Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу

Золочевський В.В.

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, Україна

Виховне значення рухливих ігор у масовій фізкультурно-оздоровчій роботі з учнівською молоддю в історії вітчизняної педагогічної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття

Постановка проблеми у загальному вигляді. Проблеми громадянського та національного виховання дітей і молоді – це значущі проблеми, що перебувають в центрі уваги педагогів, вихователів, вчителів, громадських та політичних діячів. Особливо ці питання актуалізуються в переломні часи, коли радикальні зміни в суспільстві зумовлюють перебудову виховного процесу в цілому, а в першу чергу орієнтувати його саме на виховання сильних, мужніх, здорових патріотів та захисників Батьківщини.

Законодавством України (Законом України «Про освіту», «Про фізичну культуру і спорт», Національною доктриною розвитку освіти в Україні, концепціями національного виховання, педагогічної освіти та ін.) визначено пріоритет валеологічної освіти молоді, наголошено на необхідності стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя, створення умов розвитку дитячого та юнацького спорту, туризму.

Зусилля сучасної педагогічної науки спрямовані на розробку теоретичних і практичних засад фізичного виховання молоді, оптимальне визначення мети, удосконалення змісту, форм і методів фізкультурно-масової роботи. Важливим аспектом цієї проблеми є вивчення та узагальнення вітчизняного історичного досвіду фізичного виховання загалом, вивчення передумов виникнення і становлення системи фізичного виховання в Україні, оскільки наукове вирішення сучасних освітніх проблем неможливе без знання того, як розвивалася теорія і практика вітчизняної освіти і школи в минулому, урахування чинників, що впливали на розвиток фізичного виховання, без нового осмислення і педагогічної ретроспекції вітчизняного досвіду.

Ступінь наукової розробки проблеми. Питання практико-методичної підготовки учителів до фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями загальноосвітніх шкіл (Н. Башавець, Г. Голобородько, Л. Іванова, С. Микитюк, А. Полулях та ін.); присвячені розкриттю історичного аспекту змісту і методики фізичного виховання (Н. Демидок, Т. Кравчук, М. Крук, А. Окопний та ін.); дослідження В. Бєлорусової, Є. Вільчковського, О. Григорьєва, Т. Каневця, Г. Ландар, Є. Приступи, С. Цвека, та ін. присвячені теоретико-методичним аспектам фізичного виховання. Окремі автори розглядають проблеми фізичного виховання у педагогічній пресі указаного історичного періоду: С. Лисова, Л. Литвин, Г. Приходько, І. Неровний та ін. дисертаційні роботи І. Андрухіва, М. Баяновської, О. Вацеби, М. Пантюка розкривають питання організації фізкультурно-масової роботи із студентами у контексті становлення і розвитку спортивно-гімнастичних товариств і об’єднань у різні історичні періоди в окремих регіонах України.

Мета статті. Розкрити питання використання рухливих ігор у масовій фізкультурно-оздоровчій роботі з учнівською молоддю в історії вітчизняної педагогічної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Виклад основного матеріалу. С. Покровський (1838 – 1895) – відомий дитячий лікар і редактор журналу «Вісник виховання» виступав з вимогою докорінного перегляду існуючої у другій половині ХХ століття системи виховання, і зокрема, фізичного. Спираючись на дані наук медицини і гігієни, С. Покровський наголошував, що «…фізичні вправи сприяють не лише зміцненню і розвитку тілесної свободи, але не менше сприяють і розумовому розвитку» [1].

С. Покровський високо цінував гігієнічне значення ігор. Він вважав, що ігри, захоплюючи дитину, дають усьому організму рівномірне фізичне навантаження і значно оживляють психічну діяльність, не стомлюючи і не виснажуючи нервову систему. С. Покровський гру розумів головним засобом фізичного виховання, указуючи, що гімнастика допустима лише у старшій ланці школи. Це було властивим тогочасній практиці, коли гімнастичні вправи більше спрямовувалися на військову підготовку. Він критично висловлювався про діяльність місцевих самоврядних органів, які фактично не стимулювали розвиток фізкультурно-масової роботи з молоддю, був проти мілітаризації фізичного виховання. Як приклад діяльної участі С. Покровського можна навести його пропозицію так організувати режим у навчальних закладах, щоб у дітей і учнівської молоді був час для ігор.

На антропологічній виставці у Москві у 70-ті рр. ХІХ ст. С. Покровський організував відділ дитячих рухливих ігор. 1886 р. він видав збірку «Дитячі ігри, переважно російські». У передмові даної книги педагог виклав власні переконання щодо значення і цілей фізичного виховання.

У 1891 р. С. Покровський взяв участь у створенні Московського Гігієнічного товариства, яке відіграло вирішальну роль у становленні спортивного руху в Російській імперії.

Багато уваги рухливим іграм приділяв Є. Дементьєв (1838 – 1895) – відомий санітарний лікар, просвітник у своїх працях «Гімнастика чи гра», «Фізичне виховання юнацтва у сучасній системі шкільного виховання» та ін. Він пропагував ідеї С. Покровського. Цікаво, що Є. Дементьєв гостро критикував штучні гімнастичні вправи, які, уважав, впливають тільки на окремі групи м’язів, і не розв’язують завдання фізичного виховання у повній мірі, що передбачає загальне оздоровлення організму і підготовку до майбутнього активного життя. Своїми працями Є. Дементьєв сприяв розвиткові футболу, хокею, тенісу та інших ігор [3].

Відомий гігієніст Доммінгер уважав, що: «Повний розумовий спокій – це сон, розумовий відпочинок – розмова, тілесний спокій – невимушені рухи, як, наприклад, ігри. Гімнастику на початку ХХ століття відносили до ігор, як вивчення мови до розмови. Як наука розкладає мову на елементи і знайомить з ними, так і гімнастика розкладає рухи тіла, і примушує вправлятися в елементах кожного з них» [2, 21].

У ході проведеного аналізу наукових джерел з’ясовано, що на початку ХХ століття всі масові фізкультурні заходи поділяли на гру і гімнастику.

26 квітня 1889 р. Міністром народної освіти було видано «Інструкцію для викладання гімнастики в навчальних закладах відомства Міністерства народної освіти» [4, 98].

Цей факт засвідчив, що проблема фізичного виховання молоді почала розглядатися як загальнодержавна. Інструкція обґрунтовувала необхідність використання усіх можливих засобів фізичної культури – гімнастики і рухливих ігор: «Але лише систематичний курс гімнастики, проведений навіть у суворій послідовності і правильності, не містить усіх необхідних умов для досягнення поставлених цілей. Необхідним доповненням цього курсу слугують гімнастичні вправи…» [там само].

В інструкції указувалося, що в рухливих іграх діти і молодь використовуватимуть прийоми, набуті на уроках гімнастики і зрозуміють користь гімнастичних вправ.

Державні документи декларували паралельно здійснювати викладання курсу гімнастики і організацію рухливих ігор у позанавчальний час. Такі заняття рекомендувалося проводити на свіжому повітрі. Також допускалося використання рухливих ігор під час занять з гімнастики [там само].

У 1891 р. були опубліковані висновки роботи особливої комісії при головному управлінні військово-навчальних закладів, мета якої полягала в розробці наукових положень щодо організації позакласних занять для вихованців кадетських корпусів. За наслідком роботи цієї комісії були видані «настанови» і програма, що викликала чималий інтерес не лише для військових навчальних закладів, а й цивільних навчальних закладів різних типів.

Програма пропонувала в організації позакласних фізкультурних занять використання вільних рухових вправ на уроках гімнастики. У ній давався перелік цих ігор, які були запозичені з підручників Покровського, К. Шмідта, З. Герда [там само].

Ця комісія наголошувала на корисності рухливих ігор для фізичного виховання не тільки молодших школярів, але й для підлітків та юнаків.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Проведений аналіз засвідчив, що питання застосування рухливих ігор, як засобу всебічного виховання та формування в учнівської молоді навичок здорового способу життя, фізичного гартування та забезпечення їх рухової активності широко обговорювалися у досліджуваний період прогресивними просвітянами. Доцільність гімнастичних вправ у позаурочний час та проведення рухливих ігор у масовій фізкультурно-оздоровчій роботі з учнівською молоддю обґрунтовувалася психологами і гігієністами. Досвід методичного забезпечення проведення масових рухливих ігор з підручників С. Покровського, Є. Дементьєва, К. Шмідта, З. Герда може слугувати у нагоді сучасним педагогам, організаторам масових оздоровчих валеологічних заходів з учнівською молоддю в українській школі.

Подальших розвідок у даному напрямку потребують питання національно-патріотичного виховання молоді в процесі масової фізкультурно-оздоровчої роботи у досліджуваний період.

Література:

1. ЦДАВОВ України. Ф. 166, оп. 6, од. зб. 10884.

2. Бурцев П.Л. К вопросу о физическом развитии воспитанников Морского училища. – СПб, мед. об-е, 1886. – С. 354-355.

3. Солопчук М. С. Історія фізичної культури та спорту: Навч. посібник / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. — Кам'янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2001. — 235с.

4. Філь С.М., Худолій О.М., Малка Г.В. Історія фізичної культури: Навчальний посібник/ За ред. проф. С.М. Філя. – Харків: «ОВС», 2003. – 160 с.