Скалацька О.В.

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

ГЛОБАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР РЕЛІГІЙНОГО КОНФЛІКТУ

Згідно звітів Центра оборонної інформації США, який займається дослідженнями в області безпеки, у 2007 році у світі налічувалося 15 збройних конфліктів (до них були віднесені ті зіткнення, в яких кількість жертв перевищувала тисячу чоловік) і 21 «гаряча точка». У більшості цих конфліктів простежується релігійний мотив: між сунітами і шиїтами (Ірак); між індуїстами і мусульманами, сикхами і мусульмани (Індія); між християнами та мусульманами (Індонезія, Філіппіни, Нігерія, Судан, Уганда). Боротьба з тероризмом також має релігійну мотивацію: Уряд США проти «Аль-Каіди», Росія проти чеченських сепаратистів, уряд Афганістану проти «Талібан», Ізраїль проти палестинських терористичних угрупувань.

Ці дані свідчать про актуальність дослідження глобального релігійного конфлікту. При цьому, важливо відрізняти глобалізаційні проблеми від глобального характеру релігії. Перший процес може привести до змін в релігійних традиціях відповідно до суспільних трансформацій, другий – навпроти, зароджується в релігії й впливає на соціальні процеси. Нові релігії (НР) другої половини ХХ століття являють приклад поєднання цих двох процесів.

У контексті релігійного конфлікту діяльність НР має двосторонній характер. З одного боку, НР своїм розповсюдженням сприяють певним глобальним процесам. З іншого боку, їх сприйняття в різних суспільних системах так само носить глобальний характер. Генетично ці релігії пов’язані не тільки з якою-небудь традицією (християнською, буддистською, індуїстською, язичеською, та іншими), як це було раніше, але й з’являються синкретичні (еклектичні) рухи, що поєднують кілька традицій (Церква Уніфікації, Всесвітня віра Бахаи, Велике Біле Братство та інші), утворюються групи, що безпосередньо відповідають деяким конкретним глобальним процесам (раеліти, кібер-релігії).

До того ж, такі глобальні процеси другої половини ХХ століття як плюралізм і демократія розширили можливості розповсюдження і НР. Ці релігії в новій країні у процесі своєї адаптації зіштовхувалися з соціальними протистояннями, що створює підставу для конфлікту. По-перше, з культурним неприйняттям, що виникнуло на ґрунті дійсних різниць. НР, розповсюджуючись у різних країнах, несуть культуру та цінності країни свого походження. Це стосується більшості існуючих НР і пов’язане з таким конвенгертним процесом як консюмеризм. Так неопротестантські напрямки, які в українському релігієзнавстві по генетичній класифікації відносять до неохристияських та харизматичних течій, супроводжують поширенню американської культури і деяких, пов’язаних з нею демократичних цінностей.

Поширення «міфів» про НР (харизматичність, авторитарність лідера, застосування до послідовників технік зомбування, «промивання мозків») має глобальний і тривалий характер. Стереотип про них, як про «тоталітарні і деструктивні секти, небезпечні для суспільства», не є новим, його виникнення ми можемо віднести до часів розповсюдження християнства у Римській імперії. Стереотип цей не перетерпів змін, тільки виникли «міфи», що відповідають «небезпечним характеристикам» сучасного суспільства – навмисна кримінальна діяльність, загроза державності, руйнування сімейних зв’язків.

У даному контексті важливо простежити, як засоби масової інформації (ЗМІ) висвітлюють прояви насильства в релігії і формують про них стереотипи. Наприклад, незважаючи на те, що в збройних конфліктах, які відбуваються між представниками здавна існуючих релігій, щорічно гине велика кількість людей, ЗМІ переважно бачать небезпеку у діяльності НР. Ці ЗМІ, у своїй масі, не роблять збройні зіткнення характеристикою християнства або ісламу (в останньому випадку, коли подібні характеристики виникають, формується образ мусульманського тероризму). І напроти, випадки масових самогубств, які відбулися в НР ХХ століття (Народний храм, Галузь Давида, Небесні врата, Храм сонця, Рух за відродження десяти заповідей Бога), дозволили ЗМІ, демонізуя їх, наділити характеристиками насильства і вбивств практично всі НР.

Суспільство висловило свій протест і невдоволення діяльністю НР за допомогою створення антикультових рухів, які утворюються колишніми членами НР, батьками, чиї діти стали послідовниками НР, представниками здавна існуючих релігій. Головні їх звинувачення полягають в обґрунтуванні небезпеки діяльності НР, яку необхідно заборонити законом.

Випадки масових самогубств та демонізація НР ЗМІ, антикультовими рухами, здавна існуючими релігіями, зміни в способі життя неофітів НР, понукають уряди деяких європейських країн до врегулювання їх діяльності правовими нормами. В 1999 році Парламентська асамблея Ради Європи стверджує рекомендацію «Протиправні дії сект», у якій визначає «секту» як організацію, діяльність якої небезпечна для людини й суспільства, та формулює ряд ознак, згідно яких можна охарактеризувати деякі організації як «секту» й виявити у такій спосіб правомірність її дій. Уряди таких країн як Франція, Бельгія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Польща прийняли закони, що визначають деякі НР як «секта».

Розповсюдження НР у другій половині ХХ століття стало глобальним явищем, й тому що стало однією з реакцій релігії на соціальні трансформації. Деякі НР запропонували вчення, що відповідає змінам, які відбуваються у соціумі, шляхом їх сакралізації. Конфлікт між НР та іншими суспільними інститутами являється глобальним, бо ці релігії у процесі свого розповсюдження у світі та адаптації в окремих регіонах, несуть культуру та цінності країни свого походження, а також пропонують нову модель сприйняття соціуму. Відповідь суспільства на розповсюдження цих нових релігійних утворень також носить глобальний характер, так як практично повсюдно виникли механізми захисту існуючого соціального ладу, чи то за допомогою антикультових рухів, чи то законодавчих норм.