Гладищук І.О., Дяковський О.С.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Деякі проблеми сплати державного мита при подачі позовних заяв до господарських судів

Держава гарантує та визнає право на безперешкодне звернення до суду як найважливіше право особи та складова частина міжнародних зобовязань України. Проте, при звернені до суду можуть виникати певні формальні перешкоди, що ускладнюють дане звернення, відкладає початок розгляду справи. Згідно п.4 ст. 61 ГПК [1] суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не надано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірах.

М.Л. Бєлкін [2, с.46] виділяє наступні випадки, які стають підставою для незаконого повернення позовної заяви з мотивів неправильної сплати державного мита: невизнання судами належної сплати державного мита на рахунок інший, ніж вказано у відповідних листах Державного казначейства; вимога сплатити при подачі позовних заяв, в яких обєднано декілька позовних вимог нематеріального характеру, суму кратну кількості позовних вимог; необгрунтованості претензії до якості оформлення документів, якими підтверджена сплата державного мита; сумніви суду у правильності визначення ціни позову; неправильне застосування судами пільг щодо сплати державного мита; інші причини.

Розглянемо декілька з цих випадків.

1. Невизнання судами належної сплати державного мита на рахунок інший, ніж вказано у відповідних листах Державного казначейства. Необхідно зазначити, що досить розгалужене інформування, яке міститься на офіційному сайті ВГСУ [3], дозволяє значною мірою уникнути помилок при зазначенні реквізитів отримувачів державного мита. П 3 ч.1 ст. 57 ГПК[1] визначає що, юридичне значення має факт зарахування державного мита до державного бюджету, а не те, за місцезнаходженням якого суда здійснюється таке зхарахування. Проблематика даного випадку проявляється: а) технічних помилках; б) передача справ з одного суду до іншого за підсудністю. Законодавець регудює дану проблему у ГПК та розясненнях Вищого арбітражного суду України (далі- ВАСУ) « Про деякі питання практики застосування розділу ІV ГПК України» від 4 березня 1998р. № 02-5/78 [4] та ст 6 Декрету КМУ « Про державне мито» [5] (далі – Декрет). Таким чином, законом закріплено, що державне мито сплачується до Державного бюджету України незалежно від місця знаходження господарського суду та платника, відмова у прийняті заяви з даних підстав є неправомірною.

2. Вимога сплатити при подачі позовних заяв, в яких обєднано декілька позовних вимог не матеріального характеру, суму 5 неоподаткованих мінімумів, кратну кількості позовних вимог. Ст. 58 ГПК визначається, що в одній позовній заяві може бути обєднано кілька вимог, повязаних між собою підставою винекнення або поданням доказів. Виникає питання сплати державного мита у випадках обєднання вимог немайнового характеру. Це питання є актуальним оскільки існують непоодинокі випадки повернення позовних заяв, у связку з тим, що сума держ мита сплаченя як з однієї вимоги. Відмова є неправомірною. Оскільки, у Декреті у пп «б» п.2 ст3. чітко зазначено, що у даному випадку сума державного мита становитиме 5 н.м.д.г. Тобто, одиницею виміру визначається саме позовна заява, а не кількість вимог. Дана правова позиція підтримується також у п.4.6 зазначеного вище розяснення ВАСУ № 02-5/78.

Отже, зазначені вище узагальнення сприятимуть уникненю необгрунтовних повернень позовних заяв. Щоб даних випадків не траплялось рекомендуємо звертати увагу на практику ВГСУ.

Література:

1. Господарський процесуальний кодекс України від 6.11.1991р.

2. Бєлкін М.Л. Актуальні питання цивілбного та господарського права.-2008.-№5 (12).- С. 45-48.

3. Офіційний сайт Вищого господарського суду України.- Режим доступу:www.arbitr.gov.ua

4. Розясненнях Вищого арбітражного суду України « Про деякі питання практики застосування розділу ІV ГПК України» від 4 березня 1998р. № 02-5/78

5. Декрету Кабінету Міністрів України « Про державне мито» від 21.01. 1993 р.