ЗВ’ЯЗОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ З ПОКАЗНИКАМИ ЯКОСТІ ПРАЦІ В РЕГІОНІ

Торкатюк В.І. Д.Е.Н., проф., Жовнір Н.М. к.е.н., доц.

Анотація. Метою дисертаційної роботи є теоретичне та методологічне обґрунтування якості праці регіональних структур, що функціонують в умовах розвитку соціально-економічних процесів економіки України та визначення стратегії (довгострокових) заходів і тактики (короткострокових заходів) спрямованих на забезпечення якості праці, ефективне використання трудових ресурсів на регіональному рівні.

Ключові слова: якість праці, мотивація, регіональний розвиток, економічні фактори, ефективність, стратегія, тактика.

I Вступ. Найважливіша характеристика регіону — його цілісність. Регіон представляє триєдність середовищ: природного, матеріального (створеного людиною) та соціального. Регіональний поділ передбачає територіальну цілісність та неподільність держави. Одна з функцій регіональної економіки — утворення доданої вартості, національного багатства, ефективне використання економічного потенціалу, трудових ресурсів. [1] Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

- комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

- єдність процесів природокористування та охорони навколишнього середовища;

- територіальна спільність виробництва;

- відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню виробництва;

- цілісність системи соціальної інфраструктури;

- поєднання територіального та галузевого управління об'єктами.

Інтегральну характеристику регіону дає соціально-економічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного доходу, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості країни або регіону, їхню економічну конкурентоспроможність.

Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні в єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

II Постановка завдання. Для здійснення регіональної політики та побудови господарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах: комплексна оцінка дійсного соціально-економічного і трудового потенціалу регіону, виявлення джерел та масштабів розвитку, визначення та оцінка варіантів перспективного соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, однією з найважливіших задач розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільовоі функції із загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс. [2, с.2-4]

Вирішення економічних проблем сучасності в Україні, що характеризуються кризою, найбільш ефективним є створення оптимальної структури народногосподарського комплексу, впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечить інтенсивний розвиток суспільного виробництва, стабільне зростання його обсягів та конкурентоспроможності. Але цей шлях пов'язаний з великими капітальними вкладеннями, потребує значного проміжку часу для реалізації і отримання видимих позитивних результатів. Тому, виходячи з реальної ситуації, в сучасних умовах важливо в повну силу використовувати організаційно-економічні фактори, які можуть бути задіяні оперативно і без істотних затрат. Серед них найбільш важливим є удосконалення системи планування та управління народним господарством, де однією із важливих складових є трудовий потенціал, який відображається у результатах праці, що оцінюється комплексним узагальненим показником результативності процесу утворення доданої вартості - якості праці.

III Результати. На сучасному етапі становлення незалежності України через систему оцінювання макроекономічних показників (за величиною доданої вартості на душу населення, кількістю зайнятих, безробітних, демографічним навантаженням на душу населення за регіонами, кількістю професійних захворювань …) найбільш актуальним напрямом дослідження якості праці в процесі соціального пізнання є дослідження проблем зайнятості населення. Під зайнятістю населення розуміється ступінь залучення людей до трудової діяльності, задоволення їх потреб в праці, забезпечення робочими місцями. При переході до ринкової економіки змінюється погляд на ефективну зайнятість. У неринковій економіці панувала ідеологія загальної зайнятості всього працездатного населення. На зміну їй в умовах ринку приходить ідеологія забезпечення бажаної зайнятості та вільного вибору форми та виду зайнятості. Іншими словами, суспільство повинно гарантувати кожній людині можливість працювати, а людина має право обирати місце та вид діяльності. Цього компромісу можна досягнути, коли забезпечити параметри якості праці. [3, с.10-13] Подальше дослідження проблеми якості праці передбачає виділення в її структурі компонентів, які характеризували б її не лише під кутом зору безпосередньо змісту, а також відображали комплексно ті елементи, які мають сукупність соціально-економічних перетворень та умов, за якими здійснюється повне відтворення трудового потенціалу. Зокрема, в складі системи якості праці необхідно розглядати такі її підсистеми: натурально-нормативну, економіко-організаційну та соціальну (рис. 1.2).

	Структура якості праці
Соціально-гуманістична		Соціальна підсистема	Соціально-мотиваційна
Екологічна
Споживча		Організаційно-економічна підсистема	Цінова
Соціально-культурна		Натурально-нормативна підсистема	Демографічна
Освітньо-професійна			Валеологічна

Рис. 1 Структурні складові якості праці

Проблемою сучасного розвитку регіонів України є глибока диференціація соціально-економічних показників регіонального розвитку, що потребує розроблення інноваційних концепцій використання трудових ресурсів, розвитку виробничого потенціалу, інвестиційної діяльності, підприємництва з метою забезпечення сталого розвитку регіонів України. Аналіз основних показників соціально-економічного розвитку регіонів України, їх диференціація за показниками валової доданої вартості на душу населення, зайнятості населення, інвестування, експортного потенціалу свідчить про необхідність розроблення регіональних програм розвитку з урахуванням даних відмінностей, з метою підвищення показників параметрів якості праці в процесі використання праце-ресурсного потенціалу території.

Ідеальний стан соціально-економічного розвитку регіонів і національної економіки визначають економічні категорії пропорційності, рівноваги, що утворюють мету розроблення загальнодержавних і регіональних програм соціального та економічного розвитку, основу збалансування регіонального ринку праці. Трансформаційні процеси України визначаються закономірністю, яка проявляється в диференціації соціально-економічного розвитку, що пов'язано із структурною перебудовою економіки регіонів, нерівномірністю забезпечення природними, трудовими, матеріальними ресурсами, особливостями спеціалізації, розподілу праці. Дана диференціація та нерівномірність розвитку є основою прояву ряду негативних явищ в процесі трансформації соціально-економічних відносин в Україні, що впливає на загальнодержавний та регіональні ринки робочої сили, формування процесу праці за всіма критеріями цивілізаційного і формаційного підходів до розвитку суспільства і, як наслідок до процесу формування якості праці. [4, с.5-7]

Підтвердженням вищенаведеного, є макроекономічні показники розвитку національного ринку: значно вищі за середні по Україні показники валової доданої вартості на душу населення спостерігаються у м. Києві, Запорізькій та Дніпропетровській областях (за даними 2007р. відповідно 7965 грн., 4795 грн., 3763грн.); найнижчими вони є у Чернівецькій, Тернопільській та Закарпатській областях (відповідно 1411 грн., 1605 грн., та 1677грн.) при тому що середній показник по Україні становив 2995 грн. на душу населення.

Рейтингова оцінка регіонів України за обсягами валової доданої вартості на душу населення протягом останніх років є стабільною відносно зростання на душу населення валової доданої вартості, але слід визначити області, які її істотно підвищили за цей період — це Житомирська, Хмельницька області, зменшення валової доданої вартості відбулося в Івано-Франківській та Миколаївській областях. „Регіони України істотно різняться за умовами необхідними для забезпечення продуктивної зайнятості населення, та показниками, які характеризують місткість сфери прикладання праці та процеси обігу робочої сили, рівнем попиту на неї, навантаженням на одне вакантне робоче місце, мобільністю робочої сили. Міжрегіональна диференціація за показником офіційно зареєстрованого безробіття становить майже 12 разів, за чисельністю безробітних, що претендують на одне вільне робоче місце — понад 30 разів, за показником інвестицій в основний капітал на душу населення — 9 разів, за рівнем середньомісячної заробітної плати — у 7 разів. В регіональному розрізі найнижчий рівень заробітної плати в галузях економіки відмічається в Тернопільській, Волинській і Хмельницькій областях" [2, с.61]. Цей факт потребує розроблення ефективних механізмів використання наявних трудових, природних, матеріальних ресурсів, як в системі мікроекономічних так і макроекономічних факторів. При цьому слід враховувати, що головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально — економічного розвитку регіонів України, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина, незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів.

Поглиблення регіонального фактору в соціально-економічні процеси передбачає їх якісний прояв, що правомірно відобразити в змісті категорії "якості праці". "Розвиток національної стратегії сталого розвитку визначається "необхідністю поглибленого аналізу і якнайповнішого використання надбань вітчизняної наукової думки щодо проблем оптимізації ресурсно-виробничих відносин з огляду на особливості виробничої культури, досвіду і традицій населення..." .

Концепції сталого розвитку національної економіки та її регіонів визначають пріоритети, що направлені, в першу чергу, на забезпечення соціальних потреб і гарантій людини, які є основою формування якості праці на кожному етапі розвитку економіки України. [5, с.20-23]

Однією з форм реалізації якості праці є ринок інтелектуальної праці, як закономірна форма еволюції процесу формування робочої сили в кон’юнктурних умовах ринкових відносин, теоретичні дослідження якості праці та її забезпечення на основі соціально-економічних факторів розвитку загальнодержавного та регіонального змісту, спрямовуються на формування дієвого ринку інтелектуальної праці — як ресурсного (висококваліфікованої робочої сили) так і споживчого — науково-технічної продукції, оскільки саме інтелектуальна праця є головним джерелом економічного зростання, прискорення науково-технічного прогресу і підвищення ефективності виробництва на етапі переходу до інформаційного суспільства (рис.2.3). В сучасних умовах поглиблення регіонального змісту ринкових перетворень, якісно нового змісту інтелектуальної праці, та зростання вимог до якості робочої сили, потребує визначення сучасного змісту, порядку, методів і форм формування якості праці.

	Ринок інтелектуальної праці
		Якість праці
Праце-ресурсний потенціал		Виробничий потенціал	Науково-технічної продукції

Рис. 2 Структура ринку інтелектуальної праці регіону

З метою покращення рівня і якості життя населення постає завдання підвищення продуктивності суспільного виробництва, що передбачає необхідність утворення умов для реалізації інтелектуального капіталу, посилення мотивації праці, якості праці.

В умовах коли на зміну індустріальному поступово приходить постіндустріальне, інформаційне, інтелектуальне суспільство, знання, професіоналізм, творча праця змінюють просту працю, як головне джерело виробництва. Кінцевим результатом інтелектуальної праці є науково-технічна інформація. Вона в умовах ринкової економіки здатна створювати додану вартість, за умови відповідної організації праці у сфері виробництва. У відповідності з чим, теоретичні підходи сучасних науковців Д. Богині, О. Грішнової, О. Бородіної спрямовані на дослідження економічної сутності, факторів формування, умов реалізації інтелектуального капіталу в системі показників ринку праці, використання трудового потенціалу, якості праці.

Аналізуючи процеси формування якості праці доцільно визначити її суб'єкти, порядок взаємодії між ними в регіональній соціально-економічній системі. Регіональна соціально-економічна система представляє собою взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин, ступінь розвитку яких впливає на господарську діяльність підприємств різних форм власності регіону за видами економічної діяльності, кількість утворених нових робочих місць за звітний період, професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, безробітних, дані макроекономічні показники утворюють основу для формування культури праці законодавчих і виконавчих органів влади, що направлена на розроблення і впровадження ефективної соціально-економічної політики регіону, формування моделей економічного зростання, підвищення життєвого рівня населення. Таким чином, на регіональному рівні доцільно визначити суб’єкти формування якості праці і порядок взаємодії між ними по формуванню якості праці і управлінню нею.

IV Висновки. Виходячи із вищенаведеного підходу до проблеми формування якості праці регіону, доцільно визначити сутність якості праці законодавчих і виконавчих органів влади, пріоритетом діяльності яких доцільно визначити як зростання соціально-економічного рівня життя населення через наступні напрями управління, що забезпечать відтворення регіональної соціально-економічної системи:

- застосування комплексного регіонального підходу при розробленні, впровадженні програм соціально-економічного розвитку на основі збалансування галузей спеціалізації;

- визначення підприємств, напрям діяльності яких для області має пріоритетне значення, залучення їх власників до вирішення проблем розвитку території;

- розроблення і впровадження регіональних програм розвитку сільськогосподарського виробництва з конкретизацією заходів по залученню кваліфікованого персоналу, утворенню відповідних умов праці, відпочинку, житлових умов, визначення заходів податкової політики, направленої на формування відповідної матеріальної бази;

- зменшення кількості місцевих податків для пріоритетних галузей з низькою рентабельністю;

- сприяння розвитку малого і середнього підприємництва з метою зменшення безробіття, розвитку само-зайнятості.

Використана література:

1. Указ Президента України " Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року " № 958/99 від 3 серпня 1999р. http/ www/rada/kiev/ua/ lawz

2. Лібанова Е.М. Соціально-економічна політика держави та її вплив на зміну соціальної структури суспільства // Україна: аспекти праці. — 2004. — №8. — С. З- 9.
3. Логвин М.М. Працересурсний потенціал Полтавської області і його територіальна організація: Автореф., дис.канд.екон.наук: 11.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 18с.
4. Лесько О.Й. Зайнятість та професійна реабілітація осіб з обмеженими фізичними можливостями (методологія, проблеми, шляхи вирішення ): Автореф., дис. канд.. екон. наук: 08.09.01 / Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. — К., 2003. — 20с.
5. Геєць В.М. Реструктуризація економіки в контексті переходу України на принципи сталого розвитку. — Зб. наук. Доповідей “Проблеми сталого розвитку України”. — К,: БМТ, 2001. — С. 56-66.