Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Закіров В.Х., Харківська державна академія культури,

Системний підхід у безпеки життєдіяльності. Розвиток основних понять у системі „людина – життєве середовище”

Тема. Розвиток основних понять у системі „людина – життєве середовище” при викладанні дисципліни„Безпека життєдіяльності” .

Вступ. Як відомо у всіх ВНЗ України вивчення дисципліни „Безпека життєдіяльності” здійснюється згідно єдиної програми. Головним методологічним принципом БЖД при дослідженні та прогнозуванні небезпек є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз. Удосконалення якості викладання дисципліни неможливе без розвитку основних понять. Пропонується рішення проблем безпеки життєдіяльності розглядати на основі категорії ресурс. Як звісно це поняття широко використується у технічних системах. Для людини, як елементу системи, у повної мірі категорія ресурс не визначена.

Мета. Визначити можливість удосконалення якості викладання дисципліни „Безпека життєдіяльності”, на основі поняття ресурс всіх системоутворюючих елементів у тому числі людини.

Зміст роботи. У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені та вивявляються у процесі функціонування ергатичних систем. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взаємовідносинами, можливості системи у цілому та окремих її складових частин. І якщо нам потрібно пояснити будь-яке явище, то необхідно розкрити причини, що породжують або пошкоджують його.

Система (грец. — складене з частин, з'єднане) — сукупність елементів, що перебувають у взаємовідносинах, пов'язані між собою й утворюють визначену цілісність, єдність. Поняття «система» відіграє важливу роль у сучасній філософії, науці, техніці і практичній діяльності. Поняття системи органічно пов'язане з поняттям цілісності, елемента, підсистеми, зв'язку, відносин структури й ін. Для системи характерна не тільки наявність зв'язків і відносин між складовими елементами (визначена організованість), а й нерозривна єдність із середовищем, у відносинах з яким система виявляє свою цілісність, та спроможність використовувати свої ресурси: матеріальні, енергетичні, часові та ін. Будь-яка система може бути розглянута як елемент вищої системи, у той час як її елементи можуть розглядатися як системи нижчі. Ієрархічність, багаторівневість характеризує будову, морфологію системи і її поведінку, функціонування, правила використовування ресурсу. Для більшості систем характерна наявність у них процесів передавання інформації і керування. Загалом системи поділяються на матеріальні й абстрактні (ідеальні).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, але й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — приклад біологічної системи. Взагалі, будь-який предмет може розглядатися як системне утворення. Системи мають властивості, яких немає в елементах, що її складають. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю лежить в основі системного аналізу.

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку як цілісний набір чи комплекс. Мету або результат, якого досягає система, називають системотворчим елементом.

Безпека життєдіяльності вивчає систему «людина — життєве середовище». Систему, одним з елементів якої є людина, називають ергатичною. Прикладами ергатичних систем є системи «людина —природне середовище», «людина — машина», «людина— машина — навколишнє середовище» тощо. Основною ознакою наведених систем є поняття ресурс. Кожний системотворчий компонент як і система у цілому характеризується своїм ресурсом – сукупністю запасів, засобів, можливостей, джерел.

Проблеми безпеки життєдіяльності будемо розглядати як проблеми використання ресурсів ергатичних систем, системотворчими компонентами яких є:

людина;

природне середовище;

техніка та технічне середовище.

Процес взаємодії компонентів систем характеризується наступними властивостями: ресурсовмістом, ресурсовикористанням, ресурсоощадністю.

Ресурсовміст – сукупність системо-структурних властивостей, що характеризують склад та вміст зосереджених у продукції, роботах та послугах ресурсів певного виду за даного рівня розвитку суспільства. Поняття ресурссовміст природних та техногенних систем не викликає особливих питань і достатньо широко використається. Зміст цього поняття відносно життя людини потребує додаткового пояснення. У подальшому ресурс життя людини будемо визначати як життєвий ресурс. Складовими життєвого ресурсу є ресурсовміст, ресурсовикористання, ресурсоощадність людини. Ресурсовміст людини включає: фізичний ресурс (генетично визначена тривалість життя), психофізіологічний ресурс, інтелектуальний ресурс, інформаційний ресурс. Ресурсовміст окремих складових життєвого ресурсу суворо обмежений. Наприклад, потенційна тривалість життя обмежена законами генетики, реальна ситуація може її тільки скорочувати. Ця властивість присутня у всіх технічних та природних компонентах. На відміну від технічних та природних компонент ресурсовміст окремих складових життєвого ресурсу людини необмежений. Це відноситься до таких компонент, як інтелектуальний ресурс, інформаційний ресурс, тобто процесах, які обумовлені мислячої діяльністю. Таким чином, особистою ознакою життєвого ресурсу людини є те, що його компоненти мають необмежений ресурсовміст, на протязі життя постійно розвиваються.

Ресурсовикористання – природне, або цілеспрямоване використання (витрати) ресурсів різноманітних видів (матеріальних, енергетичних, інтелектуальних, трудових, інформаційних, фінансових, часових та ін. – первинних, вторинних, традиційних, нетрадиційних) на стадіях життєвого циклу об’єкту (виробу, продукції, процесу) та під час надання послуг на певному рівні розвитку суспільства. Витрати ресурсів поділяють на корисні (необхідні) витрати та витрати (утрати) різного роду.

Ресурсоощадність (збереження) – діяльність (організаційна, економічна, технічна, наукова, практична, інформаційна), методи, процеси, комплекс організаційно – технічних заходів, що супроводжують усі стадії життєвого циклу об’єктів і спрямовані на раціональне використання та ощадне витрачання ресурсів.

У своїй життєдіяльності людина, керуючись визначеною метою, взаємодіє з навколишнім середовищем і одержує конкретний результат. Щоб досягти максимального узгодження результатів з поставленою метою, вводяться зворотні зв'язки для коригування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі і небезпечні чинники, що діють на людину пошкоджує його життєвий ресурс. Тоді в систему вводиться захист людини. У наш час актуальним є не тільки захист ресурсів людини від виробництва і навколишнього природного середовища, а й захист ресурсів навколишнього природного середовища від людини і виробництва. На цю систему діють у певних умовах чинники надзвичайних ситуацій. Система мусить у цих умовах непохитно функціонувати і вирішувати завдання ресурсовикористання та ресурсоощадності системотворчих компонентів.

Функціонування системи «людина — життєве середовище» має гарантувати досягнення таких цілей:

—одержання потрібного людині результату діяльності, розумного ресурсовикористання, поповнення життєвого ресурсу;

—безпека людини захист її життєвого ресурсу;

—недопущення появи або зменшення до допустимих меж дії вражаючих, небезпечних і шкідливих чинників, щоб вони не призвели до втрати працездатності і погіршення здоров'я людини, максимальної ресурсоощадності;

—зменшення негативного впливу життєдіяльності людини на ресурси навколишнього середовища і залучення необхідних заходів для їх захисту.

Висновок. Систему безпеки доцільно розглядати в комплексі забезпечення оптимального використання ресурсів у системі „людина - життєве середовище” у їх взаємозв’язку, взаємообумовленості. Життя окремої людини формується на базі ресурсів природи, техносфери, суспільства. Наслідки будь-якої життєдіяльності людини стосовно довкілля можуть бути корисними і мати позитивний характер або шкідливими і мати негативний характер, проте найчастіше вони поєднують водночас обидва характери. Історичне призначення людини полягає не у пасивному використанні ресурсів оточення, а в розвитку своїх ресурсів та ресурсів всесвіту.

Cистемно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі «Л — ЖС» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів із вдосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей розвитку ресурсовмісту, оптимізації ресурсовикористання, ресурсоощадністі.