Дни науки – 2007, 15

Одинцов М.М.

Черкаський державний технологічний університет

Критерії стійкості продовольчого комплексу

З позицій системного аналізу продовольчий комплекс слід розглядати з декількох позицій. По-перше, як організаційну структуру із взаємодіючими елементами: товаровиробниками, покупцями, інфраструктурою і державою в особі центральних і регіональних органів влади і управління. По-друге, як регульовану економічну систему, від стійкості виробництва продовольчої продукції, керованості економічними і організаційними процесами якої, в кінцевому підсумку досягається головна мета – забезпечення населення продуктами харчування вітчизняного виробництва в достатній кількості, асортименті і якості.

Для безперебійного забезпечення населення країни продовольством важливе значення має керованість процесами, що відбуваються в продовольчому комплексі. Організаційна структура повинна відповідати системі управління, постільки без цього не можливий контроль за протіканням процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання продуктів харчування.

Розглядаючи продовольчий комплекс з таких позицій, його можна уявляти як систему, що складається з трьох взаємопов’язаних складових: процесів виробництва продовольчої продукції, продовольчого ринку і економічного механізму

( рис. 1 ).

Входом системи даної моделі є грошові потоки попиту населення на продовольчі товари, які можна об’єднати в товарні групи. Виходом служить сукупна пропозиція сільськогосподарських підприємств, підприємств харчової промисловості, а також особистих підсобних господарств населення у вигляді безпосередньо сільськогосподарської продукції і товарної продукції харчової промисловості.

Продовольчий ринок

Економічний механізм

Рис. Узагальнена модель продовольчого комплексу як регульованої

економічної системи

В даній моделі можливе функціонування двох механізмів економічної системи, які відрізняються один від одного по принципах побудови і впливу на суб’єктів ринку. У відповідності з першим продовольчий комплекс функціонує по принципу роботи системи з від’ємним поворотним зв’язком, заснованим на дії механізмів ринкової саморегуляції, “вмонтованих” в сферу виробництва і ринку. Їх дія на становище господарюючих суб’єктів здійснюється з допомогою суто ринкових, діючих автоматично, важелів: зміни попиту, пропозиції, цін на продукти харчування, рівня конкуренції, як між товаровиробниками , так і між продавцями[1]. Роль держави в такій ситуації зводиться тільки до встановлення самих загальних норм і правил відносин між учасниками економічних процесів виробництва і обігу продовольчої продукції. Як господарюючий суб’єкт вона присутня на ринку продовольства на рівних правах з іншими. Відхилення між попитом і пропозицією може мати як позитивне так і негативне значення [2 ].

В країнах із стабільною економікою величина відхилень від стану рівноваги відносно незначна і ця неузгодженість приводиться у відповідність автоматично, без застосування керівного впливу, за рахунок зміни в необхідному напрямку обсягів виробництва продовольства, його асортименту, цін, кількості господарюючих суб’єктів.

В той же час відомо, що принципи саморегулювання починають діяти тільки при наявності конкуренції, відповідній антимонопольній політиці, розвинутій інфраструктурі ринку і нормальній платоспроможності попиту населення.

Питання функціонування продовольчого комплексу як регульованої економічної системи повинні розглядатися як частина загальної проблеми керованості агропромислового комплексу і базуватися на концепції аграрної політики і законодавчих актах України.

Література

1. Сукупна пропозиція і попит. Дорнбуш Рудігер, Фішер Стенлі. Макро еконо- міка / Пер. з англ. В. Мусієнко та В. Овсієнко. – К.: Основи, 1996. с. 219-25.

2. Регулююча роль держави в ринковій економіці. Гальчинський А. С., Єщен-

ко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. – К.: Вища

шк., 1995. с. 199-212.