Костраба Т.,студентка магістратури Національного університету державної податкової служби України

Основні форми участі адвоката в юридичному процесі

Адвокатура покликана сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу [7], що є важливою державною гарантією забезпечення захисту на належному професіональному рівні.

Процесуальною формою участі адвоката у цивільному судочинстві є інститут судового представництва, через який виконуються функції адвоката у суді. Процесуальне представництво в суді як вид адвокатської діяльності дозволяє адвокатові виконувати три функції – правозахисну, представницьку і функцію сприяння здійсненню правосуддя.

Судове представництво покликано гарантувати конституційне право громадян на правову допомогу [1].

Ознакою, яка характеризує судове представництво як правовідносини, є його специфічний суб’єктний склад: суд і судовий представник. Судове представництво має специфічний об’єкт. Ним є порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб чи інтереси держави, які покликаний захищати судовий представник. Змістом судового представництва є процесуальні права і обов’язки, а також процесуальна діяльність представника і суду.

Судове представництво – це процесуальні правовідносини, що виникають між судом і судовим представником при ведені конкретної цивільної (господарської) справи чи при виконанні окремої процесуальної дії, в яких одна особа (судовий представник) діє в межах наданих йому повноважень від імені та в інтересах особи, яку він представляє (довірителя) з метою забезпечення конституційного права громадян на отримання юридичної допомоги, надання допомоги довірителю в захисті його прав, свобод та інтересів в суді і сприяння суду при здійсненні правосуддя по цивільним справам.

В юридичній науці традиційно досліджуються і висвітлюються, за підставами його виникнення, такі види судового представництва, як договірне, законне і представництво, здійснюване на основі статутів, положень, інших спеціальних правових підставах [3, с.305 – 309; 9, с.120 – 124; 6, с.10 – 16; 5, с.8].

Підставами для участі адвоката в цивільному процесі і посвідчення його повноважень є ордер, який видається відповідним адвокатським об’єднанням, або договір про надання правової допомоги. Повноваження адвокатів, які беруть участь в цивільному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання. Оригінали довіреностей або засвідчені підписом судді копії з них приєднуються судом до справи.

В угоді про подання правової допомоги мають визначатись головні умови, на яких адвокат приймає доручення. Серед умов особливо виділяються обставини, за яких адвокат зобов’язаний відмовитись від прийняття доручення.

Метою діяльності адвоката в цивільному і господарському процесі є надання юридичної допомоги клієнту, і тільки таким шляхом інститут представництва може сприяти вирішенню задач правосуддя: справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Функція адвоката щодо сприяння суду в здійсненні правосуддя по цивільним і господарським справам проявляється двояко. По-перше, у деяких випадках їх діяльність допомагає правильному вирішенню судом правових питань: у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України; у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України; у разі неврегульованості нормами матеріального права спірних правовідносин, коли слід вирішувати справу за аналогією закону чи права.

По-друге, у своїй професійній діяльності адвокати зобов’язані дотримуватися чинного законодавства України для утвердження і практичної реалізації принципів верховенства права й законності, застосовувати всі свої знання і професіональну майстерність для належного представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб з метою сприяння суду у встановлені дійсних обставини справи і в ухваленні законного й обґрунтованого рішення.

На сьогодні, на жаль, недостатньо уваги приділено проблемам визначення статусу адвоката та його ролі в адміністративному та адміністративному судовому процесі. Аналізуючи чинне законодавство можна зробити висновок, що у провадженні в справах про адміністративні правопорушення адвокат може бути запрошений як особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, так і її законними представниками або іншими особами за дорученням чи на її прохання.

В Кодексі України про адміністративні правопорушення не закріплено право потерпілого користуватися правовою допомогою адвоката. Разом з тим, як стверджує С. Тараненко, “держава має турбуватися не тільки про правопорушників, а й про тих, хто потерпів від вчинених ними діянь” [8, с.36 – 38]. Як вбачається, внесення відповідних доповнень в законодавство про адміністративні правопорушення забезпечить дотримання режиму законності під час розгляду відповідних справ, оскільки гарантуватиме не тільки права особи, яка порушила закон, а й права особи, якій правопорушенням заподіяно моральної, фізичної чи майнової шкоди, тобто потерпілому.

Адвокат є самостійним учасником адміністративного процесу. Однак його самостійність має межі, обумовлені специфікою відносин із особою, інтереси якої він представляє. У своїй діяльності адвокат вільний у виборі засобів захисту. Головне, щоб ці засоби були законними та відповідали характеру функції, яку має виконувати адвокат. Тому, надаючи правову допомогу, він повинен керуватися законом, виходити з встановлених фактів та захищати тільки ті інтереси підзахисної особи, які не суперечать закону.

На відміну від кримінальних справ, держава не має зобов’язань забезпечувати правову допомогу в справах адміністративної юрисдикції, адже у них особу не притягають до суду, а вона сама ініціює процес. Разом з тим, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, держава повинна гарантувати допомогу правника, якщо “це необхідно для забезпечення реального доступу до правосуддя або у разі, якщо в окремих категоріях справ за внутрішнім законодавством деяких держав-учасниць є обов’язковим юридичне представництво, або ж у разі складності процесу” [4].

В адміністративному судочинстві адвокат надає правову допомогу у формі добровільного представництва. Тому за умов належного оформлення повноважень адвокат стає самостійним учасником процесу і набуває право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа.

В кримінальному процесі адвокат приймає участь як захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та як представник потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача. Таким чином в кримінальному судочинстві адвокат виконує не тільки функцію представництва інтересів фізичних та юридичних осіб, а й функцію захисту.

Здійснення адвокатом цих функцій є важливою гарантією і формою реалізації конституційного права кожного на правову допомогу, передбаченого ст. 59 Конституції України, яке в свою чергу є одним з елементів права доступу до правосуддя. При цьому особливого значення набуває забезпечення кваліфікованої правової допомоги, що стає можливим завдяки надання її саме адвокатами.

Право обвинуваченого на захист є фундаментальним положенням кримінального судочинства, яке закріплено Конституцією України [1]. Участь захисника в кримінальному процесі є гарантією забезпечення прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та виправданого. Проте цим не вичерпується її значення, оскільки будучи спрямованою на захист зазначених осіб, вона тим самим сприяє досягненню завдань кримінального судочинства, закріпленим у ст. 2 КПК України, винесенню законного та справедливого судового рішення, попередженню судових помилок та реалізації конституційного права кожного на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України.

Враховуючи багатоаспектне значення захисту в кримінальному судочинстві, особливої актуальності набувають питання щодо моменту допуску захисника-адвоката до участі у справі, його процесуальних прав та обов'язків, а також можливості забезпечення надання кваліфікованої правової допомоги іншими особами, які за законом мають право на участь у провадженні по кримінальній справі як захисники.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 836 с.

3. Мельников А.А. Судебное представительство // Курс советского гражданского процессуального права. – М.: Наука, 1981. – Т.1. – С.305 – 309.

4. Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч.посібник для юрид. факультетів та юрид. клінік / За заг. ред. Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. – К.: Конус-Ю, 2006. – 256 с.

5. Павлуник І.А. Представництво в цивільному процесі України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К.,2002. – 20 с.

6. Представительство граждан в суде: Учеб. пособие для студентов юрид. спец. вузов / М.И. Штефан, Е.Г. Дрижчаная, Е.В. Гусев. – К: Лыбидь, 1991. – 231с.

7. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.

8. Тараненко С. Концептуальні засади забезпечення охорони прав і свобод особи в законодавстві про адміністративні правопорушення // Право України. – 1995. - № 7. – С. 36-38.

9. Цивільне процесуальне право України / За ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 1999. – 590 с.