Пантьо А.М.

Керівник: Лясковська Я.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Особливості зовнішньої політики України

Початок XXI століття стрімко виніс цивілізаційний розвиток людства на якісно новий рівень. І хоча попередні переходи від одного століття до наступного теж характеризувалися політичними змінами в усіх сферах суспільного життя, те, що відбувається на межі другого і третього тисячоліть, має, безперечно, безпрецедентний характер. У системі геополітичних координат відбувся перехід від двополярного поділу світу до одновимірної моделі світо устрою, в основі якої лежить суспільство з класичними демократичними цінностями. Україна змушена прискореними темпами невідкладно знайти своє місце на світовій арені, яке б відповідало її могутньому природному, людському, геополітичному потенціалу.

Одне з найбільш пріоритетних завдань для України - налагодження ефективних зв'язків з Європейським Союзом. У віддаленішій перспективі - повноправне членство України в ЄС.

Основною проблемою зовнішньої політики України, на мій погляд, як раз і є її бажання з одного боку залишатися стратегічними партнерами із країнами CНД (насамперед тісно співробітничати із Росією), а з іншого – тримати курс на євроінтеграцію та партнерство з США. Бажання співробітництва з Росією обумовлено багатьма факторами: це економічні фактори, адже Росія готова до подальшого успішного розвитку україно-російських економічних відносин, і соціально-культурні (не лід забувати, що ще 17 років тому наші країни входили до складу СРСР, наші народи мають споріднену культурну спадщину) та ще багато інших. Росія не бачить в нас свого рівноправного партнера на відміну від багатьох інших країн, які значно випереджаюсь Україну у своєму розвитку, хоча вона і має перевагу у партнерстві виступати на правах старшого брата. Звісно Україні дуже потрібна євроінтеграція та партнерство із всіма розвиненими країнами світу, але треба реально оцінити шанси такого партнерства. Щоб воно принесло користь нашій країні, воно повинно здійснюватися на засадах рівноправ’я. наприклад Україну можуть прийнять до ЄС, але чи зможе вона на даному етапі бути рівноправним членом? Давайте розглянемо 2008 рік: спочатку нашій країні не надали статус асоційованого члена НАТО, а потів відмовили щодо асоційованого членства в ЄС, мотивуючи це тим, що в ЄС не існує такого статусу. Щодо НАТО, то Німеччина, Франція відмовили у питанні асоційованого членства, мотивуючи це тим, що стан розвитку України поки не відповідає необхідним стандартам. У жодному випадку членство в ЄС, НАТО та інших організаціях не має бути самоціллю. Самоціллю повинен бути розвиток країни, іі економіки, культури, технологічного розвитку, інформаційних технологій, науки та багато інших аспекті життя, адже розвинена країна завжди матиме змогу налагодження зовнішньої політики. Тобто, розвиток країни задля налагодження зовнішньополітичних зв’язків, а не вступ до міжнародних організацій задля престижного статусу члена ЄС тощо.

Українській владі не потрібно ставити собі за мету вступ у різні міжнародні організації, перш за все треба зважувати, чи досягла Україна такого рівня розвитку, щоб бути повноправним членом тієї чи іншої організації, зважувати, яку користь і негативні наслідки можуть стояти за цим. Наприклад, членство в Світовій організації торгівлі дає країні можливість більшого розвитку міжнародної торгівлі, відкриє нові ринки збуту, підвищить об’єми експорту. Але не треба забувати, що для інших країн-учасників СОТ Україна має інтерес перш за все як новий ринок збуту, куди можна імпортувати генетично модифіковану сировину та продукцію із гормональними додатками. Слід також зазначити, що як країна-експортер, Україна постачає на закордонний ринок в значно більших обсягах не готову продукцію, а сировину, що негативно впливає на стан економіки. А в сучасних умовах членство в СОТ не дає можливості достатнього розвитку національного виробництва готової продукції внаслідок великої конкуренції. Слід пам’ятати, що багато українських виробничих і переробних галузей далеко не відповідають світовим стандартам, їм просто важко витримувати конкуренцію (перш за все страждає сільськогосподарська і харчова промисловість, що приведе до значного збільшення цін на продукти харчування, що відчує на собі кожен громадянин України).

Головне завдання зовнішньої політики повинне полягати в забезпеченні сприятливих умов і необхідних ресурсів для модернізації країни, збереження її єдності і територіальної цілісності. Потрібно істотно обмежити кількість зовнішньополітичних зобов'язань, які перенапружують наші і без того поки вельми скромні економічні і фінансові можливості. У цей нелегкий період економічної і суспільної трансформації зовнішня політика має бути особливо делікатною і не повинна породжувати нових антагонізмів. В цілому цілком очевидно, що в країні вже давно назріла широкомасштабна публічна дискусія по всьому кругу питань зовнішньої політики. Таким чином, інтеграція України в систему економічних відносин з країнами світу вимагає рішення багатьох економічних і політичних проблем та адаптації українського законодавства до вимог специфіки і регіону. З метою входження в світовий економічний простір Україна повинна упровадити в практику принципи вільної торгівлі і просувати відкритість економіки.

Таким чином, зовнішня політика кожної країни – унікальний механізм економічного, соціального, інформаційного, культурного розвитку кожної держави шляхом її взаємодії і співробітництва із різними світовими країнами-носіями унікального потенціалу у різноманітних сферах людського життя. Україна як європейська демократична держава майже визначилася із своїми зовнішньополітичними пріоритетами. Але цілком є впевненість, що у майбутньому закінчиться процес становлення нашої країни як європейської демократичної суверенної держави із ринковою економікою, побудованої на принципах рівності, єдності, свободи та рівноправ’я, і вона займе гідне місце серед передових розвинених країн світу.