Педагогічні науки/4. Стратегічні напрямки реформування системи освіти

Савельєва О.Г.

Одеська державана академія будівництва та архітектури, Україна

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРНИЦИПІВ І ЗАВДАНЬ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

Необхідність розв’язання глобальних проблем, що стоять перед людством на порозі третього тисячоліття, вимагає високого рівня освіти, зростання інтелектуального та духовного потенціалу суспільства, підготовки нової генерації працівників, здатних створювати найновітнішу техніку та технології.

Українська вища освіта переживає переломний момент свого розвитку. Її входження в європейський освітній простір є важливою і багато в чому вирішальною складовою загального процесу європейської інтеграції України. Приєднання України до загальноєвропейської акції під назвою "Болонський процес", спрямованої на створення спільного європейського простору вищої освіти слугує потужним поштовхом до позитивних системних змін у системі вищої освіти України, зокрема у таких сферах, як автономія університетів, прозорість систем вступу та оцінювання, моніторинг якості освіти, мобільність студентів, подолання корупції. Але разом із цим існує й гостра проблема побудови навчально-методичного комплексу у відповідності до загальних вимог реформованого навчального процесу, а також забезпечення належного рівня знань з дисциплін фундаментальної професійної підготовки та їх повномасштабного об’єктивного оцінювання.

Підписання Україною у травні 2005 року Болонської декларації передбачає розробку та виконання програми реформування процесу підготовки фахівців найвищого рівня з метою його наближення до єдиних європейських вимог. Набув чинності “План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року” (наказ МОН від 13.07.2007 р.). В Плані визначаються основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу. Дані принципи і завдання та проблеми їх реалізації зводяться в основному до таких ключових позицій:

1. Введення двоциклічної системи навчання. Здійснюється поступовий перехід до двох освітньо-кваліфікаційних рівнів - бакалавр та магістр. Починаючи з 2006/2007 навчального року студенти всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації залучені у двоциклову систему підготовки (бакалаври–магістри). Стосовно програм другого циклу, вивчається проблема диверсифікації програм за критеріями академічності та професійності. Зараз в Україні пропонується післябакалаврська програма магістра наук і програма, що має умовну назву “спеціаліст”, яка більше зорієнтована на практичну діяльність.

2. Запровадження європейської системи кредитів ECTS. Загальна чисельність кредитів на рік охоплює всі види навантаження студента, передбачені навчальними планами кафедри, включаючи відвідування лекцій, практичних, семінарських та лабораторних занять, виконання самостійної роботи, проходження практик, написання курсових та випускних кваліфікаційних робіт тощо.

У вищих навчальних закладах мають місце різні підходи до впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Так, у певній частині вищих навчальних закладів дотримуються традиційного поділу навчального року на семестри, деякі застосовують триместрову систему. Окремі вищі навчальні заклади перейшли до поділу навчального року на тетроместри (чверті). Певна частка вищих навчальних закладів визначають підсумкову оцінку з навчальних дисциплін за результатами модульного контролю без організації екзаменаційних сесій. Треба зазначити, що модульно-рейтингова система дозволяє проводити аналіз знань не лише наприкінці, але й під час викладання дисципліни, і відповідно корегувати індивідуальну роботу зі студентами з різним рівнем знань на протязі семестру.

Разом з цим запровадження системи ECTS вимагає більшого навантаження методистів та викладацького складу кафедр ВНЗ. Введення данної системи не супроводжується в Україні приведенням до Болонських стандартів навантаження викладачів, яке на сьогодні є найбільшим в Європі.

3. Контроль якості освіти. Наказом МОН України № 563 “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту” визначаються правові та організаційні основи визнання іноземних освітніх документів. Україна уклала 22 міжурядові міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання. Ще 32 проекти таких угод проходять процедуру узгодження. Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами інших країн, становлять лише 3 % від загальної кількості українських ВНЗ.

4. Розширення мобільності. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Міжнародної ж академічної мобільності Україна ще не відчула. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.

5. Забезпечення участі студентів. У всіх ВНЗ України створено органи студентського самоврядування, студенти представлені у складі вчених рад ВНЗ. Але повноваження органів студентського самоврядування на рівні участі у прийнятті рішень щодо організації навчання у більшості ВНЗ України майже не реалізуються; участь студентів у вирішенні питань контролю якості освітніх послуг залишається недостатньою.

6. Забезпечення якості освіти. Проводяться заходи щодо адаптації національної системи із забезпечення якості до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в ЄПВО. Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на діючі в Україні філії іноземних навчальних закладів.

Реалізація цього плану відбувається дуже повільно. В Україні ще не сформована система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ за міжнародними показниками, водночас існуюча національна система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ з метою прийняття управлінських рішень не є достатньо прозорою.

Отже, з одного боку європейський простір вищої освіти відкриває нам величезні перспективи. З другого - участь України в Болонському процесі потребує системної реорганізації національного простору вищої освіти з акцентуванням уваги на проблемах розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне – чіткого усвідомлення власного місця держави в ньому.