Кіровоградській національний
технічний університет
Вплив інвестицій на формування
інтелектуальних робітничих кадрів
Роль і місце
у світовому «табелі о рангах» визначає інтелектуальний потенціал країни, який в
Україні не на високому рівні. За прогнозами ЮНЕСКО, досягти високого рівня
національного добробуту можуть тільки ті країни, які мають серед працездатного
населення 40-60% фахівців з вищою освітою. США та Японія планують мати серед
усіх працюючих майже 90% таких фахівців. На думку експертів, це дасть їм можливість досягти підвищення
економічного ефекту виробництва у 4-11 разів. Якщо в Україні не звернуть уваги
на науковців і фахівців з вищою освітою, ми й надалі будемо пасти задніх [1].
Як зазначає
Федоренко В.Г., у двадцяти розвинених країнах, таких як США, Німеччина, Японія,
Франція Гонконг, Сінгапур, Мексика, Малайзія, Таїланд, Китай, Росія, Польща,
Чехія працює 95% учених світу, прибуток на душу населення щорічно збільшується
на 200 доларів, а в країнах де науковців небагато – лише на 10 доларів. У руслі цих тенденцій відбувається
зарахування до слаборозвинених, тих країн, де виробництво потребує високого
рівня матеріальних та енергетичних витрат, що спричиняє екологічний ризик.
Водночас високорозвинені країни заохочують імпорт інтелектуального
капіталу [2, 3].
Ми поділяємо
думку Федоренко В.Г., що для організації формування інтелектуальних робітничих
кадрів, підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток
промисловості, яка має базуватись на нових технологіях, з урахуванням вимог
часу, а для цього потрібні капітальні вкладення. Однією з таких форм вкладення
капіталів є інвестиції [2].
У пересічного
українця склались
певні інвестиційні стереотипи, він не замислюючись, скаже, що
інвестиції – це якщо хтось (звичайно, іноземець) дає, позичає гроші Україні з
метою, звісно, отримання прибутку. Насправді це трохи не так. Інвестиції – це
взагалі будь-яке вкладення у розвиток засобів виробництва і робочої сили, тобто
продуктивних сил підприємства. Причому здійснюють ці вкладення не обов’язково
іноземці, а й українські підприємці. А мудрі бізнесмени здійснюють ще й
вкладення у розвиток наукових досліджень, дослідно-конструкторських розробок,
тобто у розвиток науки, у вдосконалення або впровадження нових форм організації
виробництва і праці, у розвиток інформації (її збирання, систематизацію).
Звідси виходить, що інвестиції можуть мати матеріальний (вклади у будівництво,
у засоби праці), нематеріальний (вкладення в освіту, екологію, охорону
здоров’я), фінансовий (вклади у цінні папери) характер.
В умовах
інформаційної революції зростають інвестиції в інформаційні технології,
зокрема, в інтернет - технології у сферах науки й освіти. Величезні
транскорпорації в цих умовах розробляють нові товари та послуги, накопичують
великі обсяги різноманітних патентів, «ноу-хау», досвід кваліфікованих
менеджерів і, просуваючи їх на іноземні ринки, забезпечують своїм зарубіжним
підприємствам доступ до новітньої науково-технічної інформації. У результаті
вони отримують монопольно високі прибутки. Натомість в Україні кількість
винаходів зменшується, а багато впроваджень не мають науково-технічного
обґрунтування. Крім того, всім відомий український «відтік умів». Ніхто не
знає, скільки користі вже принесли наші земляки іноземцям. Очевидно, немало [4].
Аналізуючи
розвиток економічної системи, виділяють три головні функції інвестицій [1], які
забезпечують:
- економічне зростання і якісне
оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі на
рівні як окремого підприємства, так і національної економіки в цілому;
- здійснення прогресивних
структурних змін у суспільному виробництві, які торкаються найважливіших
макроекономічний пропорцій;
- реалізацію досягнень
науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва
як на мікро-, так і на макрорівні.
При цьому слід
зазначити, що важливе значення має формування інтелектуальних робітничих кадрів
від чого залежать темпи зростання виробництва, рівень споживання і ефективність
суспільного відтворення. Інвестиційна діяльність охоплює всі сфери економіки –
і матеріально-виробничу, і соціальну.
На
глобальному інвестиційному ринку триває боротьба за Україну, проте поки що українські
міста, загалом, програють містам інших країн, саме через низьку якість тих пропозицій,
які вони надають інвесторам. Крім того, велику роль відіграє те, що українські
фахівці або люди, які займаються залученням інвестицій, не знають достатньо
добре цього ринку, його умов, правил гри на ньому. Тож, відповідно, вони не
готові запропонувати інвесторові те, що він насправді шукає.
В
Україні, як і в будь-якій іншій державі, інвестиційно-привабливими є галузі,
які дають швидкий прибуток. Це, насамперед, будівельний бізнес комерційної
нерухомості. На жаль, тут Україна не працює системно над залученням
стратегічних інвесторів, вкладення яких сприяли б зростанню української
економіки, створенню кваліфікованих робочих місць [4].
Література:
1. Федоренко В.Г. / Робочі місця та інвестиції в Україні // Ринок праці та зайнятість населення. – К.,2008. – Вип.
№ 3, С. 12-14.