Тріщук Аліна

студентка 5 курсу Буковинської державної фінансової академії

Науковий керівник: Калинич Я.Д.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

В сучасних умовах в Україні найважливіше значення в контексті соціальної політики має те, що ця політика суттєво змінюється у порівнянні з тією, яка практикувалася в СРСР. Зміни обумовлені: кардинальною перебудовою політичної системи суспільства (перехід від тоталітаризму до демократії); інтенсивною соціальною стратифікацією (розподіл, поява нових соціальних груп (страт) у суспільстві); зміною механізмів соціальної підтримки різних верств населення, передусім дітей, молоді, сім'ї.

Дане питання цікавить як вчених, так і фахівців, які щодня займаються цією справою і працюють в даній сфері. Так, на сьогодні існує велика кількість навчальних посібників та статей, присвячених проблемі. Серед авторів цих публікацій необхідно виділити таких Г.В. Атаманчук, Б.А. Гаєвський, М.Ф.Головатий, Г.В. Щокін, Н. Лук’янівна тощо.

Метою даної роботи є виявлення особливостей соціальної політики в Україні, а також суть, характер концептуальні засади її розробки і практичної реалізації.

Попри будь-які трансформації і процеси, що відбуваються нині в українському суспільстві, невід'ємною складовою та важливим механізмом розбудови України як соціальної держави, формування громадянського суспільства є саме соціальна політика і соціальна робота як практична форма реалізації цієї політики. При цьому незмінними були й залишаються: сфера діяльності соціальної політики, її об'єкт і суб'єкт, головні напрями здійснення її, механізми практичної реалізації. Реально (в теоретичному і практичному плані) це має такий вигляд. Сфери діяльності соціальної політики: соціальний захист, зайнятість, охорона здоров'я, житло, освіта. Об'єкт соціальної політики - все населення країни. Суб'єкт соціальної політики - держава.

Виокремлюють три головні напрями соціальної політики:

1) передбачення надзвичайних подій (наприклад, природних і техніко-технологічних катастроф, епідемій, голоду тощо) і, при потребі, державні гарантії для пом'якшення входження суспільства в рівновагу після них;

2) перерозподіл ресурсів для забезпечення всім соціальним групам суспільства певного рівня життя для зняття можливої соціальної напруги;

3) регулювання способу життя громадян заохочувальними (наприклад, безподаткове благодійництво) та репресивними (наприклад, боротьба з поширенням наркотиків тощо) засобами [5,152].

Існує кілька моделей практичної реалізації соціальної політики. Дві з них вважаються основними - соціально-демократична і ліберальна.

Соціально-демократична модель соціальної політики передбачає, перш
за все, досягнення в суспільстві соціальної справедливості, усунення або
хоча б пом'якшення нерівності у розподілі соціальних, економічних та
інших ресурсів шляхом зменшення різниці у статусі і доходах громадян. Така модель висуває досить мало вимог безпосередньо до особистості, зменшує роль особистісних стимулів самореалізації і боротьби людини за власне життя [2, 544].

Дещо іншою за своїми особливостями є ліберальна модель реалізації соціальної політики, за якої держава практично надає кожному громадянину певну можливість для самостійного вирішення її проблем. Держава переймає на себе лише ті функції, які не може реалізувати самостійно сама людина або окремі соціальні групи. [5,153].

В Україні фактично поєднуються обидві моделі соціальної політики, оскільки жодна з них яскраво виражених рис в соціальному житті країни поки що не має. Для реалізації ліберальної моделі, як відомо, треба мати відповідний рівень соціально-економічного розвитку суспільства, чого Україні ще бракує. Однак все ж ліберальна модель поступово все відчутніше окреслюється, і саме вона видається більш перспективною для України. Тут дається взнаки і приклад соціальної політики більшості провідних європейських країн.

До основних проблем соціальної політики взагалі відносять: забезпечення соціальних гарантій, здоров'я і зайнятість населення, освіту, соціальне обслуговування, подолання антисоціальних явищ, соціальні проблеми молоді, жінок, пенсіонерів та інших статевовікових груп, ефективне управління людськими ресурсами тощо [6,232]. Це означає, що і конкретні соціальні програми в Україні мають формуватися з урахуванням таких соціальних проблем.

Зрозуміло, що соціальна політика може бути успішно реалізованою за умови не тільки вироблення відповідної стратегії, створення необхідних механізмів, але й завдяки необхідному фінансово-матеріальному, ресурсному забезпеченню. Тут йдеться, в першу чергу, про необхідні умови для функціонування систем освіти, науки, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, розвитку і стимулювання соціальної роботи.

В Конституції України (Стаття 3) зазначається, що людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю у державі [1, 9 - 12], а в Статті 46 передбачено відповідне право громадян на соціальний захист [1, 20]. Тобто держава, у найширшому розумінні її сутності і призначення, відповідальна найперше перед людиною, перед громадськістю. А відтак реальною є суттєва особливість політико-правових засад соціальної політики в цілому, загальне призначення якої полягає у створенні належних умов для гідного життя, вільного розвитку, самореалізації і самовдосконалення людини.

Основними напрямами соціальної політики в Україні з часу проголошення державної незалежності об'єктивно було визначено:

1) доходи, рівень життя громадян;

2) зайнятість громадян і стан ринку праці;

3) організація і оплата праці;

4) охорона праці;

5) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

6) житлове забезпечення громадян тощо [6,362].

Позитивним є те, що за роки незалежності в Україні збереглися державні структури, а найперше - центри соціальних служб для молоді, які безпосередньо реалізують соціальну політику, а також інші служби, що працюють з дітьми, молоддю, сім'ями.

Нині багато фахівців ведуть мову про певну кризу в соціальній політиці, яка нібито обумовлюється кількома факторами. Найперше — це брак стратегії і тактики дій держави у цій сфері та прогнозу соціальних наслідків прийняття управлінських рішень органами державної влади. По-друге нерозвиненість форм участі народу в соціальному управлінні, а також те, що не існує законодавчо закріпленої відповідальності органів державної влади за нинішній стан життя громадян.

Оскільки соціальна політика значною мірою належить саме до сфери духовної, то важливо мати на увазі, що об'єктом управління в духовному виробництві є відносини між його управлінцями й учасниками. В освіті це той, хто вчить, і той, хто вчиться, в культурі - той, хто керує цим процесом, і той, хто створює продукт мистецтва, літератури, культури, в соціальній роботі - той, хто її організовує, і той, на кого вона безпосередньо спрямовується. Соціальна політика передбачає як вирішальний елемент соціальне управління, тобто управління відповідними соціальними процесами, що відбуваються в суспільстві.

Список використаних джерел:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. – 115с.

2. Атаманчук Г.В. Теорія державного управління: навч. посіб. / Г.В.Атаманчук – М.: 2000. – 607 с.

3. Гаєвський Б.А. Основи науки управління: навч. посіб./ Б.А. Гаєвський – К., 1998. – 345 с.

4. Соціальна робота в Україні: теорія і практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді.-У 2-х ч. – К., 2001.-345 с.

5. Лук’янова Н. Соціальна робота в Україні її трансформація в сучасних умовах / Н. Лук’янова // політичний менеджмент. - 2009. -№ 5.-С. 150-156.

6. Щокін Г.В. Соціальна теорія і кадрова політика: навч. посіб./Г.В. Щокін – К., 2000 – 488 с.