Лавріненко О. В., кандидат
юридичних наук, доцент, Донецький
юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім.
Е. О. Дідоренка
Юридичні засоби принципу єдності й диференціації правового
регулювання трудових відносин: «особливі» чи «спеціальні» норми»?
Слушно наголошується в
доктрині трудового права, що «проблема співвідношення єдності й диференціації
давно турбує вчених... І зовсім не даремно. Виявлення ознак, які лежать в
основі єдності трудового права, надає необхідні орієнтири для класифікації того
кола питань, що складають зміст загальної частини трудового права. Критерії
диференціації дозволяють сформувати окремі види правовідносин...» [1, c.
164]. Натепер значення явища диференціації в правовому регулюванні трудових
відносин у сфері найманої праці вийшло навіть за межі національних
правових систем [2, c. 191-192]. Разом із тим, попри відносну
опрацьованість системи засобів реалізації цього принципу [3-9], низка
питань, насамперед термінологічного порядку, залишається дискусійною й потребує
додаткового опрацювання.
Єдність є характерною
рисою як загального, так і спеціального трудового законодавства, у тому числі й
того, що регулює службово-трудові відносини працівників ОВС України на всіх
етапах його реалізації [10, c. 65-90]. Єдність не перешкоджає тому, щоб
закон установлював неоднакові норми стосовно категорій осіб, що перебувають у
різному положенні. Виходячи із сутності галузевого трудо-правового принципу
єдності й диференціації правового регулювання умов праці, норми поділяються на
дві основні групи, як-от: загальні норми, що поширюються на всіх осіб найманої
праці, та спеціальні норми, які поширюються лише на окремі категорії
працівників. У науці трудового права розповсюдженим є погляд, що диференційне
регулювання здійснюється за допомогою норм-доповнень, норм-пристосувань та
норм-вилучень, за якими стійко закріпився термін «спеціальні норми». Так, на
думку Г.І. Чанишевої та Н.Б. Болотіної, спеціальні норми конкретизують
загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках установлюють винятки із загальних
норм [11, c. 55]. Ю.П. Орловський з цього приводу зазначає, що за деякими
винятками для диференціації в трудовому праві завжди була характерна дія
спеціальних правових норм поряд з загальними, оскільки у цих спеціальних нормах
встановлюються додаткові пільги, застосування яких не виключає, а припускає
розповсюдження на відповідних суб’єктів трудових правовідносин загальних
правових гарантій [12, c. 352]. За думкою Є.Ж. Жанабілова, механізм
правового регулювання службово-трудових відносин особового складу органів
внутрішніх справ здійснюється методом не прямого поширення на них загальних
норм трудового права, а шляхом опосередкування їх через спеціальні
норми [13, c. 55]. Між тим, деякими сучасними дослідниками спеціальні
трудові норми пропонується називати «особливими нормами» [14, c. 499], але
такий підхід до термінізації норм не є вдалим і ось чому.
Визначення
(термін) – «особливі норми», на наш погляд, адекватно не відображає
сутності означених трудових норм. Наразі слід прийняти до уваги й керуватися
загально філософським постулатом про співвідношення «одиничного», «особливого»
й «загального»: одиничне не існує без загального, а загальне – без
одиничного. При відомих умовах одиничне переходить в особливе й загальне:
«Одиничне – форма існування загального в дійсності, особливе – загальне,
реалізоване в одиничному» [15, c. 430]. Отож, «особливе», а, відповідно, і
назва спеціальних трудових норм – «особливі норми» більшою мірою відображає
те загальне, що реалізоване в одиничному. Але ж, наразі важливо усвідомлювати,
що норми права, за допомогою котрих здійснюється диференціація правового регулювання
трудових відносин працівників, не є «одиничним» явищем, а уявляють собою певну
сукупність таких явищ (правових феноменів), які, по-перше, діалектично
протистоять, а, по-друге, адаптують «загальне» до певних життєвих умов і тим
самим забезпечують його ефективну практичну реалізацію. Таким чином, така
множинність незагальних і водночас неоднорідних правових норм має називатися не
«особливими», а саме «спеціальними» нормами трудового права. Автор цієї
публікації керується у своїх наукових розробках саме таким розумінням [2-10].
Література
1.
Іншин М.І.
Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: монографія. – Харків:
НУВС, 2004. – 368 с.
2.
Лавриненко О.В. Внутринациональная
дифференциация трудового права: ее суть, средства и основные направления //
Известия Гомельского государственного университета имени
Франциско Скорины. – 2008. – №3. – С. 191-208.
3.
Лавриненко О.В. Специальные нормы в структуре современного механизма
единства и дифференциации правового регулирования трудовых отношений // Вісник Луганського державного університету
внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 2. – С. 150-159.
4.
Лавріненко О.В. Поєднання єдності й диференціації правового регулювання
службово-трудових відносин працівників органів внутрішніх справ як галузевий
принцип трудового права: теоретико-методологічні проблеми дослідження його
сутності й форм реалізації //
Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2008. –
№4. – С. 287-324.
5.
Лавріненко О.В. Феномен єдності і
диференціації в системі правового регулювання соціально-трудових відносин:
філософсько-правові та теоретико-методологічні аспекти // Південноукраїнський правничий часопис. –
2009. – №1. – С. 104-113.
6.
Лавріненко О.В. Місце принципу єдності й
диференціації правового регулювання соціально-трудових відносин в структурі
загальної системи права, його роль в процесах систематизації галузевих
принципів та проблемні аспекти характеристики його співвідношення з методом
трудового права [Електронний ресурс] // Форум права. –
2010. – №2. – С. 231-248. – Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2010-2/10lovmtp.pdf.
7.
Лавриненко О.В. Понятие и виды дифференциации правового регулирования
социально-трудовых отношений (вопросы теории) // Известия Гомельского
государственного университета имени Франциско Скорины. – 2010. –
№1. – С. 70-75.
8.
Лавріненко О.В. Спеціальні норми як засоби реалізації принципу єдності й диференціації
правового регулювання трудових відносин (дискусійні питання теорії) // Вісник Луганського
державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. –
2010. – Вип. 2. – С. 189-198.
9.
Лавріненко О.В. Принцип єдності й диференціації правового регулювання соціально-трудових
відносин у системі галузевих принципів трудового права України: монографія. –
Донецьк: Ноулідж – ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 358 с.
10. Лавриненко О.В. Правовая природа и порядок
возникновения служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел
Украины: монография. – Донецк: Норд-Пресс – ДЮИ ЛГУВД, 2007. –
262 с.
11. Чанышева
Г.И. Трудовое право
Украины / Г.И Чанышева, Н.Б. Болотина. – Харьков: Одиссей,
1999. – 480 с.
12. Иванов
С.А. Советское трудовое право:
вопросы теории: монография / С.А. Иванов, Р.З. Лившиц, Ю.П. Орловский. –
М.: ИГПАН СССР, 1978. – 386 с.
13. Жанабилов
Е.Ж. Правовое регулирование
труда лиц рядового и начальствующего состава органов внутренних дел:
монография. – Караганда, 1976. – 174 с.
14. Комментарий к Кодексу Законов о Труде Российской
Федерации / под ред. К.Н. Гусова. – М.: Проспект, 1996. – 648 с.
15. Советский энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. –
М.: СЭ, 1989. – 1184 с.