Алла Пєсцова

аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Деякі особливості характеру малоросійського генерал-губернатора Петра Олександровича Рум’янцева

З приводу характеристики Петра Рум’янцева як особистості збереглося чимало відомостей. Ряд історичних джерел характеризують його як людину досить жадібну та користолюбну [11]. Це частково підтверджується і деякими виявленими і опрацьованими нами документами. Наприклад, донесенням Петра Рум’янцева Сенату про вчинення рогачовською провінційною канцелярією непорядків у маєтностях малоросійського генерал-губернатора у містечку Гомлі [8]. Тоді Петро Олександрович 10 жовтня 1776 року особисто звертався до російської імператриці. Звичайно справу можна було вирішити і без її втручання, тобто у судовому порядку. Але, граф Рум’янцев, використовуючи своє право звертатися особисто до Катерини ІІ, поспішив викласти їй своє бачення вирішення цієї справи, відстоюючи свої майнові інтереси і, навіть, не чекаючи рішення суду по цій справі.

Аналогічно він вирішував й іншу справу від 1 вересня 1792 року [6]. Тоді у нього виникла земельна суперечка з Кирилом Григоровичем Розумовським. У листі до Катерини ІІ малоросійський генерал-губернатор спочатку називав себе семи десятирічним старцем і скаржився їй на напад на його маєтності та побиття його “стародубським писарем і головним графа Кирила Розумовського повіреного колежського Олександра Тимофійовича, сина Лукянова”. Звичайно, малоросійський генерал-губернатор мав право звертатися до російської імператриці. Але, згідно офіційних настанов, які він отримував разом зі своїм призначенням, робити це він міг лише у державних, а не особистих справах [4. 12].

Петро Олександрович приділяв багато часу управлінню своїми маєтностями. Для управління своїми вотчинами ним було складено у 1754 році “Управління домове із розпоряджень генерал-фельдмаршала гр. П. О. Рум’янцева-Задунайського по своїм маєтностям” [9]. Документ ділився на частини з наступними назвами: “про управління домів і вотчин”, “про казначейство”, “у вотчинах на якому і у яких справах перебувати”, “яким чином у вчиненні справ і з рахівницею вчиняти”, “про посади і управителів”, “про утримання у вотчинах людей і селян”, “про економію”, “про житлобудівництво”, “про задоволення потреб підлеглих людей”, “про інші розпорядження в економії”, “про штрафи”. Господарське управління поширювалося на всі маєтності графа. Виявлені та опрацьовані нами документи не дозволяють переконатися у значній користі від цього нововведення у маєтностях графа. Доказом є відомості про масові втечі кріпаків із земель Петра Олександровича. Так, лише з Іопальської вотчини Рум’янцева-Задунайського в Стародубському повіті Новгород-Сіверського намісництва за 1782 рік, втекло аж 73 родини [1-2].

“Управління”, дозволяє приписати малоросійському генерал-губернатору двояку його характеристику, як особистості. З однієї сторони, чітке роз’яснення прав та обов’язків управителям його маєтностей, турбота про покращення стану сільського господарства, рекомендації по утриманню справ у належному порядку із скороченням всього зайвого складають важення людини розумної, уважної, старанної. А от активне використання штрафів за переважну більшість провин для всіх працівників його маєтностей, дозволяють приписати автору якості людини економної, можливо, навіть, жадібної.

Військова справа, залишилася чи не єдиним захопленням, якому граф Рум’янцев зберігав вірність протягом усього свого життя. Він не лише був автором ряду праць на військову тематику, але і особисто часто перевіряв дотримання військової дисципліни у солдат. Якось, проїжджаючи через м. Кромвель він став свідком вербування у легкоконні полки. Запримітивши у цій справі різні непорядки він не лише надіслав генерал-майору Дебельману (який відав цією справою) ордер про виявлені непорядки, а ще й не полінувався написати для нього рекомендації яким чином, на думку автора, можна було уникати таких непорядків [7]. Аналогічну догану та рекомендації 1776 року він надсилав полковнику Паткулю [5]. Петро Рум’янцев заради військової справи часто жертвував, навіть, інтересами своєї сім’ї. Так, вирушаючи у далекі військові походи, він міг по кілька років не бачити своєї дружини та синів.

Ще одна риса людського характеру, якою точно можна наділити Петра Рум’янцева, звичайно, впертість. Цим пояснюється і його поведінка в Берліні, де він робив усе для того, щоб повернутися до Росії, всупереч бажанням батька; і наполегливість у проханні про свою відставку з приходом до влади нової імператриці Катерини ІІ, навіть тоді, коли вона особисто запевняла його у своїй до нього прихильності; і тим, як відчувши наближення своєї смерті, граф вирішив не чинити їй опору, до останніх хвилин свого життя не дозволяючи надавати собі медичну допомогу [3]. В Україні Петро Олександрович активно цікавився міжнародними подіями, постійно пов’язуючи їх з розвитком економіки та військової могутності в першу чергу Російської імперії, а не України-Гетьманщини. Він уважно вивчав закордонні газети, переважно французькі, з яких отримував чимало корисних відомостей, що допомагало йому скласти більш-менш повну картину стану справ у світі [10, с. 125].

Отже, характер малоросійського генерал-губернатора був далеко не однозначним. У цілому Петра Рум’янцева можна охарактеризувати як людину розумну, віддану, наполегливу, старанну, патріотичну. Водночас, ці риси поєднувалися в ньому з корисливістю, впертістю та байдужість часто, навіть, до власної родини.

1. ЦДІАУ м. Київ. – Ф. 193. – Оп. 1. – Спр. 156. – Арк. 1-2.

2. ЦДІАУ м. Київ. – Ф. 206. – Оп. 3. – Спр. 356. – Арк. 1а-4.

3. ЦДІАУ м. Київ. – Ф. 763. – Оп. 1. – Спр. 1102. – Арк. 1.

4. ЦДІАУ м. Київ. – Ф. 1127. – Оп. 2. – Спр. 52. – Арк. 35.

5. Інститут рукописів, НАН України ім. В. Вернадського. – Ф. 2. – Од. зб. 631. – Арк. 1.

6. Інститут рукописів, НАН України ім. В. Вернадського. – Ф. 8. – Од. зб. 232. – Арк. 338.

7. Інститут рукописів, НАН України ім. В. Вернадського. – Ф. 8. – Од. зб. 614. – Арк. 1.

8. Інститут рукописів, НАН України ім. В. Вернадського. – Ф. 8. – Од. зб. 1337. – Арк. 1.

9. Інститут рукописів, НАН України ім. В. Вернадського. – Ф. 8. – Од. зб. 1356. – Арк. 1-33.

10. Меерович Г.И. Румянцев в Петербурге. – Ленинград: Лениздат, 1987. – 225с.

11. Анекдоти, обьясняющие дух фельдмаршала Петра Александровича Румянцева, с присовокуплением описания некоторых деяний сего великого мужа и переписка его с разными особами. – СПб., 1811. – С. 10.

12. Наставление Малороссийскому генерал-губернатору. // Сборник РИО. – Т. Х. – СПб., 1871. – С. 376-391.