Політологія/5. Політична соціологія

Семенець-Орлова І.А.

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, Україна

Cімейна політика: проблема наукової дефініції

Необхідність сімейної політики в західних демократіях зумовлена таким явищем, як старіння суспільства, змінами в структурі сім’ї, професійною активністю жінок і виникаючою звідси необхідністю віднайти рівновагу між професійною реалізацією і родинним життям. Сімейна політика у кожній із країн світу необхідна тому, що без неї не існує соціальна справедливість. [3, с. 12]

Існує багато дефініцій сімейної політики у вітчизняній науковій думці, одна з яких звучить так: сімейна політика – це комплексна політика, яка основується на афірмації сім’ї з метою повної пошани гідності кожної особи, яка її творить, та гармонійного розвитку суспільства, яке є сумою сімей. [5, с. 82] Загальноприйнятим визначенням вважається наступне: сімейна політика – це комплекс юридичних норм, дій і засобів, що здійснюються державою з метою створення сприятливих умов для сім’ї, її виникнення, правильного функціонування і здійснення нею всіх важливих суспільних ролей. [5, с. 19]

Вперше термін «сімейна політика» з’явився  в Європі в 40 рр. ХХ ст. у дискусіях про соціальну державу [3, с. 44], а перші дії на благо сім’ї були реалізовані в Франції і Швеції ще під кін. ХІХ – на початку ХХ століття. У 30-х роках ХХ ст. з’явилась перша програма державної допомоги бідним сім’ям у США.

До недавнього часу як самостійний термін «сімейна політика» практично не використовувався в політичних або академічних дискурсах, замість цього обговорювалася демографічна політика тієї або іншої держави [7, р. 34], хоча питання життя сім’ї завжди знаходилися в центрі уваги виробників політики. Так, наприклад, в Швеції дослідниця Алва Мюрдаль вже в 1939 р. говорила про необхідність розробки програми, «направленої на забезпечення безпеки сім’ї».

У 1958 р. в Німеччині була опублікована стаття «Сімейна політика» (Familien politik), у якій було актуалізовано проблеми, пов’язані з регулюванням життя сім’ї. Як відзначає Анна Готьє, в першій половині ХХ ст. існували певні урядові програми для сімей, які умовно ми можемо віднести до сімейної політики в сучасному розумінні даного терміну, проте вони мали цілком здиференційовану цільову спрямованість, оскільки були адресовані саме найбіднішим сім’ям з дітьми. [7, р. 36] Мета цих дій держави полягала в наданні, в першу чергу, фінансової підтримки малозабезпеченим родинам.

Таким чином, економічні витрати, пов’язані з народженням і вихованням дітей, почали розумітися як один з важливих чинників, що впливають на демографічну поведінку населення в цілому. У 1930-і рр. багато країн Західної Європи зіткнулися з проблемою істотного зниження народжуваності, вирішити яку могло б активне втручання держави. Тобто, у момент своєї появи сімейна політика, по суті, представляла демографічну політику, направлену на вирішення проблем поліпшення демографічної ситуації.

Для визначення окремого напряму соціальної політики, а також самостійної області досліджень, пов’язаної з положенням сім’ї, термін «сімейна політика», в країнах Західної Європи почав використовуватися як в політичному, так і науковому лексиконі з кінця 1960-х рр. [7, р. 58] Формування та інституціалізація сімейної політики як системи заходів, здійснюваних державою стосовно сім’ї та громадян з сімейними обов’язками, відбулися в контексті розвитку держав загального добробуту. Проблему народжуваності виробники політики помістили в ширший контекст сім’ї, соціальної підтримки громадян, зайнятості, забезпечення добробуту.

У 1965 р. шведський уряд організував Комітет з сімейної політики, а в 1967 р. австрійський уряд – Консультативну Раду з сімейної політики. У 1989 р. Комісія Європейського Співтовариства заснувала Європейський центр по вивченню сімейної політики (European Observatory on National Family Policies), який відстежує і аналізує зміни форм, функцій і статусу сім’ї в кожній з країн – членів ЄС, оцінює і поширює інформацію про зміни в сімейній політиці.

1994 рік за рішенням ООН був названий Роком сім’ї. Це свідчить про те, що до кінця ХХ ст. сімейна політика інституціоналізувалась як один з напрямів соціальної політики сучасних держав загального добробуту. Однак досі в науковій літературі не склалося єдиного, загальноприйнятого розуміння того, що є сімейна політика.

На думку Ж.Чернової, є два основних підходи до визначення даного терміну. Перший, вузький, розглядає сімейну політику як субкатегорію соціальної політики, оскільки сімейна політика займається виключно проблемами сім’ї, на відміну від соціальної політики, яка намагається допомогти у вирішенню проблем індивідів в суспільстві поза залежністю від їх сімейного стану. Такий підхід до категоризації сімейної політики представлений, наприклад, роботами англійського дослідника Лінди Хантрайз. [6, с. 68]

Згідно з вузьким підходом, сімейна політика стає просто одним з напрямів соціальної політики, що фокусує свою увагу на сім’ї, а не на всьому населенні в цілому. В цьому випадку до заходів сімейної політики зазвичай відносять пряму матеріальну підтримку: допомоги, які виплачуються державою сім’ям, що мають дітей, та непряму матеріальну підтримку, а саме податкові пільги для працюючих громадян, залежно від наявності і кількості дітей, відпустку, що надається батькам, як правило матерям, по догляду і вихованню дитини; сервісну підтримку (дитячі садочки, центри по догляду за дитиною впродовж дня і ін.) Даний підхід до визначення сімейної політики виділяє як об’єкт політики держави сім’ю (подружня пара і / або самотній батько), яка має дітей, а предметом розгляду стають всі дії держави, здійснювані стосовно сім’ї.

Другий, ширший, підхід полягає в тому, що сімейна політика може розглядатися ширше, ніж соціальна політика. Американський дослідник Ширлі Циммерман пропонує наступне визначення: «У широкому сенсі сімейна політика – це всі дії уряди, які зачіпають сім’ю безпосередньо або опосередковано. Це означає вибір колективно погоджених цілей і цінностей відносно як проблем сім’ї, так і суспільства в цілому. Первинною метою сімейної політики є індивідуальний і сімейний добробут. Важливість добробуту пов’язана з його значенням для функціонування індивіда і сім’ї, для соціальних відносин та інтеграції, для демократичного громадянства. Таким чином, мета полягає в тому, щоб досягнути індивідуального і сімейного добробуту, що в результаті буде сприяти досягненню інших соціальних цілей і цінностей». [9, р. 18]

Прихильники даного підходу пропонують розглядати і оцінювати весь спектр дій, що робить держава, крізь призму того впливу, який вона чинить на членів сім’ї в суспільстві. Як критерій оцінки дій урядів виділяється «благополуччя сім’ї» в найширшому сенсі цього слова, наприклад економічному, соціальному, фізичному і ін. [9, р. 19] Прикладами в даному випадку можуть служити політика в області професійної зайнятості, що направляється на стимулювання або, навпаки, перешкоду участі жінок на ринку праці; політика оподаткування, освіти і охорони здоров’я і ін. При такому широкому підході до визначення сімейної политики до останньої відносять практично всі дії уряду у всіх областях життя суспільства.

Деякі дослідники висловлюють критичні зауваження стосовно такого широкого розуміння сімейної політики, оскільки воно утрудняє виділення власне предмету сімейної політики. [7, р. 59] Також вони вважають, що визначення сімейної политики, запропоноване Ш. Циммерман, обмежує дане поняття виключно тими політиками, які позитивно впливають на становище сім’ї, тоді як несприятливий момент, який можуть носити дії держави, залишається за рамками її розгляду. На думку німецького дослідника К.-Ф. Кауфманна, це виступає характерною формою структурної зневаги до сім’ї з боку держави, яку не можна не враховувати при аналізі сімейної політики [8, р. 430]. Проте даний підхід до визначення того, що є сімейною політикою і які заходи до неї відносяться, є достатньо поширеним в західній науковій літературі.

На думку Б. Клос і Й. Шиманьчак, існує такі два типи сімейної політики:

- політика адресована безпосередньо до сім’ї (explicite),

- посередня політика (implicite). [5, с. 46]

У першому випадку йдеться про визначені дії (наприклад, програми) для досягнення поставлених цілей, які стосуються сім’ї як цілості або ролі окремих осіб у сім’ї. Сімейна політика explicite може включати політику населення (про- або антинаталістичну), соціальну допомогу, пов’язану з турботою та вихованням дітей, допомогу для працюючих батьків, медичну опіку над матір’ю і дитиною.

У другому випадку (implicite) йдеться про діяльність в інших ділянках політики інституцій держави, які реалізують цілі не пов’язані безпосередньо з сім’єю, але які тягнуть за собою важливі наслідки для функціонування сім’ї (подолання безробіття, податкова політика).

 Необхідно підкреслити, що «сімейна політика» – термін, який має неоднаковий зміст у різних країнах. Так, у Франції існує чітка, визначена, законодавчо оформлена сімейна політика. Визначеною, але більш вузько сфокусованою сімейною політикою відрізняються, наприклад, ФРН, Данія. Такі держави, як Велика Британія, США, не мають чіткої сімейної політики. Крім соціальних завдань, деякі держави, наприклад, Франція, переслідують демографічні цілі, які, до речі, останніми роками не є головними. У деяких країнах пріоритет надається захисту дітей із бідних сімей (США, Ірландія), в інших – підтримуються всі типи сімей (Данія та ін.)

К.Зоріна стверджує, що в російській науковій думці склалося дві концепції сімейної політики в залежності від поділу вчених на прихильників розгляду кризового становища чи становища модернізації сім’ї на даному етапі [4, с. 26]:

1. Кризова концепція сім’ї (А.Антонов). Сімейна політика – це діяльність держави, політичних партій, громадських організацій, груп інтересів тощо, направлена на відродження сім’ї, сімейного способу життя, укріплення сім’ї як соціального інституту. Сімейна політика – це політика, орієнтована на зміну всього устрою сучасної цивілізації, по суті ворожої сім’ї, що несприймає її проблеми та хвороби. [1, с. 245] Такий радикальний підхід фактично залишився не затребуваний в сучасних політичних процесах.

2. Модернізаційна теорія сім’ї (А.Вишневський). Сімейна політика – сукупність заходів ціленаправленого впливу на існуючі в суспільстві відносини стосовно сім’ї та соціальні інститути, які впливають на її функціонування з метою забезпечення найбільш сприятливих соціальних, економічних та моральних умов вільного розвитку кожної сім’ї. Сімейна політика – особлива область соціальної політики, що покликана забезпечити нову рівновагу між особистсістю, сім’єю та суспільством на принципах свободи особистості, рівноправ’я та партнерства. Ця позиція, на противагу попередній, спирається на пріоритет інтересів індивіда над інтересами сім’ї і держави, на концепцію прав і свобод людини, яка розвивається світовою спільнотою і знайшла своє відображення у документах ООН.

На думку К.Зоріної, більшість россійських вчених знаходяться приблизно посередині між вищенаведеними двома позиціями теорії сім’ї. [4, с. 26]

Практично в основі кожного розглянутого нами підходу лежить співвідношення сімейної і соціальної політики. Кожен підхід при цьому має цілком конкретні переваги і обмеження. Загальне широке розуміння сімейної політики дозволяє стверджувати, що вона еквівалентна соціальній політиці в цілому, оскільки охоплює всі ті заходи, які держава здійснює відносно сім’ї і які так чи інакше зачіпають інститут сім’ї. Вузьке розуміння полягає в тому, що вона виступає тільки частиною соціальної політики, оскільки складається з безпосередньої підтримки, яку держава надає сім’ї з дітьми і мета якої полягає в тому, щоб підтримати і / або поліпшити добробут таких сімей.

На нашу думку, сімейну політику слід дефініціювати з точки зору вузького визначення даного поняття, розглядаючи політику держави, безпосередньо направлену на сім’ю і громадян з сімейними обов’язками, на батьківство, на інституціоналізацію розподілу турботи про дітей між різними акторами, такими як держава, ринок, сім‘я, а також між чоловіками і жінками.

Література:

1. Антонов А., Медков В. Социология семьи: учеб. Пособие для вузов / А.И.Антонов, В. М. Медков. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996. — 302 с.

2. Вишневский А., Бубнова Е., Лукашук Ю. Эволюция семьи и семейная политика в СССР / А. Г. Вишневский, Е. М. Бубнова, Ю. М. Лукашук и др. — М.: Наука, 192. — 138 с.

3. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / М. Ганслі Теренс / О. Перепадя (пер.з англ.). — К.: Основи, 1996. – 166 с.

4. Зорина Е. В. Социальная политика в отношении семьи и детей в России и Германии: сравнительный анализ: Дис… канд. социолог. наук: 22.00.04. – Санкт-Петербург, 2009. – 188 с.

5. Сіленко А. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні: Дис… д-ра політ. наук: 23.00.02. – Одеса, 2000. – 421 с.

6. Чернова Ж. Семейная политика в Европе и России: гендерный анализ / Жанна Чернова. — СПб.: Норма, 2008. — 328 с.

7. Gauthier А. The State and The Family. A Comparative Analysis of Family Policies in Industrialized Countries / A.Gauthier. — Oxford: Clarendon Press, 1996. — 404 р.

8. Kaufmann K.-X. Politics and Policies towards the Family in Europe: A Framework and in Inquiry into their Differences and Convergences // Family Life and Family Policies in Europe / Ed. by F.-X. Kaufmann, А. Kuijesten, H.-J. Schulze, К. Strohmeier. — Oxford: Oxford University Press, 2002. — Vol. 2. — P. 419—491.

9. Zimmerman Sh. L. Family Policies and Family Well-being: The Role of Political Culture. / Zimmerman Sh. L. — Sage, 1992. — 344 р.