Щербанюк Т.Л.

магістрант ЗНТУ

Аналіз методів ведення обліку валових доходів та валових витрат

У зв’язку з прийняттям у 1997р. нової редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[1] та нового Закону України «Про податок на додану вартість»[2] до системи оподаткування внесено грунтовні зміни, стався розкол бухгалтерського обліку на облік бухгалтерський і облік податковий.

Поняття "Валові витрати" і "Валові доходи" більше не є аналогічними витратам виробництва та обігу і доходам від реалізації та позареалізаційних операцій. Тому балансовий прибуток і прибуток за декларацією про прибуток підприємства стали різними величинами; наприклад, до валових доходів відноситься аванс отриманий від покупця за товари, а перерахований аванс постачальнику відноситься до валових витрат.

Валові витрати і валові доходи необхідно розглядати  як елементи податкового обліку для визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню. В інструктивних матеріалах нічого не сказано, як повинні звірятись, контролюватись і використовуватись показники бухгалтерського і податкового обліку.

Для потреб податкового обліку в систему бухгалтерських рахунків рекомендувалося ввести два нових балансових накопичувально-розподільчих рахунки, на яких здійснювати узагальнення інформації про валові витрати (рахунок18) та валові доходи (рахунок 48). Перш ніж потрапити до відповідної статті сума витрат (доходів) повинна була «транзитом» пройти через цей рахунок. Такий метод обліку був не зовсім зручним в реалізації, тому широкого поширення не набув.

Як показала практика, вводити в систему бухгалтерського обліку рахунки 18 і 48 доцільно лише  при одній умові: до цих рахунків повинна бути розроблена система аналітичного обліку, в якому нагромаджувались би дані для складання і перевірки декларації про прибуток підприємства. Але й в цьому разі бухгалтерський облік не може охопити всі валові витрати і валові доходи, не можливий вихід на контрольні показники, на звірку даних бухгалтерського і податкового обліку для встановлення їх правильності й об’єктивності. Більш доцільним представляється для цієї мети удосконалення існуючого бухгалтерського аналітичного обліку.

Деякі з підприємств, особливо малі та середні, по сьогоднішній день користуються таким методом ведення податкового обліку, як так звані «наборки». Робота зі складання «наборок» зводиться до того, що на підставі даних бухгалтерського обліку бухгалтер складає реєстри (таблиці, списки і т.д.), вибираючи із бухгалтерського обліку саме ті дані, які повинні використовуватися для складання Декларації з податку на прибуток. Тобто, за своїм змістом, вони є звичайними регістрами обліку, проте, форма яких не передбачена і які самостійно розробляються бухгалтерами підприємств.

Згодом, у бухгалтерських програмах було реалізовано можливість ведення податкового обліку. Реалізована вона була шляхом зазначення у кожному документі та по кожній операції ознаки, згідно з якою сума операції включається чи не включається до складу валових доходів (витрат). Внаслідок цього, по кожному документу формується додаткова проводка на забалансових рахунках «Валові доходи» та «Валові витрати» із зазначенням аналітики за статтями Декларації з податку на прибуток, що, у підсумку, зробило можливим автоматичне формування Декларації у бухгалтерській програмі.

З одного боку, такий підхід вирішив проблему того, як необхідно вести податковий облік з податку на прибуток і дуже багато підприємств у різних бухгалтерських програмах ведуть таким чином облік і по сьогодні.

З іншого боку, зростає ймовірність помилок і ускладнюється контроль. Оскільки введення первинних документів у програму здійснюється рядовими бухгалтерами, і їх робота у більшості випадків є одноманітною, є велика ймовірність суто механічних помилок - бухгалтер може просто не вказати ознаку валових доходів (витрат), або вказати її невірно. Проконтролювати наявність таких помилок є не такою вже й простою задачею.

Крім «наборок» та ведення забалансових рахунків «Валові доходи» та «Валові витрати», існує ще один підхід, який є мало поширеним, проте з успіхом застосовується на деяких великих підприємствах.

Цей підхід полягає у створенні на підприємстві достатньо аналітичного плану рахунків, у який додатково до стандартних субрахунків додаються субрахунки вищого порядку, які власне і служать для розподілу сум витрат (доходів) на ті, що включаються (не включаються) до валових доходів (витрат) шляхом віднесення сум на відповідний субрахунок.

Передумовою виникнення саме такого підходу до ведення обліку валових доходів та валових витрат було те, що на великих підприємствах, які мають дуже складну специфіку діяльності проконтролювати валові доходи та валові витрати у тому разі, якби вони велися на забалансових рахунках, дуже складно. І це ще ускладнюється тим, що формування аналітики по будь-якому із рахунків (субрахунків) у бухгалтерському продукті при великій кількості робочих станцій може відбуватися доволі повільно, внаслідок чого на контроль правильності формування валових доходів та валових витрат витрачалося б дуже багато часу та зусиль, і це не гарантувало б позитивного результату та своєчасності складання та подання Декларації з податку на прибуток.

Саме тому, такі підприємства й прийняли рішення про накопичення інформації про валових доходів та витрат на рівні субрахунків.

Як видно із викладених в цій статті проблем бухгалтерського й податкового обліку витрат і доходів та податку на додану вартість, бухгалтерський облік в останній час без потреби так ускладнено, що розібратись в нормативних і інструктивних документах та їх застосуванні в практиці організації і ведення бухгалтерського обліку навіть висококваліфікованим бухгалтерам вельми трудно.