Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника
«Винахідливість
кожного нового покоління людей приводила до вироблення кращих і швидших методів
виконання кожного елемента в будь-якій діяльності»
Ф.Тейлор
[1]
Формування
ринкових відносин у національній економіці України характеризується пошуком
найбільш ефективних важелів та інструментів здійснення виробничо-господарської
діяльності, посиленням ролі приватної власності, розвитком фондових механізмів,
активізацією зовнішньоекономічної діяльності.
Нові умови
вимагають удосконалення механізмів управління господарством та застосування
інноваційних продуктів фінансового ринку.
Нині
переважна більшість вітчизняних підприємств виявилася неспроможною ефективно
управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди
підприємству-кредитору – гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок
інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує
банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як
правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у
світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською
заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових
ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.
Огляд
економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу увагу
факторингу як найефективнішій формі рефінансування в системі управління
дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено низку
наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займалися проблемою
управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити
таких авторів як Т. Е. Белялов, Ю. С. Скакальський,
Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі
сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв,
Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку
факторингу в Україні [2]. Але на даний час не достатньою мірою розроблено
механізм факторингу в Україні через неоднозначність розуміння самої суті
факторингу та відсутності єдиної законодавчої бази щодо регулювання
факторингових операцій, які здійснюють українські банки та факторингові
компанії.
Суть
факторингу полягає у купівлі банком або спеціалізованою факторинговою компанією
грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену
винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до
покупців на умовах негайної оплати 80–100% вартості прямих поставок (за
винятком комісійних), незалежно від терміну надходження коштів від покупців.
Дещо
по-іншому підходить до визначення цього терміну Ю. М. Лисенко.
Факторинг – фінансова операція, за якою одна сторона (фактор) передає або
зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта)
за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм
правом грошової вимоги до третьої особи (боржника). Метою ж факторингового
обслуговування є негайне інкасування коштів (або одержання їх на визначену у
факторинговому договорі дату) незалежно від платоспроможності платника [3].
Фактично
з юридичного погляду факторинг – це завжди зобов’язання, яке виникає під час
здійснення факторингових операцій, і відображається у договорі факторингу.
Поняття та предмет договору факторингу визначені у главі 73 Цивільного кодексу
України (далі – ЦКУ). Крім того, у ЦКУ містяться загальні положення
застосування цього виду договору. Факторинг у ЦКУ визначається як фінансування
під відступлення права грошової вимоги. Згідно із ст. 1077 ЦКУ договір
факторингу – це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або
зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта)
за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право
грошової вимоги до третьої особи (боржника). Окрім положень ЦКУ, визначання
факторингу міститься також у Господарському кодексі України (далі – ГКУ).
Згідно із ст. 350 ГКУ факторинг – це придбання банком права вимоги
у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику
виконання такої вимоги та прийом платежів.
Факторинг
може виконувати також й інші функції, зокрема покриття ризиків, пов'язаних зі
своєчасним отриманням оплати, управління дебіторською заборгованістю клієнта,
надання консалтингових послуг фактором власнику дебіторської заборгованості [4].
Отже,
факторинг – це особливо вигідна для підприємств дрібного і середнього бізнесу
форма фінансування, що дає змогу керівництву і працівникам сконцентруватися на
виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої
частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати з
ведення рахунків. Факторинг дає гарантію платежу і рятує постачальників від
необхідності брати додаткові і дуже дорогі кредити в банку. Все це сприятливо
впливає на фінансове становище підприємств.
Література:
1. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г.
Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навч.посібн. – 2-е вид.доп. і
перероб. – Львів: Національний
університет «Львівська політехніка», «Інтелект – Захід», 2003. – 352 с.
2. Белялов Т. Е. Аналіз форм і методів управління
дебіторською заборгованістю у складі оперативних фінансових активів корпорації
// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 9 (51). – С. 30-36.
3. Лисенко Ю. М. Валютно-фінансовий
механізм зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. – К., 2005. – С. 179.
4. Биконя С. Інститут факторингу в умовах переходу до
економічного зростання // Персонал. — 2006. — № 2.
info@rusnauka.com