Викладач Ткаченко С.А.

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, Україна

Критеріальний підхід в основі визначення оптимальності підсистеми «Бюджетування»

Вироблення господарської політики на сучасному етапі трансформації та поглиблення ринкових відносин потребує отримання для цілей управління необхідної інформації при мінімальних витратах на її перетворення. Тому обов’язковим логічним елементом при підході до процесу створення підсистеми «Бюджетування» повинне бути визначення критерію її оптимальності, за величиною якого можна буде робити судження про переваги того або іншого варіанту вирішення підсистеми.

Якщо генеральна ціль підсистеми виражається її цільовою функцією, тоді критерій оптимальності являє собою чисельний вираз цільової функції. Вибір критерію оптимальності підсистеми – показника, який дозволяє робити судження про ступінь і повноту реалізації цілі, є однією із найбільш складних проблем. При формуванні критерію оптимальності для різних систем управління і їх частин виникають значні труднощі методологічного характеру. Саме цим можна пояснити той факт, що проектувальники систем управління до цих пір не мають загальновизнаного критерію оптимальності. Таке положення примушує розробників систем управління в кожному конкретному випадку висувати свої критерії ефективності, не завжди задовільні за змістом, що, в кінцевому рахунку, часто-густо негативно позначається на якості створених систем.

На практиці запропоновано цілий ряд показників в якості загальних і поодиноких критеріїв оптимальності систем управління. Розглянемо деякі із них, які оцінюють якість інформаційних систем управління: 1) критерій мінімальних витрат на отримання інформації і втрат у сфері управління від її не досить високої якості; 2) критерій максимальної цінності отриманих даних при завданих витратах ресурсів; 3) критерій мінімальних витрат ресурсів при завданої програмі випуску інформаційної системи, тобто при завданої номенклатурі вихідних показників і характеристиках, періодичності, терміновості, вірогідної достовірності і інше.

Дослідження наведених показників показує, що перші два критерії в теоретичному відношенні мають певну перевагу перед третім, тому що вони розглядають інформаційну систему як частину усієї системи управління. Тим не менш, внаслідок ряду причин їх використання в реально існуючих на промислових підприємствах умовах практично є неможливим. Справа у тому, що якщо витрати на створення і розвиток систем управління можуть бути при існуючої організації обліку відображені досить точно, тоді втрати від неповноти і неякісності інформації із-за відсутності методів їх кількісної оцінки врахувати неможливо. Неможливо також виміряти цінність отриманих даних.

З точки зору практичного використання більш кращим потрібно визнати третій критерій, який ставить в центр проблеми процес отримання інформації, а також величину витрачених на це ресурсів. Не дивлячись на те, що критерій мінімальних витрат значно спрощує проблему оцінки якості створених систем управління, потрібно відзначити і його істотний недолік – він не відображує реальної ефективності системи у цілому.

До того ж, усі три розглянутих вище критерії оптимальності далеко не завжди прийнятні для порівняльної оцінки створених паралельно і функціонуючих систем управління.

У цьому зв`язку єдино правильним шляхом уявляється пошук критерію оптимальності на базі загального методологічного підходу до проблеми ефективності. Багатолітня практика створення систем управління підприємствами свідчить, що існують два поняття, які групують усю різноманітність економічного ефекту: по-перше, економічний ефект, який отримується в системі управління, (іноді він називається прямим економічним ефектом); по-друге, економічний ефект, який отримується в керованої системі, (іноді він називається непрямим економічним ефектом). Перша група економічного ефекту обумовлена, головним чином, правильністю обрання технічних засобів обробки інформації і ступенем використання можливостей техніки, яка знаходить застосування; друга – в основному, характером робіт, які покладаються на технічні засоби або виконуються за їх допомогою. Цей вид економічного ефекту характеризує управлінську систему і виникає в тих випадках, коли зміна процесу вирішення задачі (або обробки інформації) призводить до інтенсифікації діяльності управлінської системи. До нього належить зменшення витрат або отримання додаткових вигід якісного і кількісного характеру при виконанні тих робіт, де використовуються результати вирішення задач, отримані за допомогою обчислювальної техніки.

Саме економічний ефект вказаних вище двох видів, на нашу думку, і повинен бути покладений в основу розрахунку критерію оптимальності систем управління взагалі, які створюються і підсистеми «Бюджетування», зокрема, формула (1):

, (1)

де - коефіцієнт оптимальності (рентабельності) підсистеми, яка створюється;

- витрати на створення і функціонування підсистеми.

При використанні цього критерію виникають труднощі тільки із визначенням величини , яка у зв’язку із відсутністю обґрунтованої методики її розрахунку визначається приблизно, що накладає відбиток на кінцеві результати. Тим не менш, таке положення не може служити підґрунтям для сумнівів у потребі практичного використання вказаного критерію.

З точки зору системного підходу, оцінка систем управління підприємствами тільки за одним узагальненим критерієм недостатня, тому що промислові підприємства, будучи складними техніко-економічними і соціальними системами, діють в умовах багатьох обмежень, які неможливо врахувати через один критерій. Тому при проектуванні систем управління необхідно поряд з узагальненим (інтегральним) критерієм використовувати ще й узгоджені з ним поодинокі критерії, які задовольняють одночасно декілька цілей системи. В цьому випадку процес створення системи повинен передбачати вирішення задачі векторної оптимізації, істотний момент якої – заміна проблеми максимізації одного критерію проблемою обрання рішення, при якому одночасно в максимально можливому ступені задовольняються цілі системи за різними критеріями. При цьому рішення не може бути покращено ні за одним критерієм без того, щоб не погіршити рішення за будь-яким іншим критерієм системи.

Багатокритеріальний підхід є більш плідним, тому що дозволяє зупинитися на деякому компромісному рішенні, який враховує інтереси багатьох сторін, бо кожне рішення в принципі може приносити ефект одним елементам системи в ущерб іншим. У всіх випадках критерії повинні розглядатися тільки у взаємозв’язку з цілями системи. Тому, вважаємо, що при розробленні системи управління підприємства в цілому, цілі і критерії удосконалення окремих її підсистем повинні бути узгоджені і пов’язані між собою і підпорядковані загальному завданню, яке виконується цією системою.

Взаємозв’язок поодиноких критеріїв і відносність оцінки їх впливу на зростання або зменшення узагальнюючого критерію особливо важливо враховувати при впровадженні функції бюджетування. Створення підсистеми «Бюджетування» повинне включати розроблення ряду підходів до оцінки якості її функціонування. У цьому зв’язку, як підтверджує практика, при проектуванні такої підсистеми мова повинна йти про вибір не одного, а системи критеріїв. Зокрема, уявляється необхідним визначення узагальненого критерію оптимальності для підсистеми «Бюджетування» в цілому. В окремих випадках припустимим є застосування критерію мінімуму витрат на завдану програму випуску бюджетної інформації; визначення узгоджених із загальним критерієм поодиноких економічних критеріїв оптимальності для окремих частин (блоків) підсистеми «Бюджетування». В якості таких критеріїв можуть слугувати: зростання маси чистого прибутку, зменшення собівартості реалізованої продукції, зростання доходу (виручки) від реалізації готової продукції і інше; визначення для підсистеми «Бюджетування» поодиноких технічних критеріїв її оптимальності (зменшення трудомісткості бюджетних розрахунків, швидкості обробки інформації, підвищення точності отриманих результатів і інше).

В процесі обрання критеріїв оптимальності потрібно мати на увазі цілий ряд обставин: зовсім не обов`язково, щоб один і той ж критерій знаходив застосування як для усієї підсистеми в цілому, так і для окремих її частин. Але при обранні часткових критеріїв потрібно обов’язково враховувати узагальнюючий критерій ефективності усієї підсистеми; обираючи критерій ефективності, не завжди необхідно прагнути до максимуму тих або інших показників; у тих випадках, коли оцінка якості функціонування підсистеми вимагає врахування великої кількості критеріїв, потрібно утворити із них взаємопов’язані групи, обрати із них найбільш важливу, а потім, досліджуючи зв’язки між критеріями в цієї групі, постаратися обрати головний критерій, за допомогою якого можна було б врахувати і інші.

Список використаної літератури

1). Аткинсон, Энтони А., Банкер, Раджив Д., Каплан, Роберт С., Янг, Марк С. Управленческий учёт, 3-е издание.: Пер с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. – 878 с.: ил. – Парал. тит. англ. – С. 483-543. – ISBN 5-8459-0635-0 (рус.). ISBN 0-13-010195-8 (англ.).

2). Атрилл Питер, МакЛейни Эдди. Управленческий учёт для нефинансовых менеджеров / Пер. с англ.; Под ред. Каныгина С.Л. – Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2003. – 624 с. – С. 183-235. – ISBN 0-273-65591-4 (англ.). ISBN 966-8216-48-2.

3). Івакіна І. Управлінський облік: стисло і доступно. – Х.: Фактор, 2007. – 320 с. – С. 156-226. – ISBN 978-966-312-567-1.

4). Управлінський облік / Дон Р. Хенсен, Меріен М. Моувен, Небіл С. Еліас, Девід У. Сєнков. Пер. з англ. 5-го канад. вид. О. Григораша, О. Рахубовського, Н. Краснік та ін. Наук. ред. пер. Н.П. Краснік. – К.: Міленіум, 2002. – 974 с. – С. 572-634. – ISBN 966-8063-13-9. ISBN 0-17-616844-3.