Филологические науки/6. Актуальные проблемы перевода

К.ф.н. Мітіна Л.С.

Харківська державна академія культури, Україна

Початок Поттеріани в особливостях перекладу

"Гаррі Поттер" – це 400 мільйонів проданих книжок на всіх європейських мовах і більшості світових. Абсолютний рекорд. Навіть сама "Книга рекордів Гіннеса" продавалась гірше. Масова література? Вочевидь, так. Вік читачів? Від трьох і до безкінечності. Детектив, фантастика, фентезі? Все одразу. Але перш за все КАЗКА. Можна сказати "Гоголь – Толкієн – Роулінґ". Або "Гомер – Толкієн – Ліндгрен – Роулінґ". Або замість порівнювати, проаналізувати, чим англійський хлопчик впав в око стільком іноземцям. На кількох футах пергаменту дорослої літератури для дітей про навчання та виховання.

Йому одинадцять. Він невідомий хлопець зі звичайної англійської вулиці. Перші сто двадцять місяців двадцять днів і ще надцять годин його життя не вартують читацької уваги. Та й наступний місяць знадобився Роулінґ лише аби виліпити з чорної фарби його перегодованого брата і злу тітку-мачуху. Але б’є годинник, відкриваються двері і з’являється не чарівна чарівниця, а навпаки – напрочуд "не чарівний" чарівник, та байдуже. Головне – він тримає квиток у інший світ, магічну школу, де Гаррі – свій, незмінний статус – принц, а його так звана "сім’я" – навпаки, вартує лише образливо-гидливого "магли". Випробуваний мотив "Попелюшки", вгадані і наперед визначені читацькі симпатії – таких історій безліч. Врешті, кожна американська мелодрама, мексиканський серіал – класична казка з передбаченим хепіендом. Але у Роулінґ чобітком, або ж то чарівною паличкою все не закінчується, а починається. Книга дорослішає разом із читачем (навіть коли йому 50 – а таких фанатів у письменниці вистачає). Чому? Бо мораль англійка замінила ненав’язливими спостереженнями, а властиве більшості дошкільно-початково-дитячих книжок "сюсюкання" – нормальною мовою (без зайвих прикрас). Нащо розжовувати, коли зуби з’являються у півроку (хоч би й молочні – "мудрі", як відомо, організму взагалі потрібні не більше, ніж апендикс)?

"Містер і місіс Дурслі, що жили в будинку номер чотири на вуличці Прівіт-драйв, пишалися тим, що були, слава Богу, абсолютно нормальні" [1, c. 5], – починається перший розділ першої книги Поттеріани. І одразу закінчується. Якщо, звичайно, йдеться про книгу Роулінґ, а не творіння вітчизняних перекладачів. Ні, ми звичайно прочитали на обкладинці, що український переклад – один з найбільш вдалих (цікаво, як це визначали англійські автори?). Але погодитись важко. Подивимось російський варіант.

"Мистер и миссис Дурсль проживали в доме номер четыре по Тисовой улице и всегда с гордостью заявляли, что они, слава богу, абсолютно нормальные люди." [2, c. 3]. Як то кажуть, знайдіть десять відмінностей. Добре, що хоч "вуличка" стала "улицей" (про сюсюкання – вище). Але і тут перекладач продовжує пояснювати зайве. Те саме "заявити у будь-який час" – у Роулінґ речення коротше, але влучніше і куди цікавіше.

"Mr. and Mrs. Dursley, of number four, Privet Drive, were proud to say that they were perfectly normal, thank you very much" [3, c. 1]. Якщо буквально, і не дописуючи за Роулінґ: "Містер і місіс Дурслі з дому номер чотири, Чагарниковий проїзд, з гордістю говорили, що абсолютно нормальні, красно вам дякуємо". Іронічне "спасибі вам величезне" замість заїждженого "слава Богу" (до речі, релігія – поза світом Поттера, дарма, що він із традиційно християнської Британії, – зате й люблять його і мусульмани, і буддисти). Змінився і настрій, і сам зміст речення. В оригіналі воно не стільки від автора, скільки від самих Дурслів – тому й написане їхньої мовою.

Але найнеприємніше викривлення чекає на українських читачів попереду. Хагрід. Велетень з величезним серцем і двома класами середньої освіти. У Роулінґ він і говорить, як неук – образ малюка у триметровій оболонці: довірливого, героїчного, але безграмотного! Перша зустріч Гаррі з Хагрідом, або (в українському перекладі) з гуцулом, діалект – середній між ужгородським і львівським.

"Нехай там як, Гаррі, – протяг велетень, відвертаючись від Дурслі, – вітаю тебе з іменинами. Маю тут щось для тебе – я си трохи його притовк, але смакує файно" [1, c. 51].

Російський варіант куди влучніший.

"– Да... Гарри, – произнес великан, поворачиваясь спиной к Дурслям. – С днем рождения тебя, вот. Я тут тебе принес кой-чего... Может, там помялось слегка, я... э-э... сел на эту штуку по дороге... но вкус-то от этого не испортился, да? " [2, c. 59].

Оригінал: скорочення, властиві простій англійській, і фонетичні помилки.

"Anyway – Harry," said the giant, turning his back on the Dursleys, "a very happy birthday to yeh. Got summat fer yeh here – I mighta sat on it at some point, but it'll taste all right" [3, c. 47]. Тобто: "Хай його, Гаррі, – гігант повернувся спиною до Дурслів, – дуже щасливого тє дня народження. Приніс тут шось тобі – мож, десь і сів на нього, бозна, – та смак у нормі".

Гумор у книзі Джоан Роулінґ незвичайний. І не тільки тим, що він є. Письменниця знущається над шкільним пафосом, робить дорослих "неприродно веселими". Непередбачуваний Дамблдор нагадує Гендальфа з Толкієнівського "Хоббіта". На кшталт "Доброго вам дня" Більбо, яке сірий маг тлумачить буквально, і вітання професора Хогвартса учням.

"Вітаю вас! – промовив він. – Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: Бовдур! Булька! Кулька! Круть! – Дякую!". А ми думали буде нудна промова…

Дамблдора взагалі можна назвати найбільш "виписаним" персонажем з усієї Поттеріани. Вчитель-учень, який часто скаржиться, що не послухався Гаррі, і дає йому "дружні поради" замість "батьківських наказів". Саме він дозованими реченнями видає хлопцю правду – про смерть його батьків, зв’язок із Волдемортом, про те, чому дорослий маг хотів вбити дитину, – повністю Гаррі зрозуміє все лише в останній книзі. А доти…

"Alas, the first thing you ask me, I cannot tell you. Not today. Not now. You will know, one day... put it from your mind for now, Harry. When you are older... I know you hate to hear this... when you are ready, you will know" [3, c. 299].

"Ну от, на перше ж твоє питання я не можу відповісти. Не сьогодні. Не зараз. Ти дізнаєшся, одного дня… але нині викинь це з голови, Гаррі. Коли ти підростеш… Я знаю, що тобі неприємно це чути… але коли ти будеш готовий, ти дізнаєшся".

Снейп – протилежність доброзичливому дідусю – Дамблдору. З самого початку він – темна пляма у Гарриному Хогвартсі. Упереджений, несправедливий, – не дивно, що хлопець саме його вважає злодієм, який намагається вкрасти філософський камінь. Однак, це лише у чорно-білому форматі. Світ Поттера змінюється, книга дорослішає, підказує, що все далеко не так просто. У першій частині ми бачимо тільки натяк на майбутній сильний, суперечливий образ вчителя-невдахи, закоханого у красуню чудовиська, що ховається у твердому панцирі. Парадокс від Роулінґ.

"– Quirrell said he hates me because he hated my father. Is that true? – Well, they did rather detest each other. Not unlike yourself and Mr. Malfoy. And then, your father did something Snape could never forgive. – What? – He saved his life" [3, c. 300].

"– Квірелл сказав, він ненавидить мене, тому що ненавидів мого батька. Це правда? – Ну, вони й справді не надто подобались одне одному. На кшталт тебе і містера Малфоя. А потім твій батько зробив щось, що Снейп не міг йому пробачити. – Що саме? – Він врятував йому життя."

Власне занять у першому "Поттері" не надто багато. Пара простих заклять (паралізуюче "Petrificus Totalus!", польоту – "Wingardium Leviosa!"), кілька сторінок, присвячених складнощам у навчанні: "There was a lot more to magic, as Harry quickly found out, than waving your wand and saying a few funny words" [3, c. 133]. "Магія, швидко переконався Гаррі, – це набагато більше, ніж пара рухів паличкою плюс кілька смішних слів". Натомість у книзі вистачає зрозумілої нам, "маглам", логіки (шахи для Рона і складна загадка для Герміони), за допомогою якої герої і борються з Волдемортом.

Світ на "своїх" і "чужих" одинадцятирічний Поттер ділить швидко. Хоча з Герміоною письменниця тягне до середини книги. Ще раз демонструючи "негероїчність" героїв, з якою ми стикатимемось у всій Поттеріані. Гаррі червоніє, робить помилки. Рон заздрить братам, погано вчиться. Про дівчинку-всезнайку годі й казати. Сама Роулінґ називає Герміону автобіографічним персонажем. Мовляв, вона – копія письменниці в одинадцять, хіба що волосся кучеряве. Дружба на трьох починається зовсім по-роулінґовськи. Влучний психологізм у трьох рядках – важко не повірити.

"But from that moment on, Hermione Granger became their friend. There are some things you can't share without ending up liking each other, and knocking out a twelve-foot mountain troll is one of them" [3, c. 179]. "Але з цього моменту Герміона Грейнджер стала для них другом. Тому що є речі, які ви не можете пережити разом і не сподобатись одне одному. Перемога над дванадцятифутовим тролем входить у перелік".

Закон справедливості спрацьовує і з Невіллем. Саме малюк-невдаха, який намагався завадити трійці порушити шкільні правила, приносить факультету Гаррі визначальні бали.

"There are all kinds of courage," said Dumbledore, smiling. "It takes a great deal of bravery to stand up to our enemies, but just as much to stand up to our friends" [3, c. 306]. "Сміливість буває різною, – Дамблдор посміхався. – Потрібна відвага, щоб побороти ворогів, але не менше її треба, і щоб боротись із друзями".

Ще частіше, ніж деруться і наражаються на негаразди герої Поттеріани їдять. Смажені гарбузи, жирні млинці, гори картоплі, тисячі товстих індичок. У зображенні страв більше епітетів і кольорів, ніж у всіх шкільних подіях разом узятих! Так і справді міг думати тільки голодний. Першу книжку Роулінґ писала, як і Гаррі до Хогвартса, – бідною, невідомою і без делікатесів у холодильнику. Хлопець відкриває розкішний світ, письменниця годує дітей небаченими солодощами – хоч би й у казці. Не дивно, що у наступних романах смачних сторінок все менше, а у вже у п’ятому-шостому все обмежується реченням "святкова вечеря була чудовою, як і звичайно".

Логічним правилам, за якими існує паралельний магічний світ Роулінґ, позаздрили б самі Дурслі. Сподіваєтесь на вседозволеність золотої рибки? Отримуєте старе корито. Їжу і гроші не можна створити з нічого. Можна змінювати речі, але чим масштабніше перетворення, тим воно складніше, відтак й недоступніше. Безсмертя існує, як і сам філософський камінь, але краще б його не було, доводить письменниця. Розумієш, коли виповнюється чотириста.

"You know, the Stone was really not such a wonderful thing. As much money and life as you could want! The two things most human beings would choose above all – the trouble is, humans do have a knack of choosing precisely those things that are worst for them" [3, c. 297]. "Знаєш, камінь не був таким вже чудесним. Стільки грошей і життя, скільки заманеться! Дві речі, яких більшість людських істот прагне понад усе. Проблема в тому, що люди просто-таки геніально обирають найгірше для них самих".

Ключовим моментом у першій книзі Поттеріани є, безумовно, чарівне дзеркало, яке показує одну, найбажанішу мрію. Рон бачить себе старостою-переможцем, сирота Гаррі стоїть поряд з усіма Поттерами. Дзеркало – остання пастка для злодія, сховище філософського каменя, винайдене самим директором. Який, щоправда, скляну магію поважає не дуже.

"However, this mirror will give us neither knowledge or truth. Men have wasted away before it, entranced by what they have seen, or been driven mad, not knowing if what it shows is real or even possible" [3, c. 213]. "Це дзеркало не дає нам ані знань, ані правди. Люди марнували перед ним життя, захоплені побаченим, або втрачали розум, гадаючи, показує воно реальне, чи тільки можливе". Кульмінація філософського мотиву – нахабне запитання Гаррі Дамблдору.

"What do you see when you look in the mirror?"

"I? I see myself holding a pair of thick, woolen socks."

"One can never have enough socks," said Dumbledore. "Another Christmas has come and gone and I didn't get a single pair. People will insist on giving me books" [3, c. 214].

"– Що Ви бачите, коли дивитесь у дзеркало?

– Я? Я бачу себе з парою товстих, вовняних шкарпеток… Людині завжди не вистачає шкарпеток, – пояснив Дамблдор. Іще одне Різдво минуло, а я так і не отримав жодної пари. Суцільні книжки."

Отакої. А зовсім не мир у всьому світі. Не дивно, що його люблять, а її читають і бабусі, й онуки. Роулінґ навчає, а не повчає. Погодьтесь, різниця варта сотні мільйонів екземплярів.

Література.

1. Ролінґ Дж. К. Гаррі Поттер і філософський камінь / nep. з англ. В. Морозова. – К. : А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА, 2002. – 320 с.

2. Ролинг Дж. К. Гарри Поттер и философский камень / nep. с англ. И.В. Оранского. – M. : РОСМЭН–ПРЕСС, 2002. – 399 с.

3. Rowling J.K. Harry Potter and the Sorcerer's Stone. – New York : Scholastic Press, 1998. – 312 p.