Економічні науки / 6.Маркетинг и менеджмент

Кошук Альона Анатоліївна

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

CВІТОВИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Проблема управління стратегічним потенціалом підприємств у сучасній економіці займає усе більше місця в теоретичних дослідженнях економічної науки й практичної діяльності менеджерів підприємства. Одним з найбільш трудомістких і мало досліджених у теорії й практиці управління підприємствами є завдання побудови організаційно-економічних і управлінських механізмів формування стратегії розвитку, найважливішими компонентами якої є механізми формування та управління СПП.

Питанням формування, управління й оцінки потенціалу підприємства присвячені роботи В. Ветлинського, А. Воронкової, В. Голикова, І. Лукінова,         О. Ляшенко, І. Отенко, В. Ревенка, І. Хомича, М. Чухрая, О. Ястремського [2, c. 1-3].

Більшість авторів наводять приклади міжнародного досвіду управління СПП в провідних компаніях світу, що значною мірою впливає на вдосконалення стратегічного управління на вітчизняних підприємствах. Отже, для початку наведемо основні досягнення в галузі управління СПП світових компаній.

На сьогодні, основні засади і підходи стратегічного менеджменту (як управлінського процесу створення та підтримки стратегічної відповідності між цілями організації, її потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі) до українських підприємств запозичені переважно з розробок зарубіжних учених і практики американських, японських і європейських корпорацій з огляду на те, що досвід України у цій сфері невеликий. Безперечними лідерами у цій галузі є США і Японія.

Світовий досвід управління СПП, як частини стратегічного управління фірмою, можна представити у вигляді двох моделей: японська та американська, кожна з яких має свої особливості та характеристики.

Японська модель управління СПП. Система стратегічного менеджменту в Японії є найстаршою та найбільш поширеною. Японські компанії велику увагу приділяють процесам оцінки, аналізу, нарощування та розвитку СПП. Японська модель управління СПП має такі особливості:

-       врахування обмеженості великої частини сировинних ресурсів (вугілля, залізна руда нафта та ін.);

-       детальне вивчення можливостей та потенційної ефективності використання обмежених ресурсів;

-       значна увага до управління трудовим потенціалом підприємства (довічний набір персоналу, мінімальна плинність кадрів, досвід не є ключовою вимогою до кандидатів на посаду);

-       управління СПП є нестандартним, гнучким;

-       ключовим аспектом виробничого потенціалу підприємства є постійне покращення якості продукції, послуг;

-       велика роль держави у всіх бізнес-процесах компаній (у вжиток увійшло поняття «Japan Incorporated», яке відображає погляд на японську економіку як на єдину виробничу корпорацію, очолювану державою);

-       високий рівень централізації при прийнятті управлінських рішень;

-       організація управління СПП в японських фірмах суттєво відрізняється від американської моделі через відмінності організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів управлінської діяльності, вирішення кадрових питань, уваги до якості продукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні;

-       постійний процес адаптації до зовнішнього середовища;

-       високий рівень менеджменту.

Американська модель управління СПП. Особливо цікавим є досвід американських компаній, які протягом більше як 30 років застосовують стратегічне управління. До особливостей американської моделі управління СПП можна віднести:

-       успіх фірми залежить, перш за все, від внутрішнього потенціалу. Особлива увага приділяється раціональній організації виробництва, постійному зростанню продуктивності праці, ефективному використанню ресурсів. У той час як зовнішні фактори відходять на другий план.

-       управління СПП є чітко формалізованим;

-       децентралізація управління СПП, на основі стратегічних зон господарювання;

-       основою оцінки трудового потенціалу є наявність багаторічного досвіду на аналогічній посаді;

-       трудовий потенціал формується в основному за рахунок розвитку спеціалізованої кар’єри працівників та характеризується швидким кар’єрним зростанням співробітників;

-       високий рівень контролю підчас процесу управління СПП;

-       особливістю управлінського потенціалу є висока здатність індивідуально приймати рішення та повністю відповідати за них;

Входження промислових підприємств України в систему світової конкуренції висуває на порядок денний проблему організації стратегічного управління потенціалом як одну з найбільш важливих проблем удосконалення загальних механізмів управління підприємством та підвищення рівня конкурентоспроможності. Багато проблем, пов'язаних з управлінням і оцінкою потенціалу, не тільки не вирішені, але й не поставлені. Так, у наукових дослідженнях ще не досить чітко визначені позиції щодо створення теоретичного базису для побудови механізмів формування ефективно функціонуючого потенціалу підприємства й технології їхнього застосування. Відсутні роботи, які б комплексно розглядали питання розробки конкретних методів і методик оцінки потенціалу підприємства та рекомендацій з їхнього використання в організаційному механізмі управління підприємством. Інший аспект удосконалення базису управління стратегічним потенціалом складається в адаптації наробітків, наявних у практиці розвинених країн, розглянутих вище моделей управління СПП до умов вітчизняної економіки, що трансформується [2, c. 1-3].

Вітчизняним підприємствам взагалі важко застосовувати стратегічне управління через складні умови господарювання, брак коштів для впровадження інноваційних процесів, не зовсім цивілізовані форми конкурентної боротьби.

Разом з тим дуже важливо, що вже є певні досягнення з успішного впровадження стратегічного управління на українських підприємствах харчової промисловості ( “Світоч”, “Корона”), інноваційних технологій (“Мотор-Січ”, “Квазар-Мікро”), торгівлі (фірма “МКС”, мережі супермаркетів України), інформаційних технологій (“Київстар”) у банківських структурах тощо. Ці підприємства мають чітко визначену місію, концепції, цілі, організаційну культуру, неординарний підхід до вирішення проблем, “агресивність” у конкурентній боротьбі.

Стратегічна проблематика сьогоднішнього дня в Україні пов’язана не скільки із завоюванням нових ринків, скільки із загальною політичною та економічною ситуацією. Причинами також є складність і швидка зміна ринкових процесів, зокрема збільшення розмірів підприємств, ускладнення форм їх діяльності, нестійкість зовнішнього середовища тощо. За цих важких умов та обмежень (табл. 1) багато підприємств впевнені, що розробки і впровадження стратегічного менеджменту у даний час є передчасними.

Таблиця 1

Обмеження щодо використання управління СПП на вітчизняних підприємствах та шляхи їх подолання [3, c. 32; 48]

Обмеження

Шляхи подолання

Відсутність системного підходу до формування СПП, зв’язків із стратегією підприємства

Застосування стратегічного контролю та контролінгу. Використання стимулів щодо освоєння механізмів управління СПП. Формування стратегічної поведінки персоналу

Конкуренція стратегічних і поточних видів діяльності з перевагою останніх

Розробка системи стратегічних планів (розвитку СПП, локальних потенціалів). Захист стратегічної діяльності за допомогою низки планово-економічних заходів

Обмеження

Шляхи подолання

Відсутність надійної стратегічної інформації для управління СПП

Формування (зміцнення) аналітичних служб підприємства. Побудова системи стратегічного контролінгу зовнішнього та внутрішнього середовища

Брак у персоналу навичок стратегічного управління

Спеціальна підготовка управлінських кадрів, особливо вищого рівня. Підготовка та підвищення кваліфікації персоналу щодо прийняття стратегічних рішень, а також їх реалізації та аналізу наслідків

Великі витрати на організацію управління СПП, особливо на постійний моніторинг зовнішнього середовища

Обґрунтування доцільності витрат, аналіз можливостей залучення аутсорсингових служб, налагодження та вдосконалення системи стратегічного контролінгу

Продовження табл. 1

 

На вітчизняних підприємствах можна окреслити загальні причини, що ускладнюють управління складовими СПП та призводять до кризових явищ на підприємствах:

-       фінансовий потенціал (занадто висока частка позичкового капіталу, висока вартість позичкових коштів);

-       збутовий потенціал (ненадійність постачальників);

-       виробничий потенціал (застарілі технології, обладнання);

-       інноваційний потенціал (брак коштів для впровадження інновацій, відсутність власних патентів);

-       управлінський потенціал (негнучкий менеджмент);

-       організаційних потенціал (бюрократія, негнучка ієрархічна структура);

-       трудовий потенціал (висока плинність, недостатня мобільність) [1, c. 34-40; 4].

І тільки оволодіння методами і підходами управління СПП з урахуванням вище перерахованих причин виникнення кризових явищ на вітчизняних підприємствах і його успішне впровадження дозволить підприємствам працювати стабільно і забезпечить їм перспективи для розвитку. А думка про те, що за тяжких умов перехідної економіки чи затяжної економічної кризи розроблення і впровадження стратегічного менеджменту передчасне є помилковою. Тому що нездатність передбачити і непоінформованість про наявні методи і прийоми антикризового керування і планування під час спаду виробництва чи його нестабільності може привести до повного банкрутства підприємства стратегічного управління в Україні

При впровадженні механізмів управління СПП на вітчизняних підприємствах необхідно:

1)     по-перше, переконатися, що перша особа підприємства дійсно прагне і зацікавлена в управлінні СПП;

2)     по-друге, визначити відповідальних за здійснення окремих етапів управління СПП у відділі (департаменті, управління тощо) стратегічного розвитку на підприємстві, перед яким повинні ставитися завдання зведення усіх стратегічних напрацювань у задані певним форматом проекти рішень і становлення й удосконалення усіх конкретних робіт з управління СПП);

3)     по-третє, постійно відслідковувати зміни в теоретичній та практичній базі управління СПП;

4)     по-четверте, враховувати досвід світових компаній, трансформуючи його з урахуванням особливостей перехідної економіки України [4].

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Белошапка В. А. Стратегическое управление : принципы и международная практика / В. А. Белошапка, Г. В. Загорий  – К. : Абсолют–В, 1998. – 352 с. – ISBN 966-95332-0-1

2.     Колесніков О. О. Управління стратегічним потенціалом підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01 „Економіка, організація і управління підприємствами” / Колесніков О. О.  – Харків, 2005. – 18 с.

3.     Стратегічний менеджмент: навч. посіб. / Т. С. Пічугіна, С. С. Ткачова, О. П. Ткаченко ; Харк. держ. ун-т харчування та торгівлі. - Х. : [ХДУХТ], 2009. - 215 с. - ISBN 978-966-405-111-5

4.      Стратегія підприємства [Електронний ресурс] / Харченко М. О.  – Режим доступу до ресурсу : http://sumdu.telesweet.net/doc/lections/Strategiya-pidpriemstva/index.html