Педагогічні науки
Бєлякова О.С.
Харківський національний педагогічний університет імені
Г.С. Сковороди, Україна
Проблема взаємодії в освітньому
просторі, як педагогічна категорія
Cистема української
освіти в сучасних соціокультурних умовах пов'язана з якісною зміною змісту і форм освітнього
процесу. Наступає такий етап розвитку наукового знання, коли безліч
інноваційних підходів в області педагогічної теорії і практики
вимагає закономірної інтеграції, філософського осмислення, пошуку
концептуальних підстав. У зв'язку з цим виникає потреба в перегляді деяких
звичних, традиційно сталих явищ, підходів, понять. До цього ряду без сумніву
відноситься проблема взаємодій на самих різних рівнях людського співтовариства, у тому числі і
взаємодій в освітньому просторі.
Предмет дослідження даної статті — взаємодія — відноситься саме до
напрямів, що відображають деякі найбільш загальні процеси освітньої сфери.
Педагогіка взаємодій – це інтерактивний напрям, що відповідає актуальним
запитам сучасної освітньої теорії і практики, зміст якого полягає в розробці
закономірностей, принципів, методів, інноваційних технологій організації
взаємодій, починаючи з міжособових контактів і закінчуючи загальними процесами
освітнього простору.
Спочатку підходи до взаємодії розроблялися переважно
у
сфері теорії навчання. Уже тоді в дидактиці встановлюється необхідний взаємозв'язок принципів
навчання (зв'язок теорії з практикою, принцип виховуючого навчання,
принцип поєднання індивідуального і колективістського підходів і так далі), і
методів навчання, застосування яких завжди засноване на їх об’єднанні: наочних із словесними,
репродуктивних з пошуковими і так далі
На початку 1990-х рр. Я.Турбовской доводить, що взаємодія науки і практики є «основою вдосконалення
учбово-виховного процесу». У той же
період починає активно розроблятися теорія педагогічної інтеграції,
можливості якої вивчаються як у сфері інтеграції педагогіки з іншими науками
(психологією, соціологією, історією,
економікою, екологією і так далі), так і в області внутрішньонаукової взаємодії, здійснюваної в рамках педагогічної
теорії і практики [4].
У теперішній час
«взаємодія» як самостійне поняття починає виділятися в педагогічних словниках. І
для підручників по педагогіці стає характерним звернення до педагогічних взаємодій. З урахуванням
двостороннього, субъект-субъектного характеру
відносин учасників освітнього процесу,
використовується саме «взаємодія», яка починає трактуватися як «сутнісна
характеристика педагогічного процесу», «базова категорія педагогіки».
Але порівняльний аналіз свідчить про те,
що розглядаються найчастіше окремі сторони педагогічної взаємодії без
дослідження цього процесу в цілісності. Саме через його об'ємність виявляється
важким розкрити іманентну суть, визначити основну функцію педагогічних взаємодій в
освітньому процесі.
Проте організація педагогічної взаємодії практично
не зв'язується
з необхідною і закономірною зміною дій і ролей і в теорії, і в практиці.
Так, з одного боку, дидактичні основи розкривають початкові етапи первинної
спільної і індивідуальної пізнавальної діяльності. З погляду педагогічної взаємодії
діяльність тих, хто навчається згідно традиційним методичним підходам,
закінчується етапом первинної экстеріорізації (результат «для себе»), тобто
отриманням відмітки за свої досягнення.
Світовий освітній простір є віддзеркаленням світових інтеграційних
процесів, що приводять [1; Ошибка! Источник ссылки не найден.;
2;]: до діалогу культур; до розвитку людських контактів
на всіх рівнях, до подальшого становлення планетарної системи інформації,
тобто комунікативної взаємодії людей, людських співтовариств, соціумів, до вдосконалення універсальних досуговых
форм людського спілкування, до цілеспрямованої роботи по інтеграції національних
освітніх систем
в світовий освітній простір.
Традиційні підходи до організації навчання реалізуються переважно в рамках рестриктивного і реструктивного видів взаємодій. Звідси
такий важливий сьогодні пошук педагогічних технологій, які б сприяли встановленню
конструктивних взаємодій, дозволяли суміщати одночасно соціопсихопедагогічні підходи до освіти, дозволяли зробити процес
навчання таким, що виховує, а процес виховання — навчальним.
Cьогодні необхідний пошук технологій перехідного
типу, до якої відноситься технологія зустрічних зусиль учителя і того, хто
навчається в освітньому процесі. Основні її положення — спрямованість суб'єктів
освітнього процесу до спільної діяльності, певна свобода вибору, відвертість,
реактивність, педагогічний резонанс, звернення результату одного
заняття в мотив для наступного уроку. В даній технології присутні і характеристики
класно-урочної системи: оргмомент, втілений в етапі «розминка», адекватна
традиційному підходу система контролю і оцінювання, організуюча роль учителя. Саме ці
характеристики дозволяють розглядати даний підхід як один з можливих шляхів
переходу від
класно-урочної системи до інтерактивної.
Зміна освітньої парадигми, новації в області організації учбового процесу, орієнтація на
субъект-субъектний характер педагогічних взаємодій диктують необхідність
відповідної перебудови сфери теоретичної і практичної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів.
Література:
1.
Джуринский. А.Н. История педагогики. М.:
ВЛАДОС, 1998. 432 с.
2.
Кларии М.В.
Инновационные модели обучения в зарубежных педагогических поисках. М.: Арена, 1994.
- 223 с.
3.
Кларин М.В. Личностная ориентация в
непрерывном образовании // Педагогика, 1996. № 2. С. 14-21.