Фенюк Л.Д.

Чернівецький національний

університет ім. Ю.Федьковича

Різновиди заперечень у французькій мові

Існування заперечення цікаве тим, що людина як свідомий діяч, як суб’єкт мовленнєвої діяльності, будучи учасником мовленнєвої події, має змогу виразити свою власну думку, стверджувальну чи заперечну.

У межах даної роботи маємо за мету проаналізувати різні види заперечення у французькій мові, де виділяють: синтаксичні, морфологічні, лексичні та позамовні засоби вираження категорії заперечення. Синтаксичні заперечення можуть бути репрезентовані прислівниками “pas”, “point”, “ne”, які легко поєднуються між собою; часткою “ne”, що вживається як самостійно, так і в парі з прислівниками “jamais”, “guère”, “nullement” та неозначеними займенниками “aucun”, “personne”, “rien”, “nul”. До заперечних елементів належать і вислови “tout sauf”, “loin de”+ інфінітив. Особливості їх функціонування та вживання в мові залежать від їхнього попереднього значення та ролі, тобто від того коли та як саме заперечні елементи перейшли з латини в давньофранцузьку мову. Кожен з них має свою власну функцію і свої власні межі реалізації [1, с. 17-23]

Морфологічне або словотвірне заперечення представлене префіксами: a-,dé(s)-/dis-, in-/il-/im-/ir, mé-/més. Наприклад: allogique, décharger, didcontinuer, inaperçu, illégal, immortel, irrégulier, mécontent, mésallier.

Розрізняють заперечення абсолютні і часткові (що тісно пов'язано з двома сферами дії заперечення). Абсолютне заперечення може заперечувати повністю все речення або все висловлення і виражається зазвичай за допомогою “pas”, “point”+ “ne”: “Claire n'est pas rentrée”. Це речення відповідає логічному запереченню: “Il est faux que Claire soit rentrée”.

Часткове заперечення стосується лише якоїсь частини або одного елементу висловлення і виражається за допомогою заперечних підсилювачів, які вживаються разом з “ne”: “Personne n'est venu.” “Il n'a rien compris.” “Ce n'est pas les glaces à vanille qu'elle aime.” [там само]

Зауважимо, якщо речення насичене обставинами або додатками, то заперечення скоріше стосуватиметься їх, а не змісту висловлення загалом: “Je ne le lui demande pas pour avoir du profit.” В даному випадку заперечення стосується “pour avoir du profit”. Стверджується, що при частковому запереченні констатується наявність певної події, а запереченню підлягає тільки правильність її опису.

Граматики виділяють почасти лімітуюче або обмежуюче заперечення як окремий вид, посилаючись на історичні витоки виразу “ne...que”, який . перейшов у французьку мову з латинської (“non...quam”) і означав “нічого крім”. Наприклад: «Mais cette apparente sénérité ne résiste bientôt qu’au prix d’une indifférence trop affectée, puis d’une hypocrisie niaise.» [4, с.34]. “Ne...que” може вважатися еквівалентом “si ce n'est, sauf”. Однак “ne...que” не можна інтерпретувати як “чисте” заперечення, оскільки воно, не втрачаючи свого змісту, лише обмежує, а не заперечує. Наприклад: “Force et Justice n'était qu'un instrument bien accordé entre les mains des Muses”. Факт вживання “ne...que” разом з “pas” в одному реченні уможливлює підтвердження того, що воно не може вважатися повноцінним запереченням: “On marchait de concert et d'un bon pas, dehors il faisait froid, on se réjouissait déjà d'échapper au vent glacial, on ne se parlait plus qu'à intervalles, entre deux nuages d'haleine et deux frissons, mains dans les poches” [4, с.181-183].

Увагу дослідників привертає суміжне заперечення або заперечення заперечення, яке трактується як окремий вид заперечення. Суть такого заперечення полягає в його позитивності, в ствердженні вже існуючого факту чи явища в іншому світлі, в більш розвинутій формі. Заперечення начебто розгортає по-новому заперечний зміст висловлювання, піднімаючи саме висловлювання до нового рівня, який є позитивним, а відтак є самостійною сутністю і є сутністю вищого рівня [2, с.296]. З огляду на це, речення ”Je ne dis pas non”, можна трактувати як стверджувальне “j'accepte”. У сучасній французькій мові з “pas” вживаються займенники “personne” або “rien” чи частка “ni”. Вираз “ce n'est pas rien”, в такому випадку, має позитивне значення (“C'est quelque chose”). Проте, при уточненні висловлення необхідно вжити обидві форми часткового заперечення: “Elle ne voit jamais rien”. “Elle ne reviendra plus jamais”.

Аналогічно реалізується і частка “ni”: “Le corps ne fût détérioré ni par les marques de la misère ou de la servitude, ni par l'enflure d'une richesse grossièrе” [3, с.420-421].

Для підсилення заперечної функції використовуються специфічні конструкції, які замінюють “personne” та “rien” і є їхніми варіантами, але вжитими в переносному значенні [1, с.18].

У деяких лінгвістів знаходимо тлумачення нейтрального й контрастного заперечення. Нейтральне (сентенційне), оперуючи змістом цілого речення, заперечує певну подію. Отже дія, виражена предикатом, не відбулася. Зміст такого заперечного речення перефразовують за допомогою його безособового варіанта [2, с.160]. Наприклад, речення «Il n’est pas arrivé à la leçon» може звучним так: «Il n’y a pas eu son arrivée à la leçon».

З викладеного вище виходить, що серед лінгвістів немає належної чіткості в окресленні мовних засобів вираження заперечення у французькій мові й точного розуміння диференціації його різновидів.

Підсумуємо: заперечення може взаємодіяти з різними компонентами значення речення; нейтральне і контрастне (за традиційною термінологією – загальне та часткове) заперечення – одиниці, що оперують змістом речення. При нейтральному запереченні дія в реченні не відбулася. При контрастному запереченні, крім заперечення пропозиції, відкривається багато можливих варіантів для варіації значення, яке зазнало протиставлення. Актуальним було б комплексне дослідження основних особливостей функціонування французького заперечення, методів їх опису та їх стилістичне значення.

1. Мокра О.М. Заперечення у сучасній французькій мові: структурно-семантичні та функціональні параметри. Дис. канд. філол. наук. – Львів: ЛНУ, 2006. - 190с .

2. Паславська А.Й. Заперечення як мовна універсалія. - Львів: ЛНУ, 2005. –

290 с.

3. Serban N., Djonat N. Grammaire française supérieure illustrée par de nombreux exemples. - Jassy: Collection Lutetia, 1934. – 628 p.

4. Delerm Philippe. La sieste assassinée. - P.: Gallimard, 2001. – 110 p.