Право / 7. Экологическое, земельное и аграрное право

Микитин І.М.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

Система прав на землю громадян України

У зв'язку з проведенням земельної реформи в Україні, у тому числі приватизації земель, існує необхідність забезпечення ефективного використання земельного фонду. Чинне земельне законодавство не завжди забезпечує належне правове регулювання земельних відносин, що розвиваються. Ситуація ускладнюється відсутністю належного теоретичного обґрунтування системи прав на землю: маємо як відсутність комплексних теоретичних напрацювань сучасної української правової науки в даній сфері, так і відсутність таких досліджень в історичному аспекті.

Відтак, можна констатувати відсутність ефективних важелів правового впливу на відповідні суспільні відносини. Прогалини у законодавчому регулюванні у поєднанні з відсутністю теоретичного підґрунтя спричиняють кумулятивний ефект, що також зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження земельних прав.

Основним нормативно правовим актом який регулює права на землю громадян України є Конституція України , яка містить кілька груп норм земельно-правового характеру. В ній закріплюється природне право власності Українського народу на свою землю як основу національного суверенітету територіальної цілісності і незалежності. Важливим нормативно правовим актом, який закріплює права громадян України на землю є Земельний Кодекс України. У ньому, перш за все, відображені і деталізовані форми власності на землю, які не були чітко встановлені в Конституції України.

Сучасні нормативно правові акти, наукові праці та література не дають чіткого визначення поняття прав на землю громадян України, їх класифікації. Опрацювавши дані матеріали, ми прийшли до висновку, що суб’єктивне право на землю – це закріплені у земельно-правових нормах вид і міра можливої поведінки, що визначають межі правомочності особи щодо земельної ділянки.

Особливістю прав на землю в Україні є встановлені обмеження щодо певних категорій земель (землі сільськогосподарського, оздоровчого, рекреаційного призначення та ін.) та окремих суб’єктів (іноземців та осіб без громадянства).

До суб’єктивних прав на землю громадян України ми віднесли: - право власності (приватної) на землю; - право користування землею; - обмежені речові права, які поділяються на земельний сервітут, емфітевзис та суперфіцій.

Право власності на землю в суб'єктивному сенсі є сукупністю повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню земельними ділянками і їх використанню власниками на свій розсуд для задоволення своїх матеріальних потреб і реалізації інших інтересів.

Право користування земельною ділянкою, як суб’єктивне право—це встановлена об’єктивним правом можливість фізичних і юридичних осіб здійснювати реалізацію юридичної правосуб’єктності стосовно користування відособленою земельною ділянкою.

Право постійного користування земельною ділянкою — це різновид права користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, коли суб’єкти використовують надані їм земельні ділянки без заздалегідь визначених термінів. Громадяни України на сьогодні не можуть набувати право постійного користування на земельні ділянки, проте можуть реалізовувати повноваження постійних землекористувачів, якщо набули їх до набрання чинності Земельним кодексом України.

Право оренди земельної ділянки — засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.

Земельний сервітут — це право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Суперфіцій можна визначити як право користування земельною ділянкою, яка належить іншій особі-власнику, для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших будівель і споруд, що виникає на підставі договору або в порядку спадкування, яке може бути відчужене землекористувачем або передаватись у порядку спадкування і встановлюється на визначений або невизначений строк.

Земельна та аграрна реформи в Україні проводяться в межах загальної економічної реформи, кінцевим результатом їх є створення ринкових відносин в нашій державі. Відповідно до земельної реформи в Україні було здійснено перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну власність та створення умов для ефективного використання земельних ресурсів. Підводячи підсумки земельної та аграрної реформ в Україні, можна стверджувати, що в результаті їх проведення держава перестала бути монопольним власником землі. Громадяни України після довгих років безправ’я на землю, отримали широке коло земельних прав.