Костраба Т.,студентка магістратури Національного університету державної податкової служби України

Організаційні стандарти діяльності адвокатури

Для функціонування правової системи України набувають визначального статусу права людини і громадянина. Різноманітні напрямки та галузі правознавства ставлять собі за кінцеву мету дослідження тих чи інших аспектів загальної проблеми прав і свобод людини і громадянина, їх забезпечення та захисту.

Особливу роль в цьому процесі відіграє адвокатура. Соціальне призначення та незалежний статус адвокатури вимагає нормативного закріплення чітких стандартів її організації та діяльності. Про стандарти організації та діяльності адвокатури йдеться в чинних правових актах, проте нині в Україні не існує систематизованого нормативного документа, який давав би змогу зробити висновок про запровадження в нашій державі вимог і правил, які розглядаються міжнародною спільнотою як особливі стандарти функціонування адвокатури та адвокатської діяльності. Важливим кроком на шляху ліквідації такої прогалини має стати прийняття нового Закону “Про адвокатуру ”.

На міжнародному рівні основні засади функціонування адвокатури отримали нормативне закріплення в Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства.

В першу чергу, слід звернути увагу на організаційні стандарти діяльності адвокатури, серед яких вирізняють: відсутність дискримінації при допущенні до адвокатської практики або до продовження практики за ознаками раси, кольору шкіри, статі, етнічного походження, релігії, політичних та інших поглядів, наявності власності, місця народження, економічного або іншого становища; рівень знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, має визначатися за результатами складання ними кваліфікаційних іспитів; самоврядний статус організації адвокатури.

Науковці звертають увагу на те, що на сьогодні адвокатом може бути особа за умов, якщо вона має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України [4]. Згідно із чинним законодавством про підприємництво іноземці можуть займатися в нашій державі юридичною практикою як підприємницькою діяльністю [3].

Спілка адвокатів України негативно поставилася до пропозиції внести зміни до Закону “Про адвокатуру” щодо виключення вимоги про громадянство України, зазначивши, що “за умов відсутності в Україні законодавства про адвокатуру, яке б повністю відповідало міжнародним стандартам, зокрема, без створення єдиної професійної організації адвокатів і належних гарантій адвокатської діяльності, небезпечно вилучати з чинного законодавства обмеження щодо громадянства осіб, які займаються адвокатською діяльністю” [1, с.69 – 71].

Що стосується положення, що рівень знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, має визначатися за результатами складання ними кваліфікаційних іспитів, то Вища кваліфікаційна комісія адвокатури встановила, що особи, які допускаються до складання кваліфікаційного іспиту для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, мають пред’явити диплом про вищу освіту вузу не нижче ІІІ-го рівня акредитації [1, с.73]. Як відмічають науковці, цю позицію слід обов’язково уточнити, оскільки вищі навчальні заклади зазначеного рівня акредитації, здійснюють підготовку фахівців не тільки освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”, а й “бакалавр”.

Тому, питання про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю при наявності певних документів та за результатами складання іспиту вирішується колегіальним органом, який об’єднує професіоналів, спроможних неупереджено та кваліфіковано оцінити здібності особи, яка бажає займатися такою діяльністю.

Щодо самоврядного статусу організації адвокатури, то ще наприкінці ХІХ століття професор Є. В. Васьковський писав, що “адвокатура або взагалі може не мати ніякої організації, або може бути організована за одним з трьох принципів: 1) у вигляді державної служби; 2) у стані підпорядкування дисциплінарній владі адміністрації чи судів; 3) у стані самоврядування” [2, с.98].

В Україні згідно із ст. 4 Закону “Про адвокатуру” адвокатська діяльність може здійснюватися у таких організаційних формах: 1) адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально; 2) адвокат може відкрити своє адвокатське бюро; 3) можуть об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання [4].

Запровадження вказаних організаційних форм гарантує необхідну адвокатурі самостійність. Адже вона незалежна від судів та органів влади. Єдиним безпосереднім керівництвом в адвокатурі можуть виступати її виборні органи. Дисциплінарним судом є суд колег. Без колегіального корпоративного устрою та самоврядування адвокатура втрачає сенс свого існування.

Література:

1. Адвокат. – 2002. – № 2-3. – С. 69-73.

2. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. – М.: Изд-во Бр. Башмаковых, 1917. – 266 с.

3. Господарський кодекс України: Затв. Верховною Радою України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.

4. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.