Лавріненко О. В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

Юридичні засоби принципу єдності й диференціації правового регулювання трудових відносин: «особливі» чи «спеціальні» норми»?

Слушно наголошується в доктрині трудового права, що «проблема співвідношення єдності й диференціації давно турбує вчених... І зовсім не даремно. Виявлення ознак, які лежать в основі єдності трудового права, надає необхідні орієнтири для класифікації того кола питань, що складають зміст загальної частини трудового права. Критерії диференціації дозволяють сформувати окремі види правовідносин...» [1, c. 164]. Натепер значення явища диференціації в правовому регулюванні трудових відносин у сфері найманої праці вийшло навіть за межі національних правових систем [2, c. 191-192]. Разом із тим, попри відносну опрацьованість системи засобів реалізації цього принципу [3-9], низка питань, насамперед термінологічного порядку, залишається дискусійною й потребує додаткового опрацювання.

Єдність є характерною рисою як загального, так і спеціального трудового законодавства, у тому числі й того, що регулює службово-трудові відносини працівників ОВС України на всіх етапах його реалізації [10, c. 65-90]. Єдність не перешкоджає тому, щоб закон установлював неоднакові норми стосовно категорій осіб, що перебувають у різному положенні. Виходячи із сутності галузевого трудо-правового принципу єдності й диференціації правового регулювання умов праці, норми поділяються на дві основні групи, як-от: загальні норми, що поширюються на всіх осіб найманої праці, та спеціальні норми, які поширюються лише на окремі категорії працівників. У науці трудового права розповсюдженим є погляд, що диференційне регулювання здійснюється за допомогою норм-доповнень, норм-пристосувань та норм-вилучень, за якими стійко закріпився термін «спеціальні норми». Так, на думку Г.І. Чанишевої та Н.Б. Болотіної, спеціальні норми конкретизують загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках установлюють винятки із загальних норм [11, c. 55]. Ю.П. Орловський з цього приводу зазначає, що за деякими винятками для диференціації в трудовому праві завжди була характерна дія спеціальних правових норм поряд з загальними, оскільки у цих спеціальних нормах встановлюються додаткові пільги, застосування яких не виключає, а припускає розповсюдження на відповідних суб’єктів трудових правовідносин загальних правових гарантій [12, c. 352]. За думкою Є.Ж. Жанабілова, механізм правового регулювання службово-трудових відносин особового складу органів внутрішніх справ здійснюється методом не прямого поширення на них загальних норм трудового права, а шляхом опосередкування їх через спеціальні норми [13, c. 55]. Між тим, деякими сучасними дослідниками спеціальні трудові норми пропонується називати «особливими нормами» [14, c. 499], але такий підхід до термінізації норм не є вдалим і ось чому.

Визначення (термін) – «особливі норми», на наш погляд, адекватно не відображає сутності означених трудових норм. Наразі слід прийняти до уваги й керуватися загально філософським постулатом про співвідношення «одиничного», «особливого» й «загального»: одиничне не існує без загального, а загальне – без одиничного. При відомих умовах одиничне переходить в особливе й загальне: «Одиничне – форма існування загального в дійсності, особливе – загальне, реалізоване в одиничному» [15, c. 430]. Отож, «особливе», а, відповідно, і назва спеціальних трудових норм – «особливі норми» більшою мірою відображає те загальне, що реалізоване в одиничному. Але ж, наразі важливо усвідомлювати, що норми права, за допомогою котрих здійснюється диференціація правового регулювання трудових відносин працівників, не є «одиничним» явищем, а уявляють собою певну сукупність таких явищ (правових феноменів), які, по-перше, діалектично протистоять, а, по-друге, адаптують «загальне» до певних життєвих умов і тим самим забезпечують його ефективну практичну реалізацію. Таким чином, така множинність незагальних і водночас неоднорідних правових норм має називатися не «особливими», а саме «спеціальними» нормами трудового права. Автор цієї публікації керується у своїх наукових розробках саме таким розумінням [2-10].

Література

1. Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: монографія. – Харків: НУВС, 2004. – 368 с.

2. Лавриненко О.В. Внутринациональная дифференциация трудового права: ее суть, средства и основные направления // Известия Гомельского государственного университета имени Франциско Скорины. – 2008. – №3. – С. 191-208.

3. Лавриненко О.В. Специальные нормы в структуре современного механизма единства и дифференциации правового регулирования трудовых отношений // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 2. – С. 150-159.

4. Лавріненко О.В. Поєднання єдності й диференціації правового регулювання службово-трудових відносин працівників органів внутрішніх справ як галузевий принцип трудового права: теоретико-методологічні проблеми дослідження його сутності й форм реалізації // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2008. – №4. – С. 287-324.

5. Лавріненко О.В. Феномен єдності і диференціації в системі правового регулювання соціально-трудових відносин: філософсько-правові та теоретико-методологічні аспекти // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – №1. – С. 104-113.

6. Лавріненко О.В. Місце принципу єдності й диференціації правового регулювання соціально-трудових відносин в структурі загальної системи права, його роль в процесах систематизації галузевих принципів та проблемні аспекти характеристики його співвідношення з методом трудового права [Електронний ресурс] // Форум права. – 2010. – №2. – С. 231-248. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2010-2/10lovmtp.pdf.

7. Лавриненко О.В. Понятие и виды дифференциации правового регулирования социально-трудовых отношений (вопросы теории) // Известия Гомельского государственного университета имени Франциско Скорины. – 2010. – №1. – С. 70-75.

8. Лавріненко О.В. Спеціальні норми як засоби реалізації принципу єдності й диференціації правового регулювання трудових відносин (дискусійні питання теорії) // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2010. – Вип. 2. – С. 189-198.

9. Лавріненко О.В. Принцип єдності й диференціації правового регулювання соціально-трудових відносин у системі галузевих принципів трудового права України: монографія. – Донецьк: Ноулідж – ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 358 с.

10. Лавриненко О.В. Правовая природа и порядок возникновения служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел Украины: монография. – Донецк: Норд-Пресс – ДЮИ ЛГУВД, 2007. – 262 с.

11. Чанышева Г.И. Трудовое право Украины / Г.И Чанышева, Н.Б. Болотина. – Харьков: Одиссей, 1999. – 480 с.

12. Иванов С.А. Советское трудовое право: вопросы теории: монография / С.А. Иванов, Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловский. – М.: ИГПАН СССР, 1978. – 386 с.

13. Жанабилов Е.Ж. Правовое регулирование труда лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел: монография. – Караганда, 1976. – 174 с.

14. Комментарий к Кодексу Законов о Труде Российской Федерации / под ред. К.Н. Гусова. – М.: Проспект, 1996. – 648 с.

15. Советский энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. – М.: СЭ, 1989. – 1184 с.