К.е.н.
Руденко І.В.
Бур’ян
К.В.
Харківський державний університет харчування і торгівлі,
Україна
В умовах нестабільності податкової та політичної систем,
невизначеності в фінансових рішеннях в Україні інститут банкрутства стає
повсякденним явищем в діяльності суб’єктів господарювання. Це пов’язано з
погіршенням та втратою важливих фінансових та економічних зв’язків як
зовнішнього, так і внутрішнього характеру, спадом промисловості, відсутністю
інвестицій та поглибленням кризових явищ в країні.
Банкрутство – це один із ключових елементів ринкової
економіки й інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права,
який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Саме тому вкрай важливою
є діагностика банкрутства, тобто оцінка ймовірності його настання.
Діагностика ймовірності банкрутства підприємства є
комплексним економічним дослідженням, яке має власну логіку, структуру та
передбачає проведення низки послідовних етапів роботи. Вони включають створення
інформаційної бази дослідження, діагностику кризового стану та загрози
банкрутства, прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства,
дослідження та оцінку потенціалу виживання підприємства.
Вивчення літературних джерел означеної проблематики
вітчизняних та закордонних авторів дало можливість чітко структурувати процес
дослідження, виокремити завдання та об'єкти окремих етапів діагностики, надати
керівництву підприємства та іншим користувачам діагностики (власникам,
інвесторам, санаторам, кредиторам) об'єктивну й повну інформацію для прийняття
управлінських рішень та обґрунтування програми необхідних антикризових заходів
[3].
Відповідно із законодавством України банкрутство
трактується як визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою
платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як
через застосування ліквідаційної процедури [1]. Відповідно можна зробити висновок, що
головним критерієм визнання підприємства банкрутом є його неспроможність вчасно
розраховуватись за своїми зобов’язаннями. Однак, помилкою буде також вважати,
що наявність достатньої грошової суми на рахунку підприємства свідчить про
вигідне фінансове становище.
Слід
зазначити те, що нормативно-правова база, яка існувала ще до 1999 року та
регламентувала процес банкрутства виявилася неефективною в сучасних умовах та
призвела до поглиблення кризи неплатежів з боку підприємств. Однак з кожним
роком спостерігається факт зростання кількості справ про неспроможність
підприємств, які були розглянуті арбітражними судами. Це свідчить про те, що
незважаючи на всілякі перепони інститут банкрутства в Україні займає одне з
провідних положень в розвитку нормальних економічних відносин серед учасників
господарчого циклу.
Наукова
спільнота виділяє безліч факторів банкрутства, які необхідно розкрити та
враховувати. Згідно з аналізом зарубіжної практики було виявлено, що в країнах
з розвинутою ринковою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3
банкрутств зумовлена зовнішніми факторами, а 2/3 – внутрішніми. Щодо вітчизняних
умов, то вплив зовнішніх факторів на виникнення стану банкрутства підприємств,
безумовно, значно більший, серед яких нестабільність законодавчої бази,
непередбачені зміни цін на товари, різке коливання курсу гривні.
На практиці
дуже часто поняття «банкрутство» ототожнюють з поняттям «криза підприємства»,
вважаючи банкрутство останньою стадією прояву фінансової кризи. Отже,
економічний стан підприємств можна умовно розділити на дві зони: зону перебування
у кризовому стані та зону економічної безпеки підприємства.
Визначаючи
банкрутство як кризовий стан, науковці наголошують на
спеціальних методах антикризового фінансового управління. Така система повинна
складатися як на рівні підприємства, так і на
загальноекономічному рівні. Відсутність та недосконалість такої антикризової
системи наразі розглядається як одна з головних проблем українського
підприємництва [2].
Ринкова
економіка виробила обширну систему фінансових методів попередньої діагностики й
можливого захисту підприємства від банкрутства та кризових явищ, яка одержала
назву «система антикризового управління». Суть цієї фінансової
системи управління полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на
початкових стадіях її виникнення.
Система
антикризового фінансового управління підприємством базується на певних
принципах, таких як: готовність до коливань, діагностика на початкових стадіях,
диференціація аспектів кризових явищ, оперативне прийняття
рішень, адекватна реакція на загрозу, раціональність, санація [4].
В цілому
методи антикризового управління можуть ефективно
використовуватися задля подолання стану, яке може погрожувати існуванню
підприємства, і де основним питанням стає можливість виживання.
Таким чином,
в Україні об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств, через що
дуже вірогідною стає ситуація банкрутства. Виходом зі становища, яке склалося
серед українських підприємств можна вважати систему антикризового регулювання,
при ефективному впровадженні якої можливо сприяти збереженню та розвитку
промислового потенціалу країни.
Література:
1. Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон
України від 14. 05. 1992 № 2343-ХІІ
2.
Терещенко О.О. Антикризове фінансове управління на підприємстві: Монографія. –
2-ге вид., без змін – К.: КНЕУ, 2006. – 268 с.
3. Економіка підприємства: Підручник / За загальною
редакцією Й. М. Петровича. – 2 – ге вид., виправл. – Львів: «Магнолія плюс»,
видавець СПД ФО В. М. Піча. – 2006. – с. 549 – 565.
4.
Шурупова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства //
Економіка та управління підприємствами. – 2008. - №8.