Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

Олексієвець Л.С.

Рівненський державний гуманітарний університет

Культура професійного дискутивно – полемічного

спілкування

Дискутивно – полемічна мова як вид красномовства дуже давня. Її активно використовували ще у публічному спілкуванні Давньої Греції, де кар’єра громадянина залежала від уміння виступати з промовами перед народом, заручатися підтримкою слухачів. Промовець мусив мати у своєму розпорядженні необхідний мінімум знань про політичні і суспільні явища, а також уміти захищати і спростовувати будь – які положення на правдоподібних засадах. Для цього софістами була розроблена техніка суперечки, яка у Давній Греції отримала назву “еристичне мистецтво”. Призначенням еристики було переконувати інших у правильності висловлюваних поглядів і, відповідно, схиляти їх до тієї поведінки, яка видавалася потрібною і доцільною. Принцип еристики полягав у тому, щоб не дозволити суперникові розвинути думку, а за будь – яких обставин залишити за собою остаточне судження. У зв’язку з цим почали застосовуватися некоректні прийоми досягнення перемоги в суперечці, більшість яких використовується і тепер.

Суперечка за своєю суттю,з погляду окремих науковців, є своєрідним обговоренням якогось питання, словесним змаганням кількох учасників з активним обстоюванням власних позицій. Суперечка – зіткнення різних поглядів чи позицій щодо певної проблеми, в процесі якого кожен учасник наводить аргументи на підтримку своїх переконань і критикує несумісні з ними твердження протилежної сторони[4,с.204] . Характерними ознаками суперечки є: наявність тез, які висувають обидві сторони; аргументованість тези і антитези; критика позиції протилежної сторони. Передумовами виникнення суперечки є необхідність розв’язання певної проблеми за умови існування хоча б одного варіанта рішення. Суперечка виникає, коли рішення проблеми має своїх прихильників і супротивників. У суперечці пропонент висловлює думку (тезу), опонент знаходить у ній розбіжності, вказує на них і висуває свою антитезу. При цьому формулювання мають бути простими і стисло висловленими. У процесі висування аргументів слід стежити за тим, щоб теза і докази були логічно пов’язані. Доказ – це логічно необхідний умовивід чи ланцюг таких умовиводів, які ведуть до істинних посилок положення, яке доводиться.

Залежно від головних ознак Волкова Н.П. класифікує конфлікти:

- за характером взаємодії: міжособистісні, міжгрупові, міжнаціональні, міждержавні, міжстатеві, внутрішньо особистісні;

- за ознаками прояву: відкриті, приховані;

- за типом розв’язання: прості, складні;

- за результатом: продуктивні, непродуктивні;

- за характером впливу: конструктивні, стабілізуючі і деструктивні;

- залежно від напрямів комунікацій: “горизонтальні”(між рядовими членами колективу), “вертикальні”( між підлеглими і керівником, між керівниками і підлеглими);

- за кількістю осіб, включених у протиборство: діадичні (парні), учасниками яких бувають керівник, підлеглий або два працівники; локальні, що охоплюють небагато членів колективу; загальні, учасниками яких є майже всі члени колективу;

- за кількістю сторін конфлікту: міжгрупові, учасниками яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі, особистісно- групові, що виникають унаслідок невідповідності поведінки особи груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям; міжособистісні, породжені переслідуванням членами групи несумісних цілей, реалізацією суперечливих цінностей або прагненням здобути обмежені ресурси; внутрішньо особистісні, що постають унаслідок зіткнення приблизно рівних за силою, але протилежно спрямованих інтересів і потреб однієї людини [1,с.78].

На етапі виникнення конфлікти бувають стихійними, запланованими, спровокованими, ініціативними, під час їх розвитку – короткочасними, тривалими, затяжними; на етапі усунення – керованими, погано керованими, некерованими; за результативністю – мобілізуючими або дезорганізуючими; з етичного погляду – соціально прийнятними і неприйнятними. Конфлікт у сучасному розумінні є складним, багатоплановим явищем. Його дія одночасно може бути позитивною і негативною, розвивати і руйнувати, слугувати стимулом до змін, прогресу[1,с.77]. Конфлікт передбачає протиборство, активне зіткнення тенденцій, оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів поведінки. Як утверджує Волкова Н.П., конфлікт нерідко постає як реакція на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на перешкоди в досягненні мети. Будучи одним із засобів самоутвердження, він дезінтегруюче діє на міжособистісні стосунки, а тому є одним із крайніх засобів їх регулювання. Якщо конфлікт вирішується неправильно, ігнорується, його деструктивна енергія виходить назовні, проявляється у тривозі, самотності, низькій продуктивності праці, млявості, прихованому гніві та ін. Досягти своєї мети_ вироблення певного спільного погляду на актуальну проблему і вибір ефективних шляхів її розв’язання – учасники ділової суперечки можуть тільки у тому випадку, якщо дотримуватися загальнообов’язкових правил і норм її проведення.

Участь у дискусіях, суперечках, полеміці, дебатах вимагає від учасників високої культури дискутивно – полемічної мови, що передбачає наявність умінь аргументовано викладати власні думки, вислуховувати і розуміти погляди опонента, оцінювати їх, відповідно до позиції опонента корегувати власну позицію чи наполягати на висунутих положеннях. Тому фахівці, для яких основною формою роботи є діалог – полілог, повинні дотримуватися етики дискутивно – полемічного спілкування, тобто норм і правил поведінки в умовах суперечки. В окремих сферах суспільного життя етика ведення суперечки суворо регламентована, а іноді навіть процесуально закріплена, наприклад в дипломатичній сфері, судовій, науковій. Отже, основними вимогами до культури ведення суперечки є: повага до опонента, витримка, вмотивована аргументація, об’єктивна оцінка.

Суперника потрібно наділяти презумпцією рівності собі, тобто пам’ятати, що він відповідає такому ж гносеологічному і етичному рівню аргументатора і реципієнта, як і ви. У процесі дискусії не ставте під сумнів щирість суперника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність тощо. Якщо починають грати помітну роль особисті симпатії чи антипатії, то суперечка стає безплідною.

Як доводять спостереження, з двох учасників суперечки відстояти власну думку до кінця вдається тому з них, хто має більше витримки і є більш урівноваженим, хоча в усьому іншому вони рівні. У розпалі суперечки, коли можуть злетіти з уст недобрі слова, слід негайно зупинитися. Потрібно пам’ятати, що після будь – якого конфлікту доведеться миритися з опонентом.

Необхідним для усіх учасників суперечки є однозначне розуміння термінів і спеціальних понять, які використовуються в полеміці. На користь своєї позиції слід наводити такі аргументи, які, по – перше, ґрунтуються на відомих фактах, по – друге, побудовані з дотриманням законів загальної логіки, по – третє, безпосередньо стосуються обговорюваної проблеми.

Загнітко А.П., Данилюк І.Г. розрізняють три основні види аргументів:

1.Факти. До такого аргумента потрібно ставитися критично, аналітично, тому що в оратора є тільки окремі факти, які можуть бути і типовими, і окремими, але на їхній основі робиться загальний висновок.

2.Посилання на авторитетних дослідників або знавців – розповсюджений вид аргументів. Але учасник дискусії повинен бути твердо переконаним, що його опонент визнає авторитетність людини, на яку він посилається.

3.Закони, теорії, аксіоми ,традиційно прийняті у певній сфері бізнесу. Тези у суперечці повинні бути короткими, точними і “ударними”. Необхідно наголошувати у різних контекстах на основних положеннях, поняттях, дефініціях, ознаках, кілька разів повторивши їх, щоб вашу позицію запам’ятали і закріпили.

4.Об’єктивна оцінка.У процесі суперечки і слухачі, й учасники оцінюють ту чи іншу пропозицію, думку, зауваження. Важливо, щоб ця оцінка була об’єктивною, тобто заснованою на реальних фактах, доведених положеннях і не містила емоційного забарвлення. Аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати жартами, а в разі поразки слід поводитися чемно і гідно. Необ’єктивна оцінка перешкоджає швидкому і конструктивному розв’язанню проблеми, тож у ході дискусії чи суперечки її слід уникати і застерігати від цього інших [2,с.230].

Важливу роль у суперечці відіграє і культура мови. Вміле і безпомилкове використання лексичних засобів, вдало підібраний тон, відсутність штампів, неординарність мовленнєвої поведінки, врахування мовленнєвого рівня і досвіду супротивника позитивно впливають на процес обговорення, на психологічний стан учасників, сприяють усуненню емоційної напруги в діалозі.

Отже, результативність дискутивно – полемічного діалогу залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримання етичних норм, культури мови. Безтактність і порушення норм етики псують діалог, не дають позитивного результату, викликають відчуття даремно витраченого часу.

Суперечка – це не єдиний спосіб порозуміння, проте необхідний, оскільки є характерною особливістю спілкування людей. Головне завдання суперечок – розв’язання якоїсь конкретної проблеми, прийнятної для обох сторін. Готуючись до ділової суперечки, слід враховувати всі її аспекти: мовний, логічний, психологічний, педагогічний, аксіологічний, політологічний і соціологічний.

Література:

1.Волкова Н.П. Професійно – педагогічна комунікація:Навч. Посібник.-К.: ВЦ “Академія”,2006.-256 с.

2.Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування .-Донецьк: ТОВ ВКФ “ БАО”, 2004.-480с.

3.Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова.-6-те вид., виправл. - Х.: Торсінг,2004.-448с.

4.Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посібн.- К.:ВЦ “Академія”, 2007.-360с.