Харченко С.А., ассистент кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Закріплення немайнових прав подружжя в шлюбному договорі: поняття, особливості, перспективи

Новий Сімейний кодекс України значно розширив можливості договірного регулювання сімейних відносин. Якщо раніше в Кодексі про шлюб та сім'ю містилася одна стаття 27 «Право подружжя на укладення контракту», то новий СК вже містить главу 10 «Шлюбний договір». Це свідчить про те що законодавець відводить цьому правовому інституту значне місце в житті суспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбного договору. СК України встановлює, що шлюбний договір має бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу [3;c.19].

Український законодавець дозволяє регулювати шлюбним договором лише майнові відносини між подружжям, прямо зазначені в п. 3 ст. 93 СК, при тому що «шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми».

Та у житті нерідко трапляються ситуації, коли наречені домовляються між собою про певний розподіл побутових та інших сімейних обов’язків, а згодом всі обов’язки лягають лише на плечі одного з подружжя. І саме шлюбний договір міг би примусити недобросовісну «половину» виконувати взяті на себе раніше зобов’язання.

У статті 10 СК вказано: «Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини («аналогія закону»). На думку Л. Липець, оскільки особисті немайнові відносини як шлюбного договору не врегульовані жодним нормативно-правовим актом України, але врегульовані в інституті трудового договору, то саме аналогія дозволить краще визначити доцільність регламентації шлюбним договором особистих немайнових відносин [1;c.130-131].

Шлюбний договір як і будь-який інший, не може позбавляти людину гарантованих прав, зокрема, права на життя (ст. 28 Конституції), права на свободу та особисту недоторканість (ст. 29 Конституції). Але закріпити певні норми, важливі для взаємовідносин двох осіб, було б цілком природнім. І найважливіше, що саме договір стимулюватиме кожного з подружжя до виконання ним обов’язків сім’янина, а це сприятиме зміцненню кожної сім’ї і зниженню відсотка розлучень.

Сьогодні в Україні шлюбний договір по суті не є договором, він є чимось на зразок заповіту: обидва правочини можуть визначати лише правовий режим майна, яке переходить у власність того чи іншого члена сім’ї після настання певного юридичного факту, у заповіті – після смерті заповідача, а у шлюбному договорі – після розлучення. А ті питання які регулюють сферу саме подружнього життя (побутові, виховання дітей, розподіл сімейного бюджету тощо) український законодавець включати до шлюбного договору не дозволяє. А, отже, і укладають шлюбний контракт лише не впевнені у тривалості шлюбу пари. Л. Липець вважає, що метою законодавця має стати перетворення «договору на випадок розлучення», яким є шлюбний договір сьогодні на реальний шлюбний договір.

Ця дослідниця пропонує внести до системи сімейного права низку нових видів шлюбного договору. Перший вид шлюбного договору – шлюбний договір юридичних змін – це договір функцією якого є врегулювання суто юридичних питань подружжя, вирішення яких є неминучим для кожної сім’ї. В той же час договір має гарантувати, що ані особисті, ані майнові права жодного з подружжя не обмежуватимуться. Такий договір не може містити норм, що регулюють побутові, інтимні, а також особисті відносини подружжя, а також одного або обох з подружжя з іншими особами. Він має містити фіксований перелік відносин, які подружжя вправі врегулювати на власний розсуд і за взаємною згодою. Збільшувати чи зменшувати обсяг відносин, змінювати структуру договору подружжя не матиме права.

Іншим видом шлюбного договору має бути шлюбний договір особистих відносин подружжя, головна функція якого – врегулювання внутрішніх (неюридичних) питань подружжя. Не варто забувати, що шлюб – це союз двох різних людей, кожен з яких має свої звички, смаки і потреби. І нерідко важливі для одного з подружжя звички чи хобі виглядають чимось зайвим і непотрібним в очах іншого. До того ж люди, які росли в різних сім’ях, отримували різне виховання, мають різні риси характеру. В одній сім’ї, наприклад, чіткий розподіл обов’язків: дружина займається побутом, а чоловік – заробляє гроші, в іншій родині прийнято, що подружжя все робить разом. Звісно, діти, котрі виросли в таких різних сім’ях, матимуть також різний світогляд. І коли вони одружуватимуться, саме договір може допомогти якнайкраще розподілити всі обов’язки і дійти консенсусу. Через текст шлюбного договору подружжя може «з боку» подивитися на свою майбутню сім’ю і максимально справедливо розподілити всі сімейні обов’язки між собою. Саме другий вид шлюбного договору покликаний врегулювати усі особисті відносини подружжя, тому він дуже поширений у багатьох країнах світу, зокрема в США та Західній Європі [1;c.134-135].

Окремо слід відзначити закріплення в шлюбному договорі права подружжя на виховання дітей. Як записано у ст. 5 Хартії прав сім’ї, представленої Апостольським престолом 22 жовтня 1983 р., «оскільки батьки дали життя своїм дітям, вони мають первинне невід’ємне право виховувати їх; отже, їх слід вважати первинними і головними вихователями власних дітей». Право на особисте виховання дитини дає можливість матері, батькові дитини, які будуть проживати від неї окремо, бачитися з нею, забирати її до себе на певний період. З огляду на це в договорі батьки можуть передбачити періодичність зустрічей з дитиною (вона може визначатись годинами, днями, місяцями), тобто встановити так звані батьківські дні. Головне щоб батьки пам’ятали і враховували, що ці зустрічі мають сприяти або хоча б не суперечити нормальному розвитку дитини.

Брати участь у вихованні дитини можна по-різному: через листування, телефонні розмови, спільний відпочинок.

Праву того з батьків, хто проживає окремо від дитини, передує обов’язок того, з ким проживає дитина, не чинити першому перешкод у здійсненні цього права. Ухилення того з батьків, хто проживає з дитиною, від виконання договору щодо здійснення батьківських прав тим з них, хто проживає окремо від дитини, є підставою вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ч. 4 ст. 157 СК) [2;c.158].

Проаналізувавши все вище викладене, можна прийти до висновку про те, що інститут договірного регулюваннявання особистих немайнових відносин подружжя має право на життя. По мірі того як Ураїна наближається до Європи, перспектива перегляду категоричної позиції вітчизняного законодавця щодо цього питання видається більш ніж реальною. Адаптація українського законодавства до стандартів ЄС безсумнівно призведе до внесення ряду новацій у чинний Сімейний Кодекс України.

Література

1) Липець Л. Особисті немайнові відносини подружжя як можливий об’єкт шлюбного договору / Л. Липець//Право України. – 2009. -№1. – С. 130-140.

2) Риженко І.М. Правова природа договору батьків щодо утримання та участі у вихованні дитини / І.М. Риженко // Вісник господарського судочинства. – 2009. №3. – С. 154-160.

3) Розган О. Укладання шлюбного договору за Сімейним Кодексом України / О. Розган // Юридичний вісник. – 2008. - №4. – С.32-35.