Кошелєв В.І., Карпяк О.М.

Дніпродзержинський державний технічний університет

Особистість і політична система – механізми політико-адаптивної взаємодії

Демократичне суспільство з його політичною системою, на відміну від інших системних організацій, зацікавлене в ефективному адап­туванні особистості. Його зусилля служать основній меті — досягти гармоні­чного розвитку відносин. Політико-адаптивні дії особистості не носять одно­бічного характеру, тому що політична система значною мірою адаптується до особистості, до тієї чи іншої групи, організації.

Необхідність взаємної адаптації інтересів особистості, суспільства й інтересів політичної системи є життєво необхідним фактором адаптування політичної системи як процесу оптимізації інтересів і потреб як самої систе­ми, так і інтересів особистості та суспільства з метою досягнення суспільно-політичної консенсусу. [1, с. 220].

У сучасній Україні існує, перехідна модель політичної системи, яку можна характеризувати як перебудовчу між тоталітарними й демократичної політичними системами. Процес адаптування особистості до політичних явищ в першу чергу, обумовлено недостатньою стійкістю самої системи, без­ліччю політичних декларацій стосовно демократичних змін, та й самі особистість і суспільство представлені системою різнопланових соціально-політичних інтересів і цінностей, що орієнтують на вибір тієї чи іншої полі­тичної системи (тоталітарної, перехідної, посттоталітарної). При цьому полі­тичною системою активно використовується весь наявний у її арсеналі ком­плекс засобів, методів: це перш за все економічні, соціально-політичні, орга­нізаційні, правові, психологічні та ідеологічні чинники. Засоби, методи й чинники перебувають у постійній зміні й готові активно та ефективно реагу­вати на зміни політико-соціального середовища, у першу чергу, на змінені, або на мінливі запити особистості в політиці. Політична система створює сприятливі умови як для політико-адаптивної життєдіяльності особистості, так і особисто для себе. Функціонування політичної системи в таких умовах є гарантом політичної стабільності в суспільстві, достатньою підставою в за­безпеченні політичних та інших свобод громадян.

Демократична політична система будує свої відносини з особистістю й суспільством на принципах добровільності, партнерства та законності. Ви­магає від особистості глибокого усвідомлення суб'єктивних і об'єктивних фа­кторів у політиці, досягає, тим самим більшої динамічності в розвитку. Така система зацікавлена в постійному відновленні й удосконалюванні механізмів регулювання політичних відносин з метою успішного вирішення назрілих протиріч та уникнення соціально небезпечних для суспільства конфліктів. Крім того, в демократичній політичній системі ефективно використовуються досягнення науково-технічного прогресу для закріплення свого економічного та соціально-політичного ладу, для цього їй необхідно мати добре налаго­джений механізм постійної трансформації й наслідування в розвитку полі­тичних і правових норм з метою підтримки політичного балансу в межах демократичної політичної системи держави. За допомогою вищезазначеного механізму досягається рівновага у відносинах політичної системи з різними її підсистемами — між державними гілками влади (законодавчої, виконавчої, судової), між різними партійними структурами, групами, задіяними в політику й, нарешті, між особистостями. Політична система змушена підтримувати й розвивати певні стандарти, політичні сподівання й очікування, які пов'язані з перебуванням при владі партії, тих або інших політичних лідерів, а також з успішним функціонуванням інших політичних інститутів. При цьому, полі­тична система, її інститути й особистість повинні нести взаємну відповідаль­ність. Наслідком відмови від принципу відповідальності стає політичний конформізм, що суперечить у цілому демократії й придушує ак­тивно-творче начало в особистості (в окремих випадках конформістське по­водження може відігравати позитивну роль — виступати захисним механіз­мом особистостей у відношенні до складних нововведень у політику).

Політична відповідальність визначається, в першу чергу, активною ді­яльністю суб'єктів політики — особистості, держави, політичної системи. Особистісний аспект активності в політиці характеризується високим рівнем свідомості, ініціативністю, цілеспрямованістю. У рамках взаємного відпові­дального відношення особистості з політичною системою, державою, її адап­тивні можливості здобувають іншу якісну особливість. Це вказує на те, що особистість у політиці, адаптуючись до правових й інших норм, починає бу­дувати власні відносини за принципом індивідуальної й колективної зацікав­леності; де, як не в умовах відповідальності формуються її політичні й гро­мадянські якості. Індивідуальний тип відповідальності, що перетворить полі­тичну реальність на особистісному рівні, вже не є суто особистісним — всі дії й вчинки несуть на собі відбиток соціально-політичних ви­мог. Якщо відповідальність перед собою й перед політичною системою, дер­жавою, як і відповідальність держави перед особистістю, рівною мірою будуть доповнювати й взаємообумовлювати один одного, тоді й державний тип відповідальності буде мати груповий та індивідуальний характер. Таким чином, адаптація особистості до політичних явищ і принципів визначатиметься як самою осо­бистістю, так і політичною системою, державою. Безперечно й те, що в сис­темі взаємних адаптивних процесів особливе місце повинне займати особистісне адаптування, як досить вільне, активно-творче, з високим ступенем від­повідальності й моральності.

 

Література:

1.            Дубінін В.В. Пошуки механізму взаємодії адаптації інтересів народу й інтересів політичної системи // Наука. Релігія. Суспільство. — 2003. —   № 3. — С. 219—226.