок праці. Іншими словами, необхідно істотне поліпшення професійного орієнтування молоді на вибір майбутньої професії, усвідомлення нею того, що протягом трудового шляху професію, можливо, прийдеться змінювати неодноразово.

Необхідно, особливо на місцях, приступити до розробки серйозних перспективних програм по забезпеченню зайнятості населення.

Таким чином, положення справ на ринку праці необхідно розглядати як складну систему, стан якої поліпшується чи погіршується від ступеня її вивчення і керуючих дій на різних рівнях як по горизонталі, так і по вертикалі. Думка про те, що ринок праці є щось стихійне, абсолютно хибна. Він у значній мірі керований при належній продуманості і комплексному підході.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Климко, Г.Н. Основи економічної теорії : політ-економічний аспект / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко. – 4-е видання – К. : Академія, 2002. – 464 с.

2. Петюх, В. М. Ринок праці : Навч. посібник / В. М. Петюх. — К. : КНЕУ, 2008. — 288 с.

3. Котшер, З.А. Структура занятости населения : проблемы совершенствования / З.А. Котшер. — М. : Кнорус, 2008. — 480с.

4. Есінова, Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н.І. Есінова. — К. : Кондор, 2004. — 432С.

5. Прусова, Л. Г. Економіка. Тренінг курс / Л.Г. Прусова. — К. : ТОВ «УВПК “Екс Об”», 2010. — 632 с.