Каліберда Г.Ю.

Дніпропетровського Національного університету ім. О. Гончара

НЕВДАЛА СПРОБА ЗАПРОВАДЖЕННЯ ГРИГОРІАНСЬКОГО КАЛЕНДАРЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVI СТОЛІТТЯ

Важливе місце в історії світової цивілізації займає календар, під яким слід розуміти «список днів усього року з поділом на тижні та місяці й позначенням свят» [1, с. 533].

Український календар виступає важливою складовою духовної свідомості та результатом багатовікової землеробської культури наших предків, а отже потребує об’єктивного вивчення та всебічного дослідження, без якого неможливий процес осмислення духовного життя та традицій нашого народу наступними поколіннями українців. Він містить чимало корисної інформації з історії культури, релігії, етнографії, культурології, медицини, господарства нашої країни, без знання яких неможливе духовне та патріотичне виховання молоді.

Звернення до історії українського календаря крім суто наукового значення, має і практичну потребу – ознайомлення сучасних поколінь громадян України зі справжніми витоками та традиціями українського народу протягом його історії.

Важливою подією в історії української культури стала невдала спроба римської католицької церкви по запровадженню Григоріанського календаря на території України наприкінці XYI століття, яка на думку багатьох дослідників стала першою спробою національного волевиявлення українського народу і відіграла значну роль у його подальшому житті.

Завданням цієї статті є спроба проаналізувати цю історичну подію та її наслідки у політичній та культурній сфері українського народу, використовуючи історичну літературу щодо теми дослідження.

В середині XYI століття в житті християнської церкви постало питання реформи церковного календаря. Головною причиною цього були недоліки юліанського календаря. Простий і зручний у використанні юліанський календар не був точним. Відповідно цього календаря рік дорівнював 365,25 дня, тоді як справжній астрономічний рік дорівнював 365,2422 дня. Отже рік за юліанським календарем довший за астрономічний на 11 хвилин і 13,9 секунди. Кожні 128 років ця різниця складала добу [2, с. 662-663].

Другою причиною було те, що дуже часто Великдень святкувався не в першу,

а у другу неділю після астрономічного повнолуння, що суперечило всім канонам

християнського світу.

У 1582 році весіннє рівнодення відбулося зміщення назад на 10 діб. З причини важливості цього свята для всіх християн, католицька церква була переконана в необхідності календарної реформи, ініціатором якої вона і виступила.

На відкритті Тридентського собору римський папа Павло ІІ запропонував виправити цю помилку. Однак ні Павло ІІ, ні його наступники не змогли втілити це в життя. В 1563 році собор доручив новому папі Пію ІV (1559-1565) розглянути календарну реформу. Але і він не зміг прийняти остаточного рішення. І тільки його наступник – Григорій ХІІІ, який після ознайомлення зі значною кількістю пропозицій, доручив видати булу єзуїтському астроному Христофору Клавіусу (1537- 612).

Клавіус створив спеціальну комісію, до якої входив Ігнатій Данті (1536-1586) – відомий на той час професор астрономії та математики Болонського університету. Цій комісії було доручено розробити проект нової календарної системи.

Після ознайомлення з усіма запропонованими варіантами нового календаря комісія ухвалила проект, автором якого був Луїджи Ліліо (1520-576) - італійський математик та лікар, викладач медицини університету міста Перуджи. Цей проект опублікував в 1576 році брат вченого – Антоніо Ліліо, який ще за життя Луїджі брав участь в розробці нового календаря. . В 1603 році Клавіус описав деталі нового календаря в своїй книзі “Explication Romani Calendarii a Gregorio XIII P.M. restitui”.

Проект Луїджи Ліліо був прийнятий папою Григорієм ХІІІ, який 24 лютого 1582 року видав спеціальну булу («Inter gravissimas…»). Згідно цієї були рахунок днів був пересунутий на 10 діб вперед. День 4 жовтня 1582 року згідно нового календаря вважався п’ятницею, але не 5, а 15 жовтня. Цим відразу ж була ви-

правлена помилка, яка накопичилася з часів Нікейського собору, і весіння рівнодення знову прийшлося на 21 березня. Реформована календарна система отримала назву григоріанського або «нового» стиля.

В 1582 році різниця між старим і новим стилем складала 10 діб. Ця поправка залишилась незмінною також і в XYII столітті, але в XYIII столітті поправка збільшилась до 11 діб, в XIX столітті – до 12, а в XX - до 13 діб.

Григоріанський календар був значно точнішим у порівнянні з юліанським. Юліанський календар кожні 400 років забігав вперед на 3 доби. Тому для запобігання триденної помилки було прийнято рішення кожні 400 роки викидати з рахунку 3 дні. Відповідно до юліанського календаря за 400 років повинно бути 100 високосних роки. Для здійснення календарної реформи треба було зменшити їх число до 97. Згідно григоріанського календаря до високосних років належали ті вікові роки, число сотень в яких не ділиться на 4. Це роки 1700, 1800, 1900, 2100 та інші. Роки ж 1600, 2000, 2400, 2800 – в яких число століть ділиться на 4 без залишку будуть високосними.

Реформа була майже відразу прийнята всім католицьким світом. В країнах, де панівною релігією був католицизм (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Польща та ін.), він був запроваджений в 1582 році або трохи пізніше. Інші країни визнали його тільки через десятки, і, навіть сотні років.

В державах, в яких було сильно розвинуто лютеранство, довгий час керувались прислів’ям, що «краще розійтись з сонцем, ніж зійтись з папою». Сильний спротив впровадженню григоріанського календаря надала православна церква.

В історії відомі «календарні виступи», які відбувались у 1584 році в Ризі і спрямовані проти польського короля Стефана Баторія про запровадження нового календаря не тільки в Польщі, але і в Задвинському гергцовстві, яке на той час належало Речі Посполитій. Запекла боротьба латиського народу проти польського засилля та католицизму припинилась тільки в 1589 році після арешту та страти поляками ватажків повстання [3, с. 844].

Стурбований ходом проведення реформи календаря та протидіями з боку

православних, папа Григорій ХІІІ надсилає своїх послів до константинопольського патріарха Ієремії з багатими дарунками та пропозицією прийняти новий стиль.

У листопаді 1583 року з ініціативи патріарха Ієремії в Константинополі був

скликаний Собор східного духовенства. Собор рішуче відкинув «папський» календар, який порушив головне християнське правило – «святкувати Великодня ні разом з жидами, ні перед ними» [4, т.1, с. 150].

За свідченням багатьох історичних документів та праць істориків впровад-

ження «нового календаря ніде не набрало таких гострих форм, як у Польщі, серед українського народу. Український народ відразу гостро поставився до спроби «зламання свого календаря» [4, т. 1, с. 150]. На чолі оборони українського церковного календаря проти впровадження нового стилю стає «найсильніший оборонець» православної віри князь К. Острозький (1528-1608) разом з Острозькою академією та церковними братствами.

Брутальні методи католиків при впровадженні нового календаря особливо проявилися 24 грудня 1583 року за старим стилем під час святкування православними святвечора у Львові, коли католицький архієпископ Соліковський дав наказ силою зачинити всі православні церкви, розігнати священиків та прихожан. Це безглузде насилля зробило неможливим порозуміння між католиками та православними з питання подальшої реформи календаря.

Дуже гостро на утиски католиків відреагували українські полемісти: Г. Смотрицький, В. Суражський, Х. Філарет (Бронський), С. Зизаній та інші.

Особливе місце серед полемічних творів на захист старого стилю займає праця першого ректора Острозької академії Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» (1587), який в гострій та сатиричній формі з позиції простого українця висміяв «папські видумки» - новий календар.

В 1588 році з Острозької друкарні виходить друком «Книжиця» Василя Суражського, яка в науковій формі доводить неканонічність та недоліки григоріанського стилю. Хибність нового календаря в творі «Апокрис» з логічною послідовністю доказує відомий полеміст Христофор Філалет (Бронський).

«Взагалі календарна справа викликала оживлення не тільки в літературі, -

писав в своїй фундаментальній праці «Історія України - Руси» відомий український історик М. С. Грушевський, - вона потрясла цілою суспільністю й викресала з неї нові запаси енергії …що стало справжнім прологом тієї культурно – релігійної й національної боротьби» [5, т.6, с.466 - 467].

Про загострення боротьби українців проти нового календаря свідчить вихід трьох грамот на захист православних польського короля Стефана Баторія (21 січня 1584, 18 травня 1585 та 8 вересня 1586 рр.)

Боротьба з григоріанським календарем дорого коштувала українському народові. Аж до середини ХVI століття польські магнати, шляхта та ксьондзи в українських містах та селах силою намагалися запровадити новий стиль. Для цього використовувалися самі брутальні та насильницькі методи: залякування, побиття та арешт українських православних священиків та прихожан, зачинення церков, заборона богослужіння та святкування релігійних православних свят.

Але в цій нерівній боротьбі український народ вистояв і здобув моральну перемогу. Підсумком її стало те, що юліанський календар залишився в українському церковному житті. Новий стиль був запроваджений в цивільному житті в Україні Центральною Радою 1 березня 1918 року [4, т. 3, с. 922]. Для порівняння на новий стиль Великобританія перейшла у вересні 1752, Швеція - в березні 1753, Данія – у березні 1700, Албанія - в грудні 1912, Болгарія - в березні 1916, Радянська Росія - в лютому 1918, Румунія - в квітні 1919, в Турції - в січні 1927 року.

Посильний внесок в боротьбу з впровадженням григоріанського календаря внесли і українські церковні братства. Завдяки послідовній позиції Успенського церковного братства щодо нового стилю у протистоянні зі львівським єпископом Г. Балабаном, у 1589 році Константинопольський патріарх Ієремія надав львівському братству право ставропігії [6, с. 34].

Отже, з приведеного у цій статті матеріалу, можна зробити висновок, що протягом запеклої боротьби з григоріанським календарем наприкінці XYI століття українцям вдалося відстояти старий юліанський стиль завдяки консолідації всього українського суспільства. Показовим є той факт, що на григоріанський календар не

перейшла також і греко-католицька церква.

У відстоюванні свої х релігійних прав наші предки широко застосовували всі

доступні методи ідеологічної боротьби того часу: релігійна полеміка, бойкот українською громадою святкування християнських свят за григоріанським календарем тощо.

Православна віра, український церковний календар та боротьба за нього сприяла піднесенню національної свідомості українців, стали тими дороговказами для нащадків у справі збереження своїх національних, культурних та релігійних традицій, розбудові власної, незалежної, національної та православної держави. «Руська» церква, віра православна, - писав І. Огієнко. – стала ознакою національною, українською; перестати бути православним стало однаковим, що перестати бути українцем. Церква стала центром українського національного життя» [7, с. 121].

Література:

1. Універсальний словник – енциклопедія. / Під ред. М. Поповича – Київ: Видавництво «Ірина», 1999. – 1551 с.

2. Универсальная энциклопедия для юношества. – Москва: Издательство «Педагогіка – Пресс», 2000. – 688 с.

3. Советская Историческая Энциклопедия. / Под ред. Е. М. Жукова. – Москва: Издательство «Советская энциклопедия», 1965. – Т. 6 – 912 с.

4. Енциклопедія Українознавства. Загальна частина: У 3-х т. Перевидання в Україні / Гол. ред. проф. д-р В. Кубійович і проф. д-р В. Кузеля. – Мюнхен – Нью-Йорк: Наукове Т-во ім. Шевченка, 1949. – 1230 с.: Т. 1- Київ, 1994 – 440 с.: Т. 2. – Київ, 1995 – С. 369 – 800; Т. 3.- Київ, 1995. – С. 801-1230.

5. Грушевський М.С. Історія України - Руси. В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін.. - Київ: Наукова думка, 1991- Т.6. – 1995. 680 с.

6. Левицький Ю. Коротка історія Української (Київської) церкви. – Львів: Видавництво «Свічадо», 1993. – 56 с.

7. Огієнко І. Українська церква. Нариси з історії Української православної церкви. У 2 т.: Т. 1-2. – Київ: Видавництво «Україна», 1993. – 284 с.