к.і.н. Федько А.В., Федько Ю.М., к.і.н. Каліберда Ю.Ю.

ДФ Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЮЗ У ФРАНЦІЇ: ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ (1932-1949)

Найбільшим громадським об’єднанням українських емігрантів Західної Європи у міжвоєнний період став Український Народний (згодом - Національний) Союз у Франції (УНСуФ), який виник на установчому з’їзді, що відбувся 18–19 березня 1932 року у м. Парижі. «Ідеологічно У.Н.С. був організацією соборницькою з націоналістичним світоглядом, – стверджується на сторінках Вікіпедії – вільної енциклопедії. – Він багато спричинився до нац. виховання укр. заробітчанської еміграції та її збереження від полонізації» [1].

УНСуФ у своєму складі спочатку мав 13 низових організацій, проте їх кількість постійно збільшувалась: у 1936 році їх нараховувалось вже 50, у 1939 – 87, а загальна чисельність його членів становила близько 5000 осіб [1]. На думку сучасних дослідників протягом короткого періоду Союз став найсильнішою організацією української діаспори у Франції [2, с. 46; 3, с. 67].

Засновником і першим головою Українського Національного Союзу у Франції був колишній генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР) М. Капустянський (1932-1938). Після його переобрання у 1938 році Союз по черзі очолювали сотник П. Заворицький (1939-1943) та О. Бойків (1943-1949). Активними членами УНСуФ та його проводу були І. Стасів, М. Небелюк, Л. Киселиця, Л. Гузар, Т. Цвікула, В. Федорончук та ін. [1]

На початку 1933 року відомий український журналіст О. Бойків, публіцист і член Проводу Українських Націоналістів (ПУН) М. Сціборський (1897-1941) та генерал М. Капустянський (1881-1969) започаткували видання в Парижі «Українського слова» – одного з найвідоміших українських часописів на еміграції [4, с. 394]. Серед його співробітників були: відомий теоретик українського націоналістичного руху М. Сціборський, поет О. Кандиба (Ольжич) (1907-1944), політичний діяч і публіцист О. Оршан-Чемеринський

(1902-1942) та ін. [ 3, с. 67].

Члени УНСуФ проводили активну національно-просвітницьку та освітню роботу серед українців Франції, роблячи свій посильний внесок у загальноукраїнську національно-визвольну боротьбу. Активними помічниками Союзу у цій справі була Українська студентська громада в Парижі [3, с. 67].

В надзвичайно короткий час членам Українського Національного Союзу у Франції вдалося сформувати доволі значну фінансову базу, що дало можливість надати реальну матеріальну допомогу визвольній боротьбі Організації Українських Націоналістів (ОУН) у Західній Україні, культурно-освітнім установам еміграції, українським політв’язням у польських тюрмах, військовим інвалідам та молодіжному пластовому руху.

Так, 1 листопада 1932 року Управа Українського Національного Союзу у Франції ухвалила кожного року проводити серед українців Франції грошовий збір, який було визначено »національним податком 22 січня». Цією постановою Управи, яку затвердив черговий з’їзд Союзу, кожний його член зобов’язувався надавати у січні кожного року грошову допомогу в розмірі одноденного заробітку на загальнонаціональні потреби [3, с. 67].

«Ідея ця дуже скоро прийнялася у Франції, й національний податок радо складали не тільки члени Союзу, – згадував на сторінках своїх спогадів «Під чужими прапорами» один із активістів УНСуФ М. Небелюк, – але також і багато українців доброї волі з-поза Союзу» [4, с. 394].

Разом з іншими українськими організаціями Європи й Америки Український Національний Союз у Франції розгорнув активну моральну та фінансову допомогу Карпатській Україні у боротьбі за державність (1938-1939 рр.) [6, с. 163-167]. На той момент канцелярія УНСуФ майже кожного дня приймала в себе французьких журналістів, публіцистів та науковців, надаючи їм детальну інформацію з «української проблеми» [4, с. 394].

З початком Другої світової війни (1939-1945 рр.) Український Національний Союз у Франції звернувся до прем’єр-міністра Е. Даладьє з заявою про лояльність українців щодо уряду Франції, повів рішучу акцію, щоб українські заробітчани (громадяни Польщі) не йшли до польського війська, а вступали до лав Французького іноземного легіону [5, с. 439].

Понад 5 тисяч з них у складі цього військового з’єднання взяли участь у боях з німецькими військами за Фландрію, під Седаном, над Сомою (травень 1940 р.), Сеною, Марною, Луарою (червень 1940 р.).

Під час окупації німецька влада жорстоко переслідувала всі прояви громадсько-культурного життя українців у Франції. Так, у червні 1940 року будо закрито редакцію «Українського слова» у Парижі. Наприкінці війни, за звинувачення у підтримці французького партизанського руху гестапо заарештувало редактора «Українського слова» О. Бойківа. У відповідь на ці репресії тисячі українців взяли участь у французькому русі Опору.

Після закінчення війни Український Національний Союз у Франції відновив свою діяльність. У 1949 році у результаті реформації УНСуФ на його базі була створена нова організація – Українська національна єдність, ідеологічно пов’язана з ОУН-Мельника.

Література:

1.http://uk.wikipedia.org/wiki/.

2. Україна – Франція. Нариси багатовічної історії відносин. – Львів: «Світло і тінь», 2001. – 224 с.

3. Ковальчук М. Генерал Микола Капустянський: (1881-1969) – Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2006. – 128 с.

4. На зов Києва. Український націоналізм у Другій світовій війні: Збірник статей, спогадів і документів / Зредагував К. Мельник, О. Лащенко, В. Верига. –

Київ: Дніпро, 1994. – 544 с.

5. Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни / За ред. В.Д. Конашевича. – Київ: Пошуково-вид. агентство «Книга Пам’яті України», 1996. – 586 с.

6. Бойків О. На досяг руки. (Перша фаза Другої світової війни. Спомин.) // Андрій Мельник. Спогади та документи. – Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1995. – С. 163-171.