История/1.Отечественная история

УДК 94(477)”11/12”

к.і.н., доц. Кальніцька Н.Д.

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, м. Луганськ, Україна

Візантійська політика князя Романа Мстиславича

Роман Мстиславич – князь новгородський, володимирський (волинський), галицький та київський – був одним з найталановитіших політиків Русі в удільну добу. До його здобутків відноситься, перш за все створення об’єднаного Галицько-Волинського князівства у 1199 р., спроба встановити федеративний устрій на Русі та визначити першочерговість майорату тощо. Проте, окрім дієвої внутрішньої політики його також характеризувала активна зовнішня політика. Одним із напрямків цієї політики була Візантія. Пов’язано це було із економічними мотивами, оскільки торгувати з Візантією було вигідно для галицько-волинського правителя, а також - із політичними. Зрозуміло, що обидва ці фактори тісно між собою перепліталися, і прикладів політичних акцій письмові джерела наводять значно більше, ніж економічних.

У зв’язку з цим окрему увагу привертають походи князя Романа проти половців, оскільки вони дуже спустошували волинські землі. Слід визнати, що візантійські правителі тривалий час, починаючи з моменту появи печенігів у південних кордонів Русі, нацьковували кочовиків (і половців - у тому числі) на русичів. Проте наприкінці ХІІ ст. візантійці стали самі страждати від своїх колишніх союзників. У 1197 (1198 р.) половецькі орди вдерлися до Дунаю та стали загрожувати Константинополю. Відомості про цей похід містяться у творі візантійського сучасника, знаменитого історика Нікіти Хоніата, а також із скупих звісток кількох західноєвропейських хроністів. Один із них патетично писав, що Роман здійснив низку походів у степ, чим «зупинив половецькі нашестя». Найбільш докладними постають розповіді Нікіти Хоніата. У 1197 чи 1198 р. (точнішої дати візантійський історик не дав) половецькі хани вдерлися у дунайські землі Візантії, спустошили їх і наближалися вже до Константинополя. Столиця імперії опинилася під загрозою. Але раптом на ворога з тилу вдарив князь Роман і завдав йому нищівної поразки. Половці в паніці кинулися тікати. Візантія була врятована.

Існує припущення, що наприкінці 90-х рр. ХІІ ст. князь Роман виступив на боці Візантії, котра вела війну з половцями, оскільки між ним і візантійським імператором існувала союзницька угода. Дружні стосунки Романа Мстиславича з візантійським правителем підтримувалися досить довго. Про це свідчить посольство Романа до Візантії на чолі з Твердятою Остромиричем, яке бачив у Царгороді у 1200 р. новгородський паломник Добриня. До того ж існує припущення, що притулок на Галичині знайшов один із візантійських правителів – імператор Олексій Ангел, який в результаті заколоту вимушений був залишити батьківщину. Так, Ян Длугош у XV ст., залежні від нього польські історики XVI ст. та український Густинський літопис XVII ст. повідомляють, що після здобуття учасниками IV хрестового походу Константинополя 1204 р. візантійський імператор Олексій Ангел утік на Галичину, до князя Романа, котрий прийняв його з великою честю. Цієї версії підтримуються історики та філологи-русисти (російські академіки Д. Лихачов та Б. Рибаков).

Можна погодитися з дослідником М.Ф. Котляром, який спираючись на візантійські джерела підкреслив, що насправді імператор Олексій зник з обложеного хрестоносцями Константинополя влітку 1203 р., якийсь час знаходився на материковій Греції, а потім потрапив у полон до одного з ватажків хрестоносців Боніфація Монферратського, котрий вислав його до своїх італійських володінь. Згодом колишній імператор звільнився і розпочав боротьбу за владу з главою Нікейської імперії (що виникла на уламках Візантії в Малій Азії) Федором І Ласкарем. У битві поблизу Антіохії Олексія Ангела захопили у полон і ув'язнили в одному з монастирів Нікеї, де він невдовзі помер.

Фантастична історія про втечу візантійського імператора до Галича ґрунтується на давній версії (бо Длугош запозичив її з якогось невідомого нам давньоруського джерела), що Роман Мстиславич близько стояв до візантійського імператора, був йому другом, і тому Олексій Ангел не бачив кращого місця для порятунку, ніж столиця Галицько-Волинського князівства. Напевне, у цій легендарній історії проглядає спогад про дійсну втечу майбутнього імператора Андроніка Комніна до Ярослава Галицького 1164 р. Проте подібна інформація надає підставити стверджувати, що стосунки між галицько-волинським князем та візантійським імператором були більше, ніж союзницькими. Це підтверджувало існування дружби між двома державами.

Ще одним доказом виступає легенда, що пов’язана з другим шлюбом князя Романа. Однією з найбільш розповсюджених версій є та, що його другою дружиною мала стати дочка візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела. Шлюб був укладений завдяки попереднім переговорам галицько-волинського посольства у складі Твердяти Остромирича, Недана, Домажира і Негвара (про яке вже згадувалося). Про походження матері князя Данила Галицького існують різні здогадки, але більшість з них все ж таки спирається на візантійські корені походження другої дружини князя Романа. Наприклад, існує припущення про неімператорське походження - вона була дочкою одного із представників знатного візантійського роду Каматерос, з якими укладали шлюби навіть представники візантійської імператорської династії. На жаль, це питання й досі залишається відкритим і викликає багато суперечностей, оскільки Галицько-Волинський літопис немов би спеціально обходить питання про походження княгині, навіть не називає її імені. Проте відомо, що вона зробила багато цінного для Русі.

Таким чином, можна стверджувати, що серед одних з активних напрямків зовнішньої політики князя Романа Мстиславича було встановлення дружніх стосунків із Візантійською імперією, які мали вигляд, перш за все, в формі військової допомоги та в підписанні мирних угод.