Фізична культура та спорт / 3.Спортивна медицина та реабілітація.

Печко Олександр Миколайович,

викладач кафедри фізичного виховання

Чернігівського державного інституту економіки і управління

Вплив засобів фізичної реабілітації на психологічну стійкість хворих із травматичною хворобою шийного відділу спинного мозку

Травматичні ушкодження спинного мозку являють собою одну із найсерйозніших медико-соціальних проблем у силу стійкості й глибини як порушень рухової сфери, так і змін соціального статусу хворого. Актуальність проблеми визначається частотою травм, що становлять від 26 до 145 випадків на 1 млн. населення, збільшенням числа інвалідів: щорічно на 5-6 тис. чоловік, найбільш працездатним (45 років) середнім віком потерпілих.

Реабілітація хворих з наслідками травматичної хвороби спинного мозку залишається недостатньо ефективної, про що свідчить становлення І і ІІ групи інвалідності у 80% хворих. Складність проблеми реабілітації полягає в тому, що вона стосується фахівців різних профілів: нейрохірургів, травматологів, невропатологів, фахівців лікувальної фізкультури та ін.

Спостереження ряду авторів свідчать про тісний взаємозв'язок соматичного та психічного компонентів особистості при травматичній хворобі спинного мозку.

З метою вивчення стану нервово-психічної сфери хворих із травматичною хворобою спинного мозку в пізньому періоді й визначення шляхів підвищення ефективності реабілітації нами обстежені 42 хворих з наслідками травм шийного відділу спинного мозку на різних етапах фізичної реабілітації в умовах спеціалізованого відділення відбудовного лікування спинальної травми. У клінічній картині в більшості хворих (88,1%) переважали тетрапарези. А ураження верхніх кінцівок характеризувалося різним ступенем зміщених парапарезів з порушенням функції хвата й утримання предметів; у нижніх кінцівках діагностувалися спастичні парапарези й параплегії з порушенням функції опори й пересування. В 11,9% хворих внаслідок травми шийного відділу спинного мозку були менш вираженими й характеризувалися геміпарезами з помірним порушенням рухових функцій на одній стороні тіла.

Більшість хворих при надходженні пересувалися в колясках, мали потребу в постійному сторонньому догляді і не мали навичок самообслуговування. Аналіз виявлених нервово-психічних порушень показав, що серед факторів, що визначають стан нервово-психічної сфери, провідну роль грає травматичний, пов'язаний з ушкодженням шийного відділу спинного мозку, значною мірою вищого рівня, що бере участь у регуляції психічних функцій. Слід зазначити, що травми шийного відділу спинного мозку не виключають наявності черепно-мозкової травми й розвитку шокового стану, що також сприяє порушенню психіки у віддаленому періоді. Це проявляється у вигляді розладів просторової орієнтації, порушень схеми тіла, зорових, слухових і мовних розладів, зниження уваги й пам'яті, загальної виснажливості психічних процесів.

Іншим фактором, що визначає ступінь психічних розладів, є тяжкість наслідків травми шийного відділу спинного мозку у вигляді виражених рухових і чутливих розладів, порушень функції тазових органів, порушень із боку дихальної й серцевосудинної системи й обміну речовин.

Третім значимим фактором формування психічних розладів у хворих у пізньому періоді травматичної хвороби спинного мозку є соціальний. Обмеження пересування, залежність хворого із травмою шийного відділу хребта від стороннього догляду в повсякденному житті, соціальна дезадаптація - все це визначає подавлений стан психіки, збільшує функціональні й соматичні розлади. Необхідно підкреслити, що соціальний фактор, будучи комплексним, містить у собі як чисто соціальні, так і особистісні компоненти. До соціальних компонентів відносяться такі як установлення інвалідності, неможливість виконання роботи, зниження рівня матеріального забезпечення, ізоляція, звуження кола спілкування й обмеження видів занять. До особистісних - взаємини в родині, труднощі сексуального життя, проблеми народження та виховання дітей, залежність від стороннього догляду і т.п.

Як відомо, процес реабілітації є комплексним і всі його види органічно зв'язані між собою й доповнюють один одного. Особливо тісно взаємодіють психічний і фізичний види реабілітаційних впливів. Дійсно, засоби фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, ряд фізичних факторів), відновлюючи рухову здатність пацієнта, здатні поліпшити і його психічний стан. Підвищення можливостей самообслуговування – знизити психічну напруженість хворого й підвищити його соціальний статус.

Використовуючи психотерапевтичні методи, ми в змозі підвищити мотивацію хворого до виконання фізичних вправ, переконати його в можливості компенсувати за допомогою ЛФК і масажу втрачені рухові функції і тим самим домогтися його свідомого відношення до занять ЛФК. Повноцінний комплекс реабілітаційних заходів може здійснюватися лише при активному включенні хворого в реабілітаційний процес. І щодо цього два розглянутих види реабілітації цілеспрямовані саме на активну участь хворого в процесі реабілітації.

Найбільш діючими психотерапевтичними методами є психотерапія, що повинна пронизувати всі ланки лікувальної допомоги хворому, аутогенні тренування, психогімнастика, ігрова терапія, сімейна психотерапія. Одне з важливих завдань ЛФК при роботі із хворим з ураженням шийного відділу - це знизити або зняти спастичність кістякової мускулатури, і в методиці із цією метою використовуються вправи на розслаблення м'язів. У цьому випадку спеціалістами ЛФК викоритовуються аутогенні тренування, що будуються відповідно до етапів лікувальної фізкультури. І період - основний, його завданням є навчання хворих активному розслабленню м'язів. ІІ період - використання ідеомоторних рухів в аутогенному тренуванні з метою локалізованого впливу на ізольовані групи м'язів на тлі їхнього загального розслаблення. ІІІ період - використання ідеомоторних рухів з метою активізації хворих і оволодіння навичками правильної ходьби й самообслуговування.

Ще більш тісна взаємодія цих двох видів реабілітації відбувається на заняттях по психогімнастиці. Кожне заняття включає ряд вправ і спеціальних завдань: 1) психогімнастика (розминка, дихальні вправи, м'язова релаксація, ритмічні вправи); 2) вправи, спрямовані на тренування емоційної сфери; 3) вибір сюжетів, ролей для пантоміми, розігрування сцен.

Лікувальна фізкультура - також психологічний фактор, що стимулює загальний тонус нервової системи хворого, і це має важливе значення для оптимізації відбудовного лікування, що вимагає мобілізації вольових і фізичних зусиль хворого, а також його впевненості в успіху. Це комплекс органічно взаємозалежних впливів, що стимулюють цілісність сторони особистості хворого, що активізують діяльність різних сторін організму, що підвищують компенсаторні функції й сприяють адаптації хворого в умовах соціального середовища.

Таким чином, взаємодія фізичної й психічної реабілітації двох найбільш важливих факторів для процесу реабілітації хворих з ураженням спинного мозку - сприяє взаємному збагаченню один одного й підвищує ефективність їхнього застосування.