Глушаниця Руслан Володимирович

Аспірант Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Моделі кризового попередження: стратегічні альянси як новітній метод протидії режимам «ручного» управління економікою

Сьогодні, в умовах глобальної економічної нестабільності світові інститути намагаються знайти вірний шлях для подолання проблем, пов’язаних з фінансовою кризою. Хочу зауважити, що серйозність та масштабність наслідків економічного спаду, а також ефективність застосування превентивних заходів антикризового менеджменту ми можемо досить наочно простежити на прикладі діяльності брендових корпоративних утворень. Звісно, одним з основних показників внутрішньоекономічного клімату в будь-якій державі, при оцінці її потенціалу та місця на світовій арені, в першу чергу є рівень інвестиційної активності. Проте, хочу наголосити, що будь-яка компанія провадить фінансово-незалежну від держави політику. Тому, можливе державне сприяння та фінансова підтримка таких форм кооперації, а також випадки передання таких організацій під державне управління, допускається даними структурами тільки при критичних умовах свого існування.

Так, тільки за лютий місяць 2009 року з проханням залучення державного капіталу для попередження збанкрутілості звернулися такі гіганти автомобілебудування як Honda і SAAB, під державне керування перейшов один з найбільших банків Шотландії. Відповідно, після залучення державної допомоги постає питання невизначених перспектив тієї чи іншої компанії.

Чи варто жертвувати незалежністю організації для збереження бренду? Звісно так. Але можливі інші варіанти виходу з економічно-критичної ситуації. На мою думку, таким виходом міг би стати стратегічний альянс. Перш за все, таке утворення залишає право незалежного прийняття рішень за кожним з його членів. По-друге, це дозволяє компаніям оптимізувати виробництво і, можливо, дасть вихід на нові ринки.

Проте розгляд даного питання не був би обєктивним, якби ми не врахували недоліки даної кооперації. Перш за все при оптимізації виробництва ми зіткнемось з проблемою вивільнення економічно-необгрунтованих робочих місць. На рівні 2-х середньомасштабних ТНК це може перевищити 10000 осіб. Дана проблема не тільки негативно вплине на імідж компанії, а й може викликати негативну реакцію зі сторони уряду країни. Адже велика кільість безробітних є показником економічної нестабільності держави і може відлякати потенційних кредиторів та інвесторів. А відтак, дестабілізувати внутрішньоекономічні показники.

Альтернативним варіантом може бути розміщення частини виробничого сектору в країнах з дешевою робочою силою. Прикладом може слугувати компанія Nissan, яка розмістила виготовлення одного з модельного рядів в Мексиці. Але в даному випадку слід памятати про координацію ринків збуту продукції, а особливо про їх віддаленість.

В свою чергу, постає питання: «Чому основна увага має бути зосереджена на стабілізації «незалежних» бізнесових структур з переважною часткою іноземного капіталу, а не на налагодженні економічного клімату всередині раїни, шляхом фінансування державних підприємств?»

Перш за все, слід памятати, що основну долю іміджу країни на світовій арені складають саме недержавні корпоративні утворення (брендові).

По-друге, в час, коли інтенсивність державної торгівлі зводиться до мінімуму (експортна діяльність зупиняється оскільки знижується купівельна спроможність), масштабна підтримка підприємств державного сектору змусить їх заповнити склади готовою продукцією, яка буде продаватися низькими темпами. Натомість дані підприємства варто фінансувати в межах їх мінімального існування, для підтримки робочого сектору, а основну частину фінансів залучати на підтримку великого і середнього бізнесу (відомх торгових марок). Оскільки за кризових умов часто спрацьовує людський фактор, і потенційний споживач, шляхом придбання продукції відомих брендів, намагатиметься захистити себе від фінансових ризиків.

Розглянувши дані питання ми можемо дійти висновку, що єдиним правильним варіантом виходу економіки країни з кризи є розумна державна політика відносно бізнесових структур. Надання фінансової допомоги (без «натиску» на автономність компанії), лобіювання інтересів при створенні стратегічного корпоративного альянсу чи переміщенні виробничих потужностей – все це дасть можливість не тільки вижити певним торговим маркам, а й змусить повірити потенційного споживача у надійність його капіталовкладень. Хоча, використовуючи таку протекціоністську політику відносно своїх підприємств, країна, перш за все, має бути відкритою для нових технологій (які в свою чергу приходять разом з інвестиціями).

Тому, в даному випадку, слід детально вивчати інвестиційний ринок, вносити пропозиції щодо розміщення виробничих потужностей інших компаній (при цьому запропонувавши певні преференції). В майбутньому такі кроки могли б знизити рівень безробіття, спостерігався б приплив наукових інвестицій.

Описані напрями виходу з кризи, шляхом закцентування державної підтримки на корпоративних структурах, їх кооперації, перенесення виробництва, вимагають більш детального аналізу для впровадження їх в дію. Адже, попри позитивний напрям цих дій ми можемо не врахувати численних проблем та недоліків (нормативно-правова база, тарифі регулювання, оподаткування і т.д.). Тому, перед тим як приймати певні рішення та вдаватись до конкретних заходів, необхідно провести «польову роботу» (мається на увазі практичне вивчення кожного окремого об”єкта), що б дало змогу дослідити та проаналізувати перспективи та наслідки того чи іншого проекту, незабуваючи про те, що основу і результативність всієї цієї системи визначає стабільний політично-економічний клімат.

Отже, підсумовуючи свою доповідь, хотілось би наголосити, що традиційне звернення країн в період кризової нестабільності до концепції ізоляціонізму та протекціоністських методів виявляється достатньо архаїчним методом в умовах відкритості сучасних економік та глибинних міжнародно-інструментарних зв”язків. Він все частіше завдає більше шкоди, аніж користі національним господарським системам. Тож, варто відійти від методів ручного управління та звернутись до посилення уваги та інтересу до ролі та місця стратегічних альянсів у процесі антикризового управління економікою як альтернативних та перспективних методів протидії та подальшому попередженню стресових періодів.