Психологія і соціологія /3.Сучасні тенденції у методології психологічних досліджень

Пасніченко В.В.

Чернівецький національний університет, Україна

Тріангуляції в психології: місце і математичне забезпечення

Сучасна психологічна наука знаходиться в пошуку методологічних алгоритмів, які б дозволили окреслити шляхи і засоби рішення проблем, що визначають перспективи розвитку. Досить часто можна спостерігати, як при цьому дослідники звертаються до понять, методів і моделей інших наук.

У даному дослідженні на підставі огляду застосування концепту «тріангуляція» в психології робиться спроба визначити місце математичних методів у тріангуляційних дослідженнях.

Тріангуляція (від лат. triangulum – трикутник) – це метод створення мережі опорних геодезичних пунктів через визначення положення їх вершин, і сама мережа, створена цим методом, складається з побудови трикутників, які примикають один до одного. Метод дозволяє діставши з безпосередніх вимірів одну сторону трикутника (так звану базисну сторону) від неї шляхом обчислень перейти до інших сторін трикутника.

Огляд застосування терміна «тріангуляція» до методології психологічного дослідження зроблений В.Янчуком [8]. У сучасній психології під тріангуляцією розуміється «використання даних з різних джерел, різними методами збору даних і різних дослідників, по можливості всіма тріангуляційними техніками» [8, с.17].

В.Янчук обґрунтовує конструктивність упровадження методологічної тріангуляції та пропонує «модифікацію інтегративної еклектики шляхом тріангуляції» [9]. Методологічна тріангуляція – комбінування якісних і кількісних методів, що приводить до з’єднання переваг обох методологій, і як наслідок – одержанню більш надійних даних. Методологічна тріангуляція може бути одночасною або послідовною. Найбільш відомою є «спільна тріангуляція, що передбачає одночасне використання кількісних і якісних методів» [8, с.18].

У практичній психології концепт «Тріангуляція» використовується в сімейній психотерапії [1; 2; 4; 6; 7], коли постулюється наявність членів родини (елементів), що у своїх відносинах утворюють трійки.

У психотерапії розвиток теорії тріангуляції (концепції відносин «трьох особистостей») пов’язують з дослідженням ролі батька як «третього об’єкта», про якого у дитини вже досить рано складається особливе внутрішнє уявлення, необхідне для формування структури особистості. У роботах Є.Фрідріх можна знайти механізми функціонування однієї тріангуляційної структури, що складається з трьох об’єктів (батько-мати-дитина) [7].

У сімейній терапії часто виходять з ідеї тріангуляції, тобто залучення в діадичні відносини третього члена родини в момент, коли наростання тривоги свідчить про можливості прояву і/або усвідомлення конфлікту в діаді [1].

Г.Фігдор указує на велике значення у випадках розлучень розмов терапевта з матір’ю про те, що подальші відносини дитини з батьком не обтяжують, а, навпаки, полегшують її власні з ним відносини. У психоаналізі в цих випадках говорять про «тріангулювання» [6]. Тріангулювання виступає в ролі моделі передачі паттернів взаємин у наступні покоління і, одночасно, служить місцем роботи психотерапевта [2, с. 614]. Діагностичною методикою, що використовує принцип тріангуляції, є малюнкова техніка «Три дерева» [4].

Як бачимо, про тріангуляцію говорять на рівні методології, розглядаючи її як принцип отримання нових знань, і використовують у практиці консультування для аналізу стосунків в середині «трикутника». У той же час існують одиничні спроби використання даного методу в емпіричних дослідженнях [5], для яких закономірно виникає питання, які методи статистичного аналізу відповідають методології тріангуляції?

З зазначеного вище випливає, що застосування методів математики в тріангуляційному досліджені психічних феноменів дозволило б:

1) будувати пов’язані між собою підсистеми – розбивати «поверхню» досліджуваного явища на трикутники тріангуляційної системи;

2) отримувати числові зв’язки, коефіцієнти між елементами окремої підсистеми, що дає можливість на практиці прогнозувати потрібні параметри без проведення тестування за всіма методиками.

Для реалізації другого завдання можна використовувати регресійний та дискримінантний методи математичного аналізу [3].

Регресійний аналіз застосовується тоді, коли відношення між змінними можуть бути виражені кількісно у вигляді деякої комбінації, яка дозволяє прогнозувати значення залежної характеристики, виходячи із значення незалежної характеристики. До того ж методи регресійного аналізу забезпечують встановлення виду зв’язку у вигляді рівняння, що описує залежність між середнім значенням однієї ознаки (залежної) та значеннями певної сукупності ознак (незалежних, вплив яких на залежну ознаку оцінюють).

Залежність у вигляді рівняння регресії дає змогу спрогнозувати значення залежної ознаки за різних змін значень незалежних ознак. Наприклад, прогноз ефективності діяльності психотерапевта та психодіагноста на підставі наявності результатів тестування за 16 PF [3, с. 241].

Дискримінантний аналіз дозволяє оперувати номінальними залежними змінними для визначення, які змінні розрізняють (дискримінують), дають найкращий прогноз по двох або більшої кількості сукупностей (груп).

Основна ідея дискримінантного аналізу – визначити, чи відрізняються сукупності по середньому показнику якої-небудь змінної, і потім прогнозувати для нових членів їхню належність до тієї або іншої групи. При застосуванні даного методу із великої кількості змінних можна визначити ті з них, що найкраще поділяють сукупність між собою (створюють трикутники в загальному тріангуляційному просторі). Іншими словами, можлива побудова «моделі», що дозволяє прогнозувати, до якої сукупності буде належати той або інший параметр. Безперечно, що деякі моделі будуть створювати «трійки», а деякі будуть мати більше зв’язків. Отримання найкращої моделі не є складним і реалізоване в комп’ютерних програмах (Statistica, SPSS).

Регресійний та дискримінантний методи математичного аналізу за своєю природою відповідають сутності тріангуляційного підходу щодо досліджень психічних феноменів. В той же час, ще попереду робота по створенню алгоритмів, які б допомагали досліднику обирати статистичні методи доведення гіпотез, виходячи з маркерів (ознак) психічного, які вивчаються, психологічних методик, які використовуються.

Література:

1. Арутюнян М.Ю. «Маленький Ганс» как случай семейной терапии // Журнал практической психологи и психоанализа, – № 1-2, – 2001. // http://psyjournal.ru/j3p/20011208/

2. Малкина-Пых И.Г. Психосоматика: Справочник практического психолога. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 992 с.

3. Наследов А.Д. Математические методы психологического исследования. Анализ и интерпретация данных. – СПб.: Речь, 2004. – 392 с.

4. Обухов Я.Л. Диагностика внутрисемейных отношений при помощи проективной методики «три дерева». // Практична психологія та соціальна работа, – 1998, № 8, – с. 17-21.

5. Сімак А.А. Експлікація копінгових маркерів в розрізі проекту методологічної тріангуляції // Вісник Прикарпатського університету. Спеціальний випуск: за матеріалами другого всеукраїнського семінару, 19-21 жовтня 2007 р. – С.102-106.

6. Фигдор Г. Между иллюзией «развода» и ответственностью за вину // Психологический журнал. – 1998. – Т.19, № 5. – С.88-96.

7. Фридрих Е. Триангуляция // Психоаналитический вестник. – 1998, № 6, С.14-19.

8. Янчук В.А. Интегративно-эклектический подход к анализу психологической феноменологии. Словарь-справочник. – Мн., 2001. – 48 с.

9. Янчук В.А. Методология, теория и метод в социальной психологии и персонологии: интегративно-эклектический подход. – Мн.: Бестпринт, 2000. – 416 с.