Право / 13. Международное право

Царенко О.Б.

Науковий керівник: доц. Киричук А.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ГРОМАДЯНСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Інститут громадянства історично з’явився на рівні національних держав і традиційно розглядається юридичною наукою і практикою як стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав і обов'язків. Конституційне законодавство держав в цілому регламентує питання громадянства, хоча деякі його аспекти вимагають не лише національного, а й міжнародно-правового регулювання.

У юридичній науці поняттю «громадянство», зважаючи на його значення, завжди приділялося багато уваги, внаслідок чого воно вважається достатньо розробленим. Проте розвиток європейської інтеграції, одним з наслідків якої стало запровадження громадянства Європейського Союзу, змушує переглянути традиційні погляди на цей інститут конституційного права.

Громадянство Європейського Союзу – це новий різновид громадянства – наднаціональне громадянство.

Особливої актуальності дане питання набуло через те, що термін «громадянство» нерозривно пов’язано з поняттям «держава». Закріплення на рівні установчих договорів громадянства ЄС у черговий раз поставило перед науковцями й політиками питання про уточнення правової природи Євросоюзу й кінцеву мету його створення. Більшість науковців, обговорюючи ці питання, визнає той факт, що Євросоюз уже давно вийшов за межі міжнародної організації в її традиційному розумінні. Сьогодні він є наднаціональною (квазідержавною) організацією, яка реалізує численні суверенні права, властиві державі, але не перетворюється, власне, на державу [5, с.14].

Метою статті є розгляд поняття громадянства, змісту громадянства Європейського Союзу, його становлення та співвідношення із національними громадянствами держав-членів ЄС.

Дослідженням питання громадянства на сучасному етапі займаються такі західні вчені, як К. Хаас, Дж. Кохен, Дж. Каренс, Е. Лінклейтер та інші автори.

Щодо вітчизняних вчених-дослідників даного питання слід відзначити О.М. Гладенко, І.В. Яковюк, Ю.Л. Подаєнко, Ю.А. Лепешков, П.А. Калиниченко та багато інших.

Громадянство — це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав і обов'язків і означаючий підпорядкування даної особи суверенній владі відповідної держави незалежно від свого місцезнаходження [4, c.157].

Громадянство, як відомо, рідко обговорюють поза зв'язком з централізованою національною державою. До недавніх пір ніхто взагалі не рахував громадянство необхідним атрибутом наднаціональної організації. Проте, починаючи з 1970-х рр., тобто з перших підступів до будівництва політичного союзу, в ЄС дозріло власне уявлення про те, хто ж такий європейський громадянин [3, с.26].

Зміст громадянства Європейського Союзу полягає у правовому зв'язку громадян держав-членів ЄС з цією організацією, яка знаходить свій прояв у взаємних правах і обов'язках, встановлених Маастрихтським договором – Договором про створення Європейського Союзу, підписаним 7 листопада 1992 року.

В становленні громадянства ЄС можна виділити п’ять наступних етапів:

1. Паризький самміт (1974 р.) – спеціально створена робоча група досліджувала за яких умов і протягом якого терміну громадяни держав-членів могли б отримати особливі права як громадяни Співтовариства. Розроблена за результатами цього дослідження доповідь “Європа для громадян “ містила інформацію про політичні права громадян, а саме, активне і пасивне право на вибори, а також право на доступ до офіційних служб;

2. Саміт Європейської Ради у Фонтенбло (1984р.);

3. Підписання Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992р.);

4. Підписання Амстердамського договору (1997р.);

5. Підписання Договору про Конституцію для Європи (2004р.).

Питання громадянства Європейського Союзу все ще знаходиться на етапі свого становлення.

Слід зазначити, що не можна ототожнювати такі поняття, як «громадянство ЄС» та «громадянство держави», так як Європейський Союз – не є суверенним утворенням, а тому зв’язок між ним та особами, які визнаються його громадянами, не може бути ідентичним за змістом зв’язку між державою та її громадянами. Якщо в Маастрихтському договорі вказано, що кожен громадянин держави-члена є громадянином Союзу, то в Амстердамському договорі вже уточнено те, що воно має доповнювати, а не замінювати національне громадянство, тобто таке громадянство є субсидіарним. Указівка на субсидіарність загальноєвропейського громадянства була відтворена згодом у Конституції для Європи і включена в текст Ліссабонських угод [2, с.111].

Важливе значення для уточнення співвідношення між європейським та національним громадянством також відіграє спосіб набуття та припинення. Що стосується національного громадянства, то кожна держава самостійно визначає у своєму законодавстві, хто є її громадяном. Громадяни держав–членів ЄС автоматично набувають громадянство Євросоюзу. Їм не потрібно спеціально звертатися до його органів з метою отримання громадянства ЄС.

Набуття загальноєвропейського громадянства не перешкоджає особі реалізовувати в повному обсязі усі права і свободи як громадянину конкретної держави-члена ЄС і разом з тим гарантує їй отримання комплексу додаткових прав і свобод. До таких додатково набутих прав і свобод слід віднести:

- вільне переміщення і постійне проживання на території держав-членів ЄС (ст.18);

- активне і пасивне виборче право по відношенню до муніципальних органів і Європейського парламенту на території будь-якої держави-члена нарівні з громадянами даної держави, незалежно від громадянства особи того, що наділяється цим правом (ст. 19);

- право на захист з боку дипломатичних або консульських представництв будь-якої держави члена на території третьої держави (ст. 20);

- право звернення до Європейського парламенту, Омбудсману, а також будь-який інститут або орган на одній з офіційних мов ЄС і отримати відповідь на тій самій мові (ст. 21) [1, с.36].

Проте не слід забувати, що це тільки основні права громадян Союзу. Решта прав закріплюється іншими положеннями засновницьких актів Союзу, вторинним правом ЄС, рішеннями Суду ЄС.

Про динамічний характер прав і свобод, що розкривають правовий статус громадян ЄС, свідчить практика звітування Європейської комісії перед Європейським парламентом, Радою й Економічним і соціальним комітетом про застосування статей 20–25 Договору про функціонування Євросоюзу. Такі звіти готуються кожні 3 роки й повинні враховувати темпи розвитку інтеграційного процесу в Союзі. У свою чергу, Рада за згодою Європейського парламенту відповідно до спеціальної процедури може одноголосно постановити рішення, згідно з яким буде розширено вищенаведений перелік прав. Свідченням можливості цього треба вважати доповнення цього переліку правами, що розкривають зміст союзного громадянства, а також новим колективним правом громадян ЄС – громадянською ініціативою, під якою розуміють адресовану Європейській комісії пропозицію одного мільйона громадян Євросоюзу стосовно розробки законопроекту з метою прийняття на рівні Союзу нового нормативного акта [5, с.20].

Отже, розгляд поняття громадянства дав підстави стверджувати, що громадянство — це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їхніх взаємних прав і обов'язків.

Зміст громадянства Європейського союзу полягає в нормативному оформленні безпосереднього зв'язку між останнім і громадянами країн-членів ЄС.

Аналіз становлення громадянства ЄС дозволив виділити п’ять етапів, але основними є Маастрихтський договір (1992р.) та Амстердамський договір 1997 року, які визначили ключові аспекти даного інституту.

Поняття громадянства Європейського Союзу не слід ототожнювати з національними громадянствами, тому що воно має лише доповнюючий, субсидіарний характер.

На наше переконання, Європейське громадянство вже не є лише теоретичним концептом. Воно передбачає комплексну практику нетрадиційного (наднаціонального) співіснування в умовах полікультурності. Це є принципово новий спосіб мислення та поведінки.

Література:

1. Гладенко О.М. Громадянство Європейського Союзу в контексті питань безпеки // Науковий вісник Академії муніципального управління. – 2009. - №2. – С.35-40.

2. Подаєнко Ю.Л. Європейське громадянство: від національного до космополітичного // Політологія. – 2010. – Т.122, №109. – С.110-114.

3. Стрежнева М.В. Азбука европейского гражданства / М. В. Стрежнева // Европа. – 2002. – №1 (19). – С. 26-27.

4. Черкес М.Ю. Міжнародне право: підручник. – К.: «Знання», КОО, 2000. – 284с.

5. Яковюк І.В. Громадянство ЄС: поняття і співвідношення з національним громадянством // Проблеми законності. – 2010. – №107. – С.13-22.