Экономические науки //3.Финансовые отношения.

Лис Б.А.

Буковинська державна фінансова академія

УКРАЇНСЬКА ЕКОНОМІКА: ВНУТРІШНІ СУПЕРЕЧНОСТІ НА ФОНІ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

Вступ. Минулий рік виявився для економіки України досить бурхливим. Вересень та жовтень позначилися комплексом тривожних негативних тенденцій: затяжним падінням фондового ринку, раптовим глибоким «провалом» курсу гривні, ажіотажним попитом вкладників банків та наростанням проблем комерційних банків з ліквідністю.

Постає закономірне питання: чи є перераховані проблеми не прогнозованим наслідком потужної фінансової кризи, яка потрясає сьогодні весь світ, чи є вони логічним розвитком внутрішніх суперечностей, накопичених в Україні, для яких світова криза стала лише «спусковим гачком»? Питання принципове, оскільки воно пов'язане з визнанням ефективною чи неефективною (загрозливою) економічної політики, яка здійснювалася й здійснюється нині в Україні.

Виклад основного матеріалу. Відносно незначні масштаби фондового ринку України обумовили низький рівень безпосереднього впливу на нашу країну світових фондових індексів. Незважаючи на те, що вітчизняний фондовий ринок, після його тріумфального розвитку у попередні роки, опинився у глибокій рецесії, лише це практично не завдало впливу на показники реальної економіки, залишилося невідчутним для переважної більшості громадян. Між тим, економіка почала дедалі сильніше відчувати вторинні наслідки, також пов'язані зі світовою фінансовою кризою:

• зростання вартості та утруднення отримання зовнішніх запозичень,в той час як настав період гострої потреби у рефінансуванні запозичень, зроблених комерційними банками у попередні періоди. Причому, хоча час настання такої потреби був відомий заздалегідь, в Україні зберігалася дія регуляторних інструментів, спрямованих на обмеження зовнішніх запозичень (їх було впроваджено із значним запізненням, лише в середині поточного року);

• витік капіталу з країни, пов'язаний з падінням фондових індексів в Україні та світі, що підвищило попит на іноземну валюту та викликало девальваційні тенденції. Очікування девальвації додатково прискорили вихід спекулятивних капіталів, які увійшли на ринок в розрахунку на отримання курсового прибутку в умовах номінального й реального зміцнення гривні;

• зниження попиту на провідних експортних ринках України (насамперед - металургійної продукції), що співпало з погіршенням умов торгівлі для українських експортерів через ревальвацію гривні та подорожчання складових собівартості їхньої продукції;

• наростання негативних очікувань суб'єктів ринку під впливом демонстраційного ефекту низки банкрутств потужних фінансових компаній провідних країн світу, біржової паніки, які посилилися ігноруванням потреб у здійсненні антикризової політики в межах України.

Між тим, як видно з наведеного переліку, кожний із зазначених проявів набув практичного виразу саме спираючись на внутрішні економічні суперечності. Їх наявність суттєво посилила глибину впливу світової фінансової кризи на українську економіку.

Є всі підстави стверджувати, що підґрунтя наростання макрофінансової нестабільності в Україні міститься насамперед у здійснюваній економічній політиці, яка характеризувалася не виваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки.

Підґрунтям фінансової дестабілізації в Україні системні суперечності:

• високий рівень фіскального вилучення коштів на потреби споживання: у січні—травні 2008 р. видатки зведеного бюджету України зросли на 46,9 % (торік - на 20,9 %), видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення - на 53,5 % (у минулому році - на 16 %). Водночас частка капітальних видатків у загальній сумі видатків Зведеного бюджету України була найменшою за всі попередні роки і у зазначений період становила 6 % (у січні-травні 2007 р. - 7,9 %) - відтак фіскальна політика відігравала гальмівну роль щодо інвестиційних процесів;

• надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак — стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації. За 2003-2007 рр. номінальні доходи населення зросли в 4,2 разу, реальні - в 2,1 разу, а реальний ВВП - лише в 1,4 разу;

• стрімке зростання попиту на споживчі кредитні ресурси при інституційній нерозвиненості фінансової системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень. За п'ять місяців 2008 р. приріст кредитів, наданих банками фізичним особам, склав 32,0 млрд грн., що в 1,4 разу більше, ніж рік тому. Важелі Національного банку, спрямовані на регулювання грошової пропозиції, виявилися недієздатними в умовах відкритості фінансових ринків, а антиінфляційні заходи монетарного характеру лише посилили потребу в зовнішніх запозиченнях. При цьому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;

• несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів: за 2005—2007 рр. інвестиції в промисловість зросли в 1,5 разу, в той час як в операції з нерухомістю - в 1,9 разу, фінансову діяльність - 2,4 разу, роздрібну торгівлю — утричі. У 2007 році при прискоренні інвестиційних процесів інвестиції в промисловість збільшилися на 27 %, в той час як в роздрібну торгівлю — на 48 %, фінансову діяльність — 60 %. Випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво останнього посилювали ризики нестабільності фінансової системи та інфляційний потенціал, який формується внаслідок перевищення сукупного попиту над пропозицією.

Активним негативним чинником, який зробив свій внесок в дестабілізацію економічної ситуації стало наростання політичної кризи восени 2008 року. В той час, як прояви світової фінансової кризи вимагають оперативних узгоджених фахових рішень гілок влади, політична криза знижує дієздатність останньої. Це, а також непевність у найближчих перспективах економічної політики, передбачення чергового оберту популізму в економічній політиці в умовах наближення майбутніх президентських виборів, посилює песимізм суб'єктів ринку в оцінках перспектив розвитку кризових явищ.

Таким чином, в Україні одночасно проявилися ознаки валютної, фондової, банківської криз в умовах дестабілізації ринку нерухомості, рецесії будівництва та загального погіршення внутрішньої і зовнішньої макроекономічної ситуації. «Спусковим гачком» стали скорочення реального споживчого попиту в умовах прискорення інфляційних тенденцій та посилення монетарних обмежень у поєднанні з дестабілізуючим впливом світової фінансової кризи.

З нашої точки зору, це - логічний результат реалізації інфляціогенної моделі невиваженої соціальної орієнтації економіки, яка функціонує за відсутності цілеспрямованої інвестиційної політики на підґрунті зовнішнього кредитування.

На сучасному етапі при здійсненні антикризової політики слід враховувати низку імперативів:

• підтримання відносно високих темпів економічного зростання, від чого критично залежить стабільність банківського сектору та фіскальної сфери, в тому числі — фінансова забезпеченість соціальної політики держави - це обмежує застосування рестрикційних заходів у монетарній сфері;

• недопущення зниження добробуту населення, від чого критично залежить стан внутрішнього попиту — це обмежує застосування фіскальних рестрикцій та важелів гальмування зростання доходів;

• підтримання в прийнятних межах платіжного балансу, від чого критично залежить стабільність національної валюти, яка украй важлива в контексті високого співвідношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП та значної залежності від світових ринків капіталу—це обмежує застосування курсових важелів (як штучної ревальвації, так і лібералізації курсоутворення) та інструментів лібералізації імпорту.

Відтак перед антикризовою політикою постають серйозні дилеми, пов'язані з вірним вибором її пріоритетів, необхідністю розмежування поточних антикризових і стратегічних пріоритетів та розробки несуперечливого комплексу заходів щодо їх досягнення.

Поточна стабільність фінансової системи залежить від ефективного вирішення двох суперечливих завдань — забезпечення на належному рівні банківської ліквідності та підтримання курсу гривні. Валютні інтервенції з метою запобігання девальвації ведуть до погіршення банківської ліквідності, в той час як рефінансування банків веде до посилення попиту на іноземну валюту на валютному ринку. Одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і операцій з рефінансування може істотно виснажити міжнародні резерви НБУ та надмірно збільшити грошову пропозицію. Відтак доцільно визначитися, яка з альтернатив містить у собі більший ризик для національної економіки. З нашої точки зору, ліквідність банків є важливішою, оскільки вона лежить в основі стабільності національної фінансової системи, в той час як ризики девальвації слід намагатись долати переважно за допомогою інших, не пов'язаних з інтервенціями засобів.

Антиінфляційні заходи монетарної політики, а також дії НБУ щодо обмеження обсягів банківського кредитування досить ефективні у короткостроковому вимірі, проте суперечать середньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації, яка має спиратися на стимулювання ділової та інвестиційної активності. Отже, тривалість їхньої дії має бути якнайменшою, й вони мають бути якнайшвидше замінені на антиінфляційні заходи структурного характеру.

Необхідність рефінансування в поточному, а у значно більшій мірі — у наступному роках зовнішньої заборгованості комерційних банків вимагає зміни орієнтирів банківського регулювання з обмеження на спрощення зовнішніх запозичень. Між тим, при цьому неприпустимим є подальше зростання залежності українських банків від припливу іноземних кредитних ресурсів: пріоритетним напрямком для банків має стати концентрація національних заощаджень. Потрібна також чітка структуризація напрямків використання

Висновки. Вищезазначене підкреслює важливість адекватної оцінки поточної ситуації при виробленні антикризових заходів, що повинні поєднувати стимулювання економічної активності, втримання темпів інфляції на прийнятному для української економіки рівні, забезпечення валютної стабільності та стабільності банківського сектору економіки. Лише вкрай виважена грошово-кредитна, валютна й фіскальна політики дадуть можливість підтримати внутрішній попит і відновити інвестиційну активність без стимулювання інфляційних процесів, забезпечити ефективну конкуренцію на товарних ринках без суттєвого погіршення позицій вітчизняних виробників, забезпечити достатній рівень ресурсної бази і прибутковості банків за переорієнтації їх із зовнішніх на внутрішні ресурси, а кредитної активності — у менш ризикові та стратегічно важливі сфери діяльності.

На нашу думку, в умовах кризового падіння виробництва у системоутворюючих галузях української економіки (металургії та будівництві) надмірна концентрація зусиль на стримуванні цін є недоцільною і може вкрай негативно позначитися на фінансовому становищі українських виробників. В кризових умовах більш економічно виправданою виглядає виважена стимулююча політика, яка дозволить пом'якшити наслідки фінансової та економічної кризи для вітчизняних підприємств.

Фактично йдеться про розробку і реалізацію концепції політики «оптимально доступних грошей»—з погляду задоволення потреб фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, стимулювання внутрішнього попиту, підтримання конкурентоспроможності виробників і платоспроможності населення, забезпечення фінансової стійкості банківської системи, недопущення різких коливань курсу гривні, та про радикальне удосконалення фіскальної політики, насамперед - щодо підтримання соціальних стандартів за мінімальної інфляційності в фінансуванні соціальної сфери.

Антикризова політика держави має концентруватися на заходах системного впливу.

1. Першочергова увага має надаватися антиінфляційним заходам структурного характеру, які концентруються на розбудові внутрішнього ринку, зокрема:

• пріоритетному розвитку мережі засобів прямих поставок сільськогосподарської та продовольчої продукції споживачеві;

• концентрація цільової державної допомоги сільгосппідприємствам на розвитку мережі закупівлі та зберігання сільгосппродукції;

• підвищення ефективності використання ресурсів, насамперед — енергетичних, як у виробничій сфері, так і в комунальному господарстві, а також побуті.

2. Має відбуватися розробка механізмів заміщення зовнішніх запозичень внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.

3. Слід посилити спроможність фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення — трансформації вільних коштів громадян в інвестиційні ресурси через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема - страхової мережі.

4. Має бути посилено увагу до регулювання доходів населення, зокрема - запроваджено прогресивну шкалу прибуткового оподаткування та запроваджено оподаткування нерухомості.

5. Необхідно удосконалити інструментарій регулювання ліквідності комерційних банків та структуризації збільшення грошової пропозиції, зокрема шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків та запровадження спеціальних правил інвестиційного кредитування.

6. Доцільним є посилення регульованості валютного ринку, із залученням інструментарію, відмінного від валютних інтервенцій Національного банку.

7. Враховуючи особливості фінансової ситуації, слід переглянути проект Державного бюджету на 2009 рік, передбачивши концентрацію видатків на завданнях, безпосередньо пов'язаних з напрямками, які можуть послабити вплив інфляційних чинників:

• підвищенні ефективності ресурсовикористання, зокрема — зменшенні енергоємності виробництва та побуту;

• збільшенні обсягів виробництва сільгосппродукції та підвищенні продуктивності галузі;

• забезпеченні цільового характеру соціальних видатків з метою зменшення їх інфляціогенного впливу.

8. Має відбутися суттєва активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту, в тому числі:

• забезпечення належного контролю за якістю імпортної продукції;

• встановлення механізмів дієвого контролю за митною вартістю імпорту;

• застосування передбачених СОТ інструментів тимчасового обмеження імпорту, з метою вирівнювання платіжного балансу, а також для випадків, якщо імпорт товару спричиняє чи загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам.

Література

1. Україна в 2008 році: процеси, результати, перспективи. Біла книга державної політики / За заг. ред. Ю. Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 186 с

2. Сугоняко О. Економічну кризу подолаємо, якщо вийдемо з політичної // http://maidan.org.ua/static/mai/1233818471.html